З наданням Православній Церкві України автокефалії міжправославні взаємини в нашій країні вийшли на новий рівень. Втім, у риториці та діях сторін проглядається та сама хиба, що й була завжди - нелюбов, а християнські чесноти знов і знов використовуються лише як знаряддя атакуючої або оборонної боротьби.

Я спробував підсумувати, в чому саме така нелюбов проявляється, тим більше що це є актуальним для всіх учасників православної екосистеми. Хоч, може, і не в однаковій мірі.

1. Постійний пошук негативу в житті та діяльності опонента: церковні медіа та блоги заточені на висвітлення лише негативних сторін життя у ворожому таборі.

2. Критика того, що притаманно й самим: гріх опонента - то система, а гріх нашого представника - прикра випадковість.

3. Подвійні стандарти - нам можна, а їм ні: критикує той, хто сам не зміг, або першим не встиг таке саме зробити.

4. Відсутність мислення на перспективу: коли все владнається і Церкви відновлять повне сопричастя, як будемо дивитися ввічі один одному? Коли баталії вщухнуть, чи ще залишаться ті, хто буде цікавитися православ'ям і довіряти Церкві?

5. Мова ворожнечі: використання лайливих та образливих епітетів - статті пишуться немов пропагандистські памфлети, або фельєтони радянського зразку.

6. Національне понад вселенське: питання національно-етнічних пріоритетів стає важливішим за богословську складову.

7. Погане знання еклезіології та канонічного права: у полеміці сторони часто-густо наводять такі тези, які були би неможливими для обговорення в академічному богословському середовищі через свою слабкість або примітивність; в той самий час спростовують щось, що є невід'ємною частиною православного Передання.

8. Маніпулювання історією Церкви: лише ті факти наводяться, які підтверджують власну позицію, інші ігноруються.

9. Задіювання політиків у міжцерковні стосунки: спокуса використати світську владу стає каїновим гріхом для тих, хто має до неї доступ.

10. Храми виглядають важливішими за душі вірян: у боротьбі за каміння геть забувається цінність людського життя і духовного здоров'я парафіянина.

Пункти, мені здається, настільки самоочевидні, що їх навіть не потрібно детально коментувати.

Як думаєте, я нічого не забув? 🙂