Блог Ігоря Скленара_image

Блог Ігоря Скленара

Обсервуючи сьогодення

Що може стати темою року?

10.01.2009, 14:28
У цій статті автор роздумує над змістом 2009 року

Минають різдвяні свята. Хто за святковим словом, при гарному настрої, зустрічав їх, бажав щастя, радості, добра для себе і своїх близьких, для своєї країни. І немає нічого в цьому особливого, якщо не світоглядні для народу питання. Над ними пересічний українець сьогодні мало задумується з різних причин. Він стурбований нагнітанням „кризової ситуації” у багатьох сферах життя, він дбає за те, щоб на його столі стояли страви, смачні і солодкі, але мусить прикласти для цього немало зусиль.

У святковій атмосфері, яка починається в Україні з початку грудня і триває аж до Йордану (чи не задовго? :) ), більшість з нас, можливо, не помічає того, як релікти совєтської доби ще глибоко вкорінюються в нашу свідомість. Наведу такий приклад: за період української незалежності культ “діда Мороза” досить слабо поступається традиційному святові св. Миколая. Воно поволі входить (повертається) в українське життя. Окрім радянського “героя” новорічного свята нам пропонують західний культ Санта-Клауса у його “комерційному” вигляді. І не лише навколо цих “культових” постатей можна розгортати дискусію. Авторові можуть навести і добрі аргументи на користь того чи іншого зимового персонажа.

Вражає інше: як ми безоглядно приймаємо рік „собаки, „кози” і т.п., запозичений із східного календаря. Це було характерно і для радянської епохи, але монополію на поширення такого невластивого нам культу тварин мали тоді лише засоби масової інформації. Зараз, у святкові дні, не лише телеекрани вкладають у мозок обивателя культ „бика”. Рекламні проспекти, бігборди, багато інших засобів донесення інформації нав’язують нам те, що якась тварина є символом року, але мало говориться сьогодні про те, що визначальним для року може ставати якась ідея чи мотто. Мені імпонує, наприклад, щорічна ініціатива УГКЦ присвячувати рік конкретній актуальній темі, яка спонукає кожну людину до конкретних роздумів. Якщо минулоріч можна було замислитися над темою покликання до християнського життя, то цього року, як бачимо, вона конкретизувалася на акценті до священичого покликання. А це означає те, що Церква навіть у такий спосіб залишається із народом, дає йому поживу для дискусії у своєму середовищі: у сім’ї, на місці навчання, на місці праці і т.п. Ми можемо полемізувати над тим, чи справді ті, хто пішов до семінарії, стануть в майбутньому священиками, ми можемо дискутувати, чому ті, хто закінчив семінарію, з різних причин не стоять біля вівтаря у церкві і т.п.

А яку поживу для обговорення дає рік, приурочений певній тварині? Можливо, в народів Сходу деякі з них стають об’єктом поклоніння, але це неприродньо для нашої ментальності. Можливо, хтось скаже, що невоцерковлена людина не має відношення до року покликання. Тоді нам варто на суспільному рівні пропонувати вагомі соціальні питання, які би стали ідеєю (темою) року: благодійність, підтримка малозабезпечних, дітей-сиріт, інвалідів тощо (згадаймо, як кілька років тому Президент ініціював Рік захисту дитини). Таким чином ми не будемо “споживачами” культу тварин (у нас з відверто комерційним запашком), а станемо звертати уваги (при нашому бажанні) на те, що є проблемою, болем окремої людини, соціальної групи тощо. А поки-що нав’язаним символом року в Україні, яка має вже більше ніж тисячолітню історію християнства, є рогата тварина...

Останні новини

Вчора