Православна Церква України під різними кутами зору виглядає неоднаково: хтось її бачить ребрендованим Київським Патріархатом чи УАПЦ, хтось новоствореною у 2018 році Церквою, інші до всього цього додають бачення ПЦУ як стародавньої Київської митрополії, продовженою через її відновлення після Унії у XVII столітті. Кожна з цих візій має право на життя. Але я пропоную поглянути на Українську Церкву очима Константинополя, адже новоримська візія її канонічного стану визначає зараз і буде визначати в майбутньому ставлення до неї з боку інших помісних Православних Церков.

Для цього, передусім, варто пригадати послідовність отримання Українською Церквою автокефалії.

Перший крок: Константинополь повертає Київську митрополію, яка перебувала з 1686 року під адмініструванням патріарха РПЦ, до своєї канонічної юрисдикції. На момент цієї події у 2018 році, з точки зору Константинополя, канонічною структурою цієї митрополії була УПЦ МП.

Другий крок: скликання об’єднавчого собору. Поновивши у позбавленого сану колишнього митрополита РПЦ Філарета і підтвердивши у очільника УАПЦ Макарія єпископську гідність, Константинополь визнає всю поставлену ними за часи розколу ієрархію — подібні події є відомими в історії Церкви, починаючи з часів аріанської смути. Відтак, дозволяє всім бажаючим єпископам цих гілок українського православ’я доєднатися до канонічної структури Київської митрополії Константинопольського патріархату на Об’єднавчому соборі 2018 року.

Третій крок: дарування автокефалії Українській Церкві. 6 січня 2019 року Київська митрополія разом з приєднаними до неї єпископами колишніх УПЦ КП та УАПЦ отримує канонічну автокефалію від Церкви-матері Константинополя.

Що з цього слідує?

Ось тепер перейдемо до важливих висновків, які, хоч і самоочевидні, у інформаційній хуртовині часто-густо зникають з виду.

1. За логікою Вселенського патріарха, саме колишня УПЦ МП отримала автокефалію. Не новостворена Церква, і не УПЦ КП/УАПЦ, але та сама старовинна Київська митрополія, яку на початку 1990-х років Московський патріархат вчерговий раз перейменував, назвавши Українська Православна Церква. При цьому не має значення кількість взявших участь у Соборі єпископів: в історії Церкви нерідко ключові рішення бували прийнятими меншістю, і лише згодом їхню правоту визнавали інші церковні кола.
2. Колишні єпископи УПЦ МП канонічно також стали належати до Константинополя. Їм не треба було засвідчувати цю приналежність — вона мала би стати наявною за замовчуванням згідно церковного права. Немає значення, бажали вони цього, чи ні, але вищою церковною владою їхній канонічний статус було змінено. Для того, щоби залишитися під омофором Російского Патріарха, їм недостатньо було просто згадувати його під час Богослуження — за правилами Вселенської Церкви вони мали би подати прохання до свого правлячого архієрея — патріарха Варфоломія, а з січня 2019 року митрополита Епіфанія — дозволити їм канонічно перейти до РПЦ. На практиці, з мотивів ікономії, Вселенський патріарх їхню відмову від канонічної влади Епіфанія відтрактував як приєднання до РПЦ. З того часу у річнику Вселенського патріархату нез’єднаний єпископат УПЦ поміщений у списку єпископів Православної церкви Росії.
3. Парафії УПЦ, насправді, не переходили до ПЦУ і не мають переходити зараз, адже канонічно вони вже є частиною автокефальної Української Церкви на чолі з митрополитом Епіфанієм. Парафіям треба просто перереєструватися згідно з українським законодавством щоби унормувати свій новий статус. Про перехід, скоріше, можна говорити, якщо парафії забажають повернутися під омофор Московського Патріарха — під ким вони канонічно були до жовтня 2018 року.

Відповідно, під час полеміки, питання не повинно ставитися про “перехід” єпархій, або парафій до ПЦУ — канонічно всі колишні єпархії та парафії УПЦ МП вже належать до неї; питання може ставитися про їхній перехід до РПЦ — таким він вважається, якщо громада виразно проголошує своє бажання повернутися до складу Російської Церкви. У разі, якщо громада виразно цього не засвідчує, канонічно вона мала би вважатися громадою Православної Церкви України.

Звідси моя підказка православним медійникам: не пишіть, що хтось “з УПЦ МП перейшов до ПЦУ”, пишіть “заявив про визнання рішень Помісного собору”. Нехай переходами називають дії тих, хто цей собор не визнав. Про них пишіть “заявив про перехід/повернення до РПЦ”. Інакше ви комунікаційно підіграєте опонентам, повторюючи кліше російської пропаганди.