Блог Анатолия Бабинского_image

Блог Анатолия Бабинского

Не можете створити "Неба на землі" не робіть хоча б пекла. Роздуми про мистецтво в Церкві

23.03.2012, 18:28
Не можете створити "Неба на землі" не робіть хоча б пекла. Роздуми про мистецтво в Церкві - фото 1
Господь дав людині талант творити красу і таким чином прославляти Його, виявляти Його присутність у цій красі. Тож хочеться, щоб цей талант не був ані заритий, ані замінений бездарністю.

Редакторська колонка з останнього числа суспільно-релігійного часопису "Патріярхат"

2012-tytle-2.jpgКажуть, що на колір і смак товариш не всяк. У цьому мав змогу переконатись кожен, і не раз. Навіть те, що вважається класикою світового мистецтва, не може перебувати в якомусь тоталітарному становищі щодо інших творів і творців, диктувати їм форму та зміст. Особливо безглуздо такий тоталітаризм виглядав би в сучасному світі, де постійно наголошується, що кожен має право на абсолютно автономну позицію, яку ніхто не може критикувати чи посягати на неї, бо у відповідь почує: «А я так бачу…» Цей мистецький «релятивізм» ширше відчинив двері не лише справжнім митцям, але й різним нездарам і аферистам, котрі можуть представити відвідувачам у виставковій залі, до прикладу, бляшанки з екскрементами і дивитися на відвідувачів з постаменту, як їм видається,  високого сучасного мистецтва. А «піпл» буде мовчки все це «хавати», адже не кожен наважиться признатися, що не розуміє «високого сучасного мистецтва», виглядати «непросвіченою темнотою». Критика таких творів сприймається як посягання на свободу митця. У своїй вседозволеності сучасний релятивізм тоталітарний і «іншої» думки чи критики категорично не сприймає.

Якщо сучасне мистецтво часто є лише засобом вираження внутрішнього світу того, хто береться за пензель чи скульпторську стеку, то церковне мистецтво поки що залишається теоретично формою з наголосом не на внутрішньому світі художника. Так, він використовує власний талант, перепускає через себе віру та досвід попередників, черпає зі свого внутрішнього світу, де ця віра живе. Проте головною метою все ж залишається не прагнення «виразити себе», адже храм не приватне помешкання. Сюди приходять люди не для того, щоб зануритись у внутрішні пошуки чи грози митця.

За прекрасною традицією ми часто називаємо церкву храмом Божим і аж ніяк не храмом художника. Посли князя Володимира, побувавши у Константинополі ще до прийняття християнства, свідчили, що не відали, де перебували – на землі чи на небі. Це уприсутнення краси Царства Божого, до чого покликане внутрішнє оздоблення наших храмів, часом занедбується на користь стилізації «під Царство Боже», дивлячись на яке глибоко в душі закрадається відчуття, що тебе обманюють, – настільки убого виглядають «плоскі» трафарети на стінах. Не менша біда є тоді, коли ми хочемо перетворити «красу дому Твого» (з літургії Івана Золотоустого – Авт.), себто Божого дому, на «красу дому мого», а ще гірше, коли з невідомих причин храм справляє гнітюче враження вже з порога. Тоді хочеться сказати: «Як не можете створити неба на землі, не робіть хоча б пекла!»

Названих вище випадків спотворення церковного простору доволі багато. Але є й багато таких домів Божих, де перехоплює дух, де легко молитись, бо самі святі, зображені на стінах, підносять молитву до самого склепіння, звідки на нас глядить лик Христа. Ми часто недооцінюємо, наскільки важливим є мистецтво в житті християн. Але в старій гуцульській церкві завжди легше молитися, аніж перед іконостасом, що виблискує кольоровими вогниками, який влучно називають «Богородицею Лас-Вегас». Нажаль, нині на такий «Лас­-Вегас» часто перетворюють і гуцульські храми… Господь дав людині талант творити красу і таким чином прославляти Його, виявляти Його присутність у цій красі. Тож хочеться, щоб цей талант не був ані заритий, ані замінений бездарністю.

Последние новости

Вчера