Могила Федороньків на Волі із схематичним зображенням Голгофи є частково кенотафом. Двоє з чотирьох загиблих, зазначених на стелі (обеліску), там не поховані. Ця обставина підкреслює, наскільки в історії цієї родини «сконцентровано» віддзеркалилися складні перипетії буремної першої половини ХХ століття на східноєвропейських «кривавих землях».

Монумент також спонукає вийти за межі офіційних хронік і заглибитись у непрості етноконфесійні процеси Другої Речі Посполитої, намагаючись осмислити невидимі нитки, що пов’язують віру, державну політику й особисті долі.

Батько родини, головний православний протопресвітер Війська Польського у 1934-1939 роках Симон Федоронько (1893–1940), походив із села Чертіж Сяноцького повіту*. Він був хрещений як греко-католик**, а обставини його переходу до Православ’я достеменно невідомі – офіційні біографії оминають цей період. У будь-якому разі це пов’язано з місіонерською діяльністю Російської православної церкви в період Першої світової війни – експансією так званого «воєнного Православ’я». Твердження про те, що майбутній православний капелан Війська Польського був серед близького кола співробітників архієпископа Євлогія (Георгієвського), щоправда, базуються виключно на непевних публікаціях 1930-х років. Проте достеменно відомо, що він навчався у Волинській духовній семінарії, яку, ймовірно, закінчив у 1917 році. «Спеціалізацією» для нечисленних вихідців з Австро-Угорщини в цій семінарії справді було місіонерство серед «уніатів».

Того ж року він одружився з Елізою (Вірою) Кіслінгер (1897–1982), протестанткою, що прийняла Православ’я та змінила ім’я. На жаль, інформація про священицьку хіротонію в Почаївській Лаврі та перший період служіння о. Симона також є суперечливою (аж до сумнівних тверджень, що якийсь час він був парафіяльним священиком на Київщині).

Чітко задокументованим є період після 1922 року, коли молодого священика було зараховано на службу військовим капеланом. На той момент у родині вже було троє дітей: Олександр (1918–1944), В’ячеслав (1920–1944) та Орест (1922–1944). Старший із них народився в Житомирі, натомість станом на 20 лютого 1920 року (день народження В’ячеслава) родина Федороньків уже була у Варшаві.

Симон Федоронько зробив успішну кар’єру у Війську Польському, паралельно будучи задіяним у низці інших сфер. Зокрема, він брав участь у роботі Комісії з перекладів православних богослужбових текстів польською мовою (у його службових характеристиках зазначалася бездоганність володіння нею), а також виступив як експерт із питань так званої «неоунійної» акції Ватикану 1920–1930-х років (критично її оцінивши з погляду державних інтересів Польщі).

Окрім капеланських обов’язків він також був очільником та одним із найбільш активних діячів «Союзу православних поляків» – організації, метою якої було створення та підтримка нової ідентичності для білоруського та українського населення православного віросповідання ІІ Речі Посполитої. Поза певною контраверсійністю самого цього, інспірованого державою і спрямованого на полонізацію національних меншин, руху не можна вважати, що о. Федоронько підтримував його виключно «зі службового обов’язку».

Розпис у вроцлавській церкві Св.Кирила та Мефодія

Доказом цього є те, як він виховав власних синів. Братів Федороньків – дітей етнічної німкені*** та українця (лемка) – можна вважати прикладом православних поляків-патріотів, які героїчно склали голови за свою Вітчизну. Олександр, льотчик британських військово-повітряних сил, загинув навесні 1944 року під час бомбардування Мангайма в Німеччині (похований там же). Учасники Варшавського повстання Орест і В’ячеслав загинули у вуличних боях у серпні того ж року (їх тіла ексгумували та перепоховали на православному кладовищі вже після війни). На приклад жертовності цієї родини посилався Президент РП Лех Качинський у своїй промові, яку він мав виголосити 10 квітня 2010 року …

Панотець Федоронько похований на польському військовому кладовищі в російській Катині. На відміну від багатьох розстріляних у 1940 році польських офіцерів, його останки були ідентифіковані під час німецьких ексгумацій 1943 року. У контексті канонізації Польською православною автокефальною церквою Катинських мучеників рано чи пізно виникне питання перенесення його мощів до Варшави. Що, наразі, важко навіть уявити – як з огляду на польсько-російські міждержавні стосунки, так і в контексті взаємин ПАПЦ та РПЦ. Адже й сама ця канонізація (окрім о. Федоронька, 18 березня 2025 року Св. Синод ПАПЦ проголосив святими ще двох замордованих НКВС капеланів - оо. Віктора Романовського та Володимира Охаба) та призначення днем їхньої пам’яті 17 вересня (день радянського вторгнення до Польщі у 1939 році) є кроком, який в Москві трактуватимуть негативно. Проте на офіційному рівні, найімовірніше, волітимуть просто «не помітити»…

* Жителів цього українського села після ІІ Світової війни було примусово переселено до СРСР в рамках т.зв. «обміну населенням».

** Настоятелем місцевої церкви Преображення Господнього в часи дитинства Федоронько був Лев Сембратович (1844–1910), племінник кардинала Сильвестра Сембратовича (1836-1898), митрополита Галицького та архієпископа Львівського у 1885–1898 роках.

*** Дані про національність Віри Кіслінгер базуються на сімейних переказах.