Останні роки в інтернеті набули широкого поширення демотиватори — зображення з відповідним, часто гумористично-іронічним підписом. Один з них привернув мою увагу не стільки зображенням, а досить оригінальним та несподіваним підписом. Під фото, на якому поблискував золотий хрест, інкрустований коштовними каменями, стояла фраза: «Віруй стильно, спасися модно».

Останні роки в інтернеті набули широкого поширення демотиватори — зображення з відповідним, часто гумористично-іронічним підписом. Один з них привернув мою увагу не стільки зображенням, а досить оригінальним та несподіваним підписом. Під фото, на якому поблискував золотий хрест, інкрустований коштовними каменями, стояла фраза: «Віруй стильно, спасися модно».

На мою думку, він дуже вдало відображає сучасне ставлення багатьох людей до віри. Так, вірити стало модно: політики та чиновники свої відвідини храму намагаються зробити публічними, під прицілом фото та відеокамер. Стало модно жертвувати на церкви, дехто навіть повністю фінансує будівництво храму чи купівлю дзвону, хтось публічно дарує дорогі іномарки священикам та пасторам. До речі, про автомобілі: довелося бачити фото престижних машин з індивідуальними номерами, де було гордо написано: «Владика», «Пастор». Дійсно, якщо спасатися, то стильно, гарно, із задоволенням. Адже ми, мовляв, діти Царя царів. І почувають себе такі служителі в ролі сучасних «мажорів», яким все дозволено і все доступно: дорогий транспорт, модні курорти, трихповерхові будинки, нехтування правилами та законами і  — оздоблений коштовним камінням хрест на золотому ланцюжку. Нині модно декларувати свою віру, це залюбки роблять деякі артисти, а пастирі залюбки запрошують їх у свої церкви. І нікого не бентежить той факт, що за своєю поведінкою, життям та виступами на сцені ці «віруючі» абсолютно не відрізняються від решти шоу-братії. А які грандіозні бувають святкування чергових річниць церкви чи іменин пастора, з багатотисячними бюджетами, з участю зірок сцени та кафедри! І коли читаєш Новий Заповіт, мимоволі думаєш: «Ех, апостоле Павле, не вмів ти жити, не вмів ти правильно та стильно вірити, не дружив з мерами та міністрами, от пройшло життя «у мандрівках, у небезпеках на річках, у небезпеках розбійничих, у небезпеках свого народу, у небезпеках поган, у небезпеках по містах, у небезпеках на пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках між братами фальшивими, у виснажуванні та в праці, часто в недосипанні, у голоді й спразі, часто в пості, у холоді та в наготі…» Не те що ми сьогодні, віримо стильно, спасаємося модно, живемо по-царськи.

От тільки, як прийде Той, у Кого віруємо, «чи знайде віру на землі»?