Новина зі Сміли на Черкащщині про заборону місцевою владою проведення фестивалю євангельських християн-баптистів, яка була оприлюднена пізно ввечері в понеділок, викликала досить широкий резонанс, і не тільки серед релігійних медіа. Порушення прав релігійної громади було надзвичайно кричущим, це помітили світські ЗМІ, та й навіть православні журналісти, відверто назвавши владу Сміли безбожною.

А в неділю ввечері, буквально паралельно з цими подіями (фестиваль мав відбутись минулої неділі), на каналі «1+1» в ефір вийшла в ефір програма «Особиста справа», присвячена темі засилля сект в Україні. Оскільки програма анонсувалась ще задовго до ефіру, особисто я не виключаю зв’язок між рішення місцевої влади і скандальною темою, вкотре піднятою українськими ЗМІ.

Як і після багатьох подібних програм, враження доволі неоднозначні. І чомусь одразу подумалось про соціальну відповідальність журналістів. Зокрема, перед людьми і церквами, які не мають стосунку до духовного авантюризму, приклади якого ми можемо побачити зокрема і в цій програмі. Проте чи здатен глядач розрізняти «сектантів» від нормальних вірян? Де межа між Церквою і сектою, і хто має право визначати цю межу, якщо держава відділена від Церкви, а всі релігійні конфесії мають рівні права згідно українського законодавства.

Нагадаю інший випадок, що стався кілька років тому. Тоді на одному з центральних українських телеканалів була серія антисектантських програм. А в результаті - в маленькому містечку Запорізької області депутати міської ради під час сесії цілком серйозно обговорювали питання: як позбавити державної реєстрації місцеву євангельську церкву: спільноту, яка жодного стосунку до телевізійних сюжетів не мала. Тоді ці люди просто злякались істерії, що її поширювали медіа.

Колеги, вдумайтесь у це: через антисектантську програму, нехай би і основану на реальних фактах, могли постраждати, а може й постраждали, невинні люди, які моляться чи служать, можливо, не так, як у спільноті, до якої ходимо ми з вами.

Подивившись кілька подібних сюжетів про «секти», люди, які і так украй мало розуміються на релігії та конфесійному розмаїтті України, заплутуються ще більше. Але Олексій Душка, автор програми "Особиста справа", підсумовує її важливим словами: «Варто самим навчитись відрізнати справжню віру від тієї, що підкріплена образом банківських банкнот». І тут важко не погодитись. Але як відрізняти – журналісти не пояснюють. Можливо, тому що самі не розібрались? От і депутати у Запорізькій області не розібрались. І, певно, не вони одні.

Повертаючись до Сміли, питаю себе і вас: чому в нашій країні таке можливо? Церква євангельських християн-баптистів – четверта конфесія в Україні за кількістю вірян. Її вірні при підготовці до публічного фестивалю у Смілі виконали все, що від них вимагає законодавство, натомість міська влада зустрічає їх закритими дверима, вельми дивними поясненнями і міліцією. Схоже, ми повертаємось в Радянський союз. І напевно, відповідальність за це разом з чиновниками мають розділити і журналісти, чиї статті та програми прямо чи опосередковано створюють підстави для релігійної ворожнечі в Україні.