• Головна
  • Моніторинг
  • Серце Ісуса, яке об’єднує людей: як старовинний єзуїтський костел у Чернівцях об’єднав віруючих та невіруючих...

Серце Ісуса, яке об’єднує людей: як старовинний єзуїтський костел у Чернівцях об’єднав віруючих та невіруючих

30.11.2020, 17:20
Серце Ісуса, яке об’єднує людей: як старовинний єзуїтський костел у Чернівцях об’єднав віруючих та невіруючих - фото 1
Понад 10 років тому костел Найсвятішого Серця Ісуса повернули римо-католицькій громаді. Тепер люди роблять усе можливе, щоб зберегти цю архітектурну пам’ятку.

Щороку перед Різдвом я обов’язково декілька разів приходжу до костелу Найсвятішого Серця Ісуса і просто дивлюся на нього. Йду за казкою, бо мені здається, що вона приходить туди разом із Духом Різдва, який у цей час спускається на землю.

Приходжу, вдивляюся у його вітражі, поглядом опускаюся по стінах аж до фундаменту та вхідних дверей. Намагаюся не звертати уваги на занедбаний поруч сквер та бруд, який щодня залишається після роботи ринку з іншого боку костелу.

Пригадую, як десятки радянських років, він стояв самотній та розіп’ятий зсередини, вологий та холодний.

У 1997 році сюди вперше приїхав отець Станіслав Смольчевскі. Сьогодні він є настоятелем костелу Найсвятішого Серця Ісуса. Отець Станіслав став першим священиком відтоді, як «совіти» заслали останнього настоятеля до Сибіру.

Серце Ісуса, яке об’єднує людей: як старовинний єзуїтський костел у Чернівцях об’єднав віруючих та невіруючих - фото 62583

«Коли я вперше зайшов до храму, всередині був сніг»

Нині отець Станіслав пригадує: коли вперше побачив старовинний єзуїтський костел у Чернівцях, святиня була в аварійному стані. У вікнах майже не було скла.

«Нам передали храм взимку і я вперше туди зайшов у лютому. Всередині був сніг. На другому та третьому поверхах лежав сніг, який потім топився і ці потоки води стікали на перший та другий поверхи», - розповідає Станіслав Смольчевскі.

Зараз у храмі немає поверхів. Конструкції парафіяни та волонтери розібрали власними силами. Радянській владі вони були потрібні для розміщення там державного архіву. Католицькій громаді храм повернули у 2010 році. Стіни костелу були вологими від снігових потоків.

«Взагалі і я, і інші навіть задумалися, чи є сенс братися за ремонт цього храму. Але, з іншого боку, оскільки така вже була воля Божа, що нам повернули цей храм, ну то значить, що треба його ремонтувати. Ми з парафіянами взялися за ремонти. Я не сподівався, чесно кажучи, що власними силами, лише своїми силами, ми зможемо це так швидко відремонтувати, позносити ті перегородки, поверхи, які там набудували всередині. То був залізобетон, і робота була дуже важка», - розповідає священик.

Людей, які виконували роботи, було небагато і працювати вони могли лише по суботах.

Серце Ісуса, яке об’єднує людей: як старовинний єзуїтський костел у Чернівцях об’єднав віруючих та невіруючих - фото 62588

Люди різних конфесій працювали разом і ніхто не сварився

У храмі працювали не лише його парафіяни. Як тільки люди побачили, що розпочалася якась робота, то приходили і питали чим можна зарадити. Чернівчани хотіли допомогти. Працювали люди різних конфесій, віруючі і невіруючі: православні, тоді ще і Московського, і Київського патріархату, греко-католики, протестанти, іудеї, атеїсти.

«Я питав таких людей, чому вони хочуть допомогти, вони не римо-католики, а вони казали: «Бог один і ми заради Бога хочемо це робити. Бо це Божа справа». А я також тоді запитав і атеїста, бо мені це було цікаво, от ради Бога – добре, чи ти протестант, чи православний, чи єврей ради Бога хоче робити. А атеїст? Він каже: «Я патріот свого міста. Тому що це єдина будівля у місті у готичному стилі і я хочу, щоб Чернівці мали таку перлину, щоб люди, які приїжджають, мали гарне враження про моє місто Чернівці, тому я приходжу і працюю тут», - розповідає Станіслав Смольчевскі.

Отець каже, що найбільше його тішить те, що усі ці люди-волонтери приходили щосуботи, працювали разом і ніхто не сварився між собою.

«Ніхто не казав, не пробував доводити, що він більше має рацію, ніж інший. Там була справа Божа, а справа конфесій – це була зовсім інша справа», - каже отець Станіслав.

Останній настоятель костелу, який був тут перед отцем Станіславом, відбув 10 років заслання у Сибіру.

І храм, і парафіяльний будинок у громади забрали в 1945 році.

«Закінчилася війна, радянська влада вирішила, що вони вже тут пани, то просто забрали, вигнали римо-католиків. Останнього настоятеля, який тут був, вивезли на Сибір, він 10 років був в’язнем у Сибірі. І вже сюди, звичайно, не міг повернутися», - розповідає отець Станіслав.

Звали його Владислав Куморович. Після 10 років заслання він повернувся до Польщі. Священик поїхав до міста Битом, область Сілезія. Там також, як і в Чернівцях, є парафія Найсвятішого Серця Ісуса. Він був настоятелем і прожив 6 років, а в 1961 році Владислав Куморович загинув під колесами автівки. Це була невипадкова аварія, каже отець Станіслав, адже у Польщі Владислав Куморович також займався активною діяльністю та підтримував зв’язки з поляками з-за кордону. А це не всім подобалося.

«Він передав мені естафету»

Те, що останній священик, який працював у Чернівцях у костелі Найсвятішого Серця Ісуса, поїхав саме у місто Битом, отець Станіслав вважає долею.

«Дуже важливе, про що я дізнався у 2014 році, що він якраз з Сибіру, як останній настоятель звідси, поїхав у Битом, а я з Битом’я, з цієї ж парафії, з якою я жив з 1959 року, приїхав після нього сюди. Я сюди приїхав у 1997 році. І тільки у 2014 році я дізнався, що відбулася така естафета», - розповідає Станіслав Смольчевскі.

Для нього дуже важливо, що якийсь час обидва настоятелі костелу Найсвятішого Серця Ісуса у Чернівцях, жили в одному місці.

«Ми якимось чином, так чи інакше десь зустрічалися, я був дуже маленький. Мені було тільки 3 роки, коли він помер, але оскільки ми з батьками кожної неділі і в свята ходили на святу месу, ми десь мусили зустрітися. І для мене у цьому є Боже провидіння: що там десь він цю паличку-естафету мені передав. Тобто він там залишився, а я у 1997 році потрапив сюди, не знаючи про цю історію», - каже отець Станіслав.

Він розповідає, що з дитинства знав, що буде священиком, але ніколи не думав, що працюватиме в Україні. Станіслав Смольчевскі завжди пов’язував своє майбутнє лише із працею у Польщі, або на Захід від Польщі, але не на Схід.

«Це я зрозумів, що ми тут, як люди на землі, щось плануємо, а на небі ангели сміються з того. Мрій собі, мрій… а потім виявляється, що відбувається інакше, ніж ми собі думаємо», - каже Станіслав Смольчевскі.

Вперше він потрапив до України випадково. А вже пізніше Станіслава Смольчевскі направили сюди працювати.

Серце Ісуса, яке об’єднує людей: як старовинний єзуїтський костел у Чернівцях об’єднав віруючих та невіруючих - фото 62586

«У нас взагалі є така практика, особливо після рукопокладання, що священика переводять з місця не місце, 2-3 роки в одному місці - і в інше, щоб священик міг побувати у різних місцях. Не так що одна парафія і весь світ такий, як ця парафія. Ні, щоб священик був готовий зустрічатися, працювати, допомагати різним людям, що в одному місці такі проблеми, в іншому - інші. Там люди так живуть, там інакше, там на щось так дивляться, там інакше. Різного досвіду набиратися: у роботі з дітьми, зі старшими, а потім вже після цих кількох років, він залишається в одному місці на довший час», - розповідає Станіслав Смочевскі.

У Польщі він працював у декількох парафіях, потім за власним бажанням 4 роки працював у храмі Святої Ганни у місті Хмельницькому. Після цього рік жив в Івано-Франківську, а з 1997 року залишається у Чернівцях. Відтак, костелом Найсвятішого Серця Ісуса опікується уже 23 роки.

Храм об’єднує людей. Це найважливіше!

Першочерговим завданням Станіслава Смольчевскі було старатися, щоб храм повернули громаді, а коли це сталося, то потрібно було його відновлювати. Це дуже важко, тому що жодного фінансування для реставрації храму немає. Кошти збирають по всьому світу.

Серце Ісуса, яке об’єднує людей: як старовинний єзуїтський костел у Чернівцях об’єднав віруючих та невіруючих - фото 62587

Попри це отець Станіслав вважає себе дуже щасливим, тому що храм, у якому ще немає богослужінь, вже робить прекрасну роботу – він об’єднує людей.

«Сам Ісус молився про те, щоб ми християни були об’єднані і жили як брати і сестри, не сварилися, хто правий, а цей храм це робив. Ще не працював як храм, а вже об’єднував і по сьогоднішній день це робить. І пандемія нам також завадила, тому що у цьому храмі планувалися зустрічі молоді різних конфесій. Були католики, православні і протестанти. І ми вміли, і вміємо далі, говорити та робити спільні справи. Тому що цей храм робить прекрасну роботу – об’єднує людей. Це те що найбільше мені подобається. Що там буде з ремонтами і коштами – це є для мене справа друга. Перша – що тут дійсно відбувається об’єднання в ім’я Ісуса Христа», - каже отець Станіслав.

Отець Станіслав служить месу українською мовою

Як розповідає священик, римо-католицька громада у Чернівцях невелика. Тут була одна парафія. У місті є діючий римо-католицький костел і Станіслав Смольчевскі притримується думки, що перетягувати людей з одного храму до іншого немає сенсу. Але він розраховує на нову паству, адже відколи почав працювати у Чернівцях, отець Станіслав проводить службу українською мовою.

«Я більше сподіваюся на нових людей, які нікуди не ходили, щоб вони почали ходити сюди, розуміти що і як відбувається українською мовою. Як їм сподобається, то двері відчинені. І цей храм не має ділити Чернівці – той туди, той сюди. То не про це йде мова. Люди, які живуть тут поруч, ходять до того храму, що й ходили. Це не має значення, бо де людина краще почувається, де їй краще молитися, хай туди і ходить зустрічає Бога», - переконаний Станіслав Смольчевскі.

Поки що він не має помічника у Чернівцях, але сподівається, що колись тут буде другий священик. Цьогоріч Станіслав Смольчевскі був у Польщі лише один раз, через пандемію. В інші роки відвідував батьківщину щонайменше тричі. На запитання, чи не сумує за Польщею, отець Станіслав відповідає, що його дім – тут.

«Я в Україні вже 29 років. Мій дім є тут, як їду до батьків, то їду в гості, а мій дім тут. Коли я у Польщі, то більше думаю, що тут. Тут я живу, тут моя робота, тут моє завдання, не сумую. Я не знаю, що це сумувати за державою, за сім’єю, родичами, за містом. Що це сумувати? Навіщо? Зустрітися – завжди залюбки. Я тут працюю. Я маю тут роботу. А не робити щось одне, а думати про інше. Це немає сенсу», - каже Станіслав Смольчевскі.

Святу месу у костелі Найсвятішого Серця Ісуса отець Станіслав проводить лише у найбільші свята, оскільки там постійно йдуть ремонти. Остання служба у костелі була, коли відзначали 125 років від дня освячення храму. Це був жовтень 2019 року.

А вже 20 років Станіслав Смольчевскі служить у приміщенні парафії, яке Чернівецька обласна рада повернула лише 6 серпня цього року. До цього часу святу месу тут служили на умовах оренди. Парафія орендувала декілька кімнат. Все інше приміщення належало обласному коледжу мистецтв.

Серце Ісуса, яке об’єднує людей: як старовинний єзуїтський костел у Чернівцях об’єднав віруючих та невіруючих - фото 62585

«Це ніхто нам не дає, але нам його повертають. Це дуже важливо, що це не подарунок для нас, а відновлення справедливості. Адже цей будинок був побудований за кошти громади і через несправедливість комуністичних часів його у громади забрали, а тепер – повернули нарешті. І за це я дякую усім причетним», - каже Станіслав Смольчевскі.

Святу месу проводять у правому крилі будівлі, де облаштували каплицю. Ліве крило будинку – аварійне, туди парафіяни не ходять.

«Це приміщення за стіною – це є каплиця під покровом Святої сім’ї: Ісуса, Марії, Йосифа. Тут щоденно є свята меса», - показує отець Станіслав.

Серце Ісуса, яке об’єднує людей: як старовинний єзуїтський костел у Чернівцях об’єднав віруючих та невіруючих - фото 62590

Парафіяльному будинку буде 126 років. Зараз парафіяни розпочали робити там ремонти, передусім потрібно полагодити дах, також потребують осушення фундаменти. Будівлю зводили одночасно із храмом. Це був комплекс: костел і парафіяльний будинок, у якому жили священики.

«У храмі були святі меси, богослужіння, а в цьому будинку жили священики та зустрічалися різні парафіяльні групи. Тут і канцелярія була, і всі документи зберігалися, парафіяльні справи, це все тут було, це будинок парафіяльний.

І взагалі римо-католицька церква завжди коли будує храм, то відразу і будинок біля храму, щоб і священик міг жити, і щоб там можна було проводити душпастирську роботу», - розповідає священик.

Серце Ісуса, яке об’єднує людей: як старовинний єзуїтський костел у Чернівцях об’єднав віруючих та невіруючих - фото 62589

Гроші на порятунок костелу Найсвятішого Серця Ісуса збирають по всьому світу

Костел Найсвятішого Серця Ісуса – єдину у Чернівцях будівлю у готичному стилі, парафіяни ремонтують за рахунок пожертв. Зараз там працюють над відновленням дверей. Адже для цього не потрібно виготовляти проекти і якраз вистачає зібраних грошей. А коли дійде справа до ремонту даху, осушення фундаментів, штукатурки, на це потрібно буде збирати кошти. Гроші на порятунок костелу у Чернівцях збирають по всьому світу.

Рятувати пам’ятку не можна тому, що вона – пам’ятка

Наразі дах святині не протікає, його вдалося якимось чином закрити, але отець Станіслав побоюється, що якщо випаде багато мокрого снігу, то прогнилі балки можуть не витримати його. І тут знову парадокс: храм потрібно рятувати, але водночас і робити цього не можна.

Костел Найсвятішого Серця Ісуса – пам'ятка неоготичної архітектури 19 століття і для того, щоб розпочати там ремонтні роботи, насамперед потрібно виготовити проект, який вартує грошей та потребує часу.

Отець Станіслав пояснює, що складність полягає ще й у тому, що дуже важко знайти проектанта, який має ліцензію на роботу з пам’ятками архітектури. Залишається просто чекати і сподіватися, що зима буде не надто суворою та малосніжною.

Серце Ісуса, яке об’єднує людей: як старовинний єзуїтський костел у Чернівцях об’єднав віруючих та невіруючих - фото 62584

А тим часом землю, попри все, огортає святковий настрій, люди починають метушитися, думки стають світлішими і я знову виходжу з дому у прохолодний день, щоб постояти перед костелом Найсвятішого Серця Ісуса. У глибині душі я знаю, що він буде врятований.

Марина Шварцман

Джерело: acc.cv.ua