Особливо колоритними є неділі, що настають після Вели­кодня. Вони чітко передають нам радість і напругу, спричинені смертю і воскресінням нашого Господа Ісуса Христа.

Не стало Учителя, і громади мають організуватися за Його принципами, але без Його живої присутности. Зрозуміти, що це дуже важко, можуть ті, які втратили близьку особу, і хоч все розуміють, що треба робити далі, - це не те саме відчуття, усе набагато складніше.

Така ситуація виникла серед перших християн, і постало питання, хто яку роботу має виконувати в громаді, чи всі в ній займають рівноцінні позиції, чи взагалі потрібно бути однакови­ми? Й апостоли постановляють, що існують різні відповідаль­ності в громаді, і не так важливо, хто що буде виконувати, як те, щоб виконувати добре і до кінця з любов’ю сповняти. Вони теж установлюють, що в християнській громаді існує пріоритет молитви і проповіді Христового воскресіння, а на цій основі не­одмінно постане природна потреба займатися милосердям і до­помогою иншим. Для тих та инших справ мають бути вибрані добрі й бездоганні люди, «мужі доброї слави, повні Духа та муд­росте». їхнє походження може бути різне, адже не від того зале­жить, чи вони будуть відкриті щиро до слова, чи тільки зовні.

Таким чином ми можемо побачити, що справою християн­ської громади є постійна переорганізація для ефективнішої мо­литви, поширення віри і милосердя. Християнська громада має бути живою і активною.

Дух - це важливий дар Божої любови, яка перебуває в на­ших серцях, якщо вони відкриті до благодаті, це життя за Божи­ми законами. Мудрість - це об’єднуюча сила цієї самої любови, що будує, притягає.

Активність громади вимірюється не так численним зростан­ням і зовнішніми подіями, як скріпленням слова в серцях та умах окремих людей. Так святий Лука в Діяннях апостолів вка­зує на важливість сприймати розумом і серцем, щоб слово, почуте чи прочитане в добрій книзі, змогло орати поле нашої ду­ші, нашого характеру. По тому пізнається і вимірюється актив­ність християнської громади.

Не тільки апостоли є основою християнської громади. Крім них, які, без сумніву, є стовпами нашої віри, що її прийняли від Христа і нам до сьогодні передають, існують приклади жінок і чоловіків, які, хоч і різні за походженням, у важкі часи випробу­вань демонструють три важливі прикмети доброго християни­на: вірність, послідовність і свідчення. До них долучається Йо- сиф з Ариматеї.

Часом дивно, як у наших громадах незапрограмовано й ніби випадково з’являються час від часу нові «поважні радники, які й самі очікували Божого Царства, прибувають і сміло... просять ті­ло Христа». Тут «тіло Христа» ми можемо по-різному розгляда­ти. Це, з одного боку, матеріяльна допомога громадським хрис­тиянським просвітницьким проектам і доброчинна поміч потре­буючим, це також і навернення та буквальне шукання «тіла Христового», тобто Євхаристії. З таких людей також склада­ються громади і завдяки їм вони теж зростають.

Справді мироносиці були вірні Ісусові в біді й хотіли Йому допомогти. Тому вони першими побачили об’явлення, якого ніхто ще не побачив, - об’явлення воскресіння, коли юнак си­дів праворуч у білій одежі. Тут праворуч означає славу, а білий одяг - перемогу.

Вірність - це одна справа, але життя, скажете, диктує своє. І справді, мироносиці злякалися, і «трепет огорнув їх, і нікому нічого не сказали, бо боялися». Однак минув час, була добра воля, ніч принесла добру настанову, передумали почуті слова, що «Він воскрес». А це привело їх до наступного природного кроку, до місії, що тут ми називаємо свідченням. Пішли і сповіс­тили апостолам, що Христос воскрес і вони Його бачили.

Це для всіх нас велика наука воскресіння. Воно дане всім. Христос об’являє себе не конечно тим, кому вказано. Кожен, хто очиститься Його відкупленням, може стати рівний тим жінкам. Вони рівноапостольні. Це сповіщення, що для всіх є нагода, що хто на ділі полюбить Ісуса, той воскресне. Спосіб і місце цього воскресіння встановив сам воскреслий Христос.

З такими різними прикладами, з характерами і походжен­ням і ми нині знову йдімо відважно у вир життя, впевнені, що через нашу послідовність ми справді відчуємо колоритність життя, яке неодмінно завершиться воскресінням. Ми зустрі­немо того, кого не сподівалися. При цьому неодмінно будьмо завжди озброєні миром, що означає непідкупність серця, а воно нам допоможе йти тими шляхами, де нам дано ходити, там, де смерть переможена. «Кріпіться! Воскрес Господь - кличе ангел» (вечірня Неділі мироносиць).