"Незалежність - це коли від нас із вами більше нічого не залежить", - колись такі слова почула на гумористичному концерті Михайла Задорнова. І довший час повторювала їх, як жарт. Але чим далі, тим більше подібні жарти набувають гіркого присмаку.

Заглядаючи у завтрашній день, програму святкувань, бачиш купу заходів, спрямованих на те, щоби ви відчули свято. Але серед багатьох інших я хочу виділити одне. В Маріуполі пастор церкви "Добрих Перемін" з цілою гвардією колишніх наркоманів проведе мітинг і прес-конференцію під вікнами жінки, яка майже 20 років вбивала і продовжує вбивати людей, продаючи їм наркотики. Цю жінку суд засудив до 7 років ув'язнення, натомість гуманний апеляційний суд Донецької області минулого року відправив справу на дослідування, а її випустив з під варти просто у залі суду. Юлії Тимошенко лишається про таку поблажливість тільки мріяти.

Геннадія Мохненка знаю давно, бачила і чула не тільки його проповіді, а і його роботу зблизька. Ще кілька років тому пастор з Маріуполя ініціював всеукраїнські акції протесту "ОБРИДЛО", виступаючи проти продажу трамадолу. Ще тоді він стверджував і фактами доводив, що "торгівля наркотичними речовинами ведеться під „прикриттям” окремих співробітників силових структур". Когось із них завдяки допомозі колишніх безпритульних, вихованців фонду "Пілігрим", який очолює Мохненко, навіть посадили. А когось, як маріупольську «зіркою наркоторгівлі», спочатку засуджують по закону, а невдовзі через апеляцію випускають. І так вже триває довгі роки.

І от тепер я сиджу і думаю: як я маю святкувати нашу незалежність? І чи не перетвориться це свято в таке, "коли від мене нічого не залежить" в цій державі? Що мені робити, молодій людині, яка любить свою країну і досі вірить у те, що в Україні можна жити, чесно працювати і будувати своє майбутнє тут, замість того, щоби шукати легких шляхів для втечі за кордон. Можна вбратися гарно у вишиванку і вийти до центру Львова, де в колі таких же гарних і щасливих святкувати. Можна помолитись за Україну і її добробут, як роблять всі свідомі християни в цей день і не тільки цей. Але чи цього достатньо?

Ще можна "возмущатися на кухні", що все так погано в нашій державі, а потім так просто нести хабар за водійські права чи якусь довідку з жеку, але мовчати перед обличчям реальної загрози. Чи такою є ступінь нашої незалежності? І чи варто її таку святкувати?

Але мені теж обридло мовчати. Хоча я не можу приїхати завтра в Маріуполь, але хочу хоча би так підтримати тих, хто не боїться кричати. Не просто вигукувати на Майдані політичні гасла, але робити щось реальне, ламати ці страшні схеми, коли безбожні люди в судівських мантіях чи міліцейських пагонах калічать, ламають життя молодих людей, толеруючи гріхи і злочини вбивства.

Я хочу незалежної України. Незалежної від гріха і свавілля. І тому приєднуюсь до акції ОБРИДЛО. В день української незалежності.

Відеозвернення Геннадія Мохненко з цього приводу: