В 2008 році УПЦ КП поставила Константинополь в незручне становище. Щоб відірватися від Москви українському православ’ю необхідне перш за все визнання від вселенського православ’я. Визнання будь-якої української церкви «немосковського розливу». Прекрасним варіантом для початку є фактично самостійна церква, яка номінально (!) тимчасово (!) є автономною Київською митрополією в складі Константинопольського патріархату. Кожна грамотна українська людина пам’ятає: головне – подалі від Москви, а з ким – це вже не має жодного значення, бо реальної влади не матимуть ці друзі. Хвильовий був згодний не лише тікати від Москви разом із Європою, але навіть і разом із Азією. Нам пропонували гарну кампанію: перший за честю престол допомагає тікати. Тобто, це був найкращий варіант із реальних, якщо УПЦ КП дійсно хоче не пропасти в Сибіру на території відновленого Союзу, а самостійності Україні та українському православ’ю. І от УПЦ КП відмовилась. Чому? Бо вибирали б із числа українських єпископів (увага – не грецьких і не діаспорних!!!) трьох кандидатів, а патріарх Варфоломій затверджував би одного. Обмеження церковної демократії? В Сербії із трьох кандидатів вибирає жереб, в Єрусалимському патріархаті взагалі світська держава втручається в процес обрання. А тут обрали б когось із єпископів КП, але не Філарета. І все, стоп. Нам пропонували не номінальну залежність, а реальну! Греки – наші вороги не менші за росіян! Все світове православ’я повинно визнати нас лише на наших умовах! І взагалі – канонічність придумана, а насправді праві протестанти, які кажуть, що де двоє чи троє зібралося – там і Церква!

І от після всього само-разоблаченія і само-дискредитації УПЦ КП ще розказує як розуміти заклик патріарха Варфоломія повернутися до канонічної Церкви. Спочатку владика Євстратій Зоря розповідає, що патріарх Варфоломій закликав повернутися не в МП, а під власну юрисдикцію. Потім заявляє, що під Константинопіль не підемо, бо (увага!) Києвській кафедрі цей Константинополь ніяка не Церква-Мати! Отже, історія УПЦ КП дійсно починається виключно із 1992! Забудьте про намагання віднайти власні корені в традиції, власну історію. Ми народилися в 1992 році, самі по собі: ні Москва, ні Константинопіль нам не Церкви-Матері. Що це як не самосвятництво???

Щоб не плакать, залишається сміятися. Де смирення? Де розуміння складності ситуації? Де готовність пожертвувати формою заради змісту? Де взагалі хоча б грам розуму?

Що ж залишалося патріарху Варфоломію? Заморозити підготовку до Вселенського собору? Всі предстоятелі за собор, йде підготовка, намітилося зближення по всім позиціям, Москва розпрощалася із такими забобонами, які вважалися вічними. І ось патріарх повинен всім цим знехтувати і дарувати томос про автокефалію УПЦ КП? (Яка взагалі проповідує що «канонічне-неканонічне» – це богослови видумали і вже і зараз без томосу вони так само канонічні як і інші помісні Церкви? Навіщо взагалі така церква, яка вчить про відносність канонів в сім’ї православних Церков? Чому церква, де православне розуміння канонічності замінене протестантським має отримати томос? Чому ця Церква не може трохи побути в статусі автономної?)

Православна Церква як єдине ціле йде назустріч Вселенському собору, який скромно називає Всеправославним великим собором. Це подія тисячолітнього значення, заради якої можна знехтувати українським питанням. Тимчасово.

Крім того, якщо УПЦ КП і УАПЦ повертаються до УПЦ МП, то що тоді стається із цією самою УПЦ? Давно треба було б приєднатися? І вже давно УПЦ МП отримавши в свої ряди українську духовну гвардію, як єдине ціле просто обірвалась би з гілки МП і зажила самостійним життям. Це також очевидно всім, крім УПЦ КП.

Не можна сказати, що всі біди українського православ’я від УПЦ КП та патріарха Філарета. Але коли читаєш заяви про те, що всі нам винні все, і всі нам вороги, то виникає підозра: може в крані дійсно немає води через одну організацію? І вона зовсім не масонська, а православна по формі, протестантська по духу.

Гірко і боляче за смішні репліки в зв’язку із заявою Вселенського патріарха, - репліки від людей, завдяки яким ці заяви взагалі з’явилися.

Адже не так тії воріженьки…