Сьогодні Церква вшановує Осію – пророка любові, зради, надії і прощення

Навіть отримавши Закон включно з десятьма Заповідями та запевнення у своїй вибраності Богом, Ізраїль неодноразово зраджував Творця, вдаючись до культів сусідніх народів і переймаючи від них жахливі звичаї людських жертвоприношень, ритуальної проституції та поклоніння фальшивим богам тощо. Через те протягом усієї історії богообраного народу серед нього вели свою діяльність люди, покликані Богом нагадувати йому про укладений на Синаї Союз: «Ось я покладаю сьогодні перед вами благословення й прокляття; благословення, коли будете слухатися заповідей Господа, Бога вашого, що заповідаю вам сьогодні; прокляття, коли не будете слухатися заповідей Господа, Бога вашого, і звернете з дороги, яку заповідаю вам нині, та підете за іншими богами, яких не знаєте» (Втор. 11, 26-28).

Під впливом нечестивих своїх провідників Ізраїль часто відходив від вірності Богу. Тому вже в період монархії, близько Х ст. до Христа, на сторінках Святого Письма бачимо постаті пророків. Прийнято вважати, що пророк – це той, хто передбачає майбутнє. У Старому Завіті знаходимо цьому підтвердження, але не в цьому суть їхньої діяльності. Передбачення майбутнього похідне від звіщення Божої волі. Пророк спершу нагадував людям, незалежно від їхнього суспільного статусу, про Закон – ідеал, до якого вони повинні прагнути, і наскільки далеке від цього ідеалу їхнє реальне життя. І вже як наслідок цього життя пророки передбачали катастрофи.

Так при царі Давиді діють пророки Гад та Натан, останній з яких викриває його особисті гріхи. Через відступництво Соломона Бог промовляє до його слуги Єровоама про майбутній поділ Ізраїля. Його зустрічає пророк Ахія з Шіло, роздирає свій плащ на дванадцять шматків і каже: «Візьми собі десять шматків; так бо говорить Господь, Бог Ізраїля: Ось я вирву з руки Соломона царство і дам тобі десять колін» (1 Цар 11, 31). Так стається поділ Ізраїля на Північне та Південне царства. Пророк Ахія наставляє Єровоама царем над Північним, кажучи: «І як будеш слухняним у всьому, що я накажу тобі, і ходитимеш моїми путями та чинитимеш те, що мені до вподоби, …, то я буду з тобою і збудую тобі довговічний дім» (1 Цар 11, 38).

Але так не сталося. Починаючи від Єровоама, царі Ізраїля все більше вводили народ свій у віровідступництво. Через те Бог посилав до них пророків. Спершу це були харизматичні особистості, як Ілля чи Єлисей, котрі однак не залишили письмових послань. З VIII ст. як у Північному, так і в Південному царстві з`являються пророки, які не тільки словом та різними (часом чудернацькими) знаками сповіщають Божу волю, а й записують свої пророцтва.

Одним із найдавніших таких пророків був Осія. Його життя припадає на період, коли в Північному царстві за правління Єровоама ІІ настає політична і релігійна криза. Це – час політичних інтриг, коли правителі Ізраїля скидають один одного, дивляться на інші народи як у пошуку союзників, так і за їхніми язичницькими звичаями, поки врешті столиця Північного царства Самарія не падає жертвою Ассирійської навали у 721 р. до Христа.

Пророк Осія починає краще розуміти взаємини Бога з обраним народом крізь призму особистої драми. “Коли Господь почав говорити через Осію, він сказав до нього: «Іди, візьми собі за жінку блудницю й дітей блудних, бо край, покинувши Господа, тільки й знає, що блудувати». Пішов він і взяв Гомер, дочку Дівлаїма” (Ос. 1, 2-3).

Так пророцтво Осії стає історією любові і зради. Бог виступає як з ініціативою любові, щедро обдаровує люблений народ, проте залишає його на поталу «коханцям» — сусіднім народам та їхнім ідолам, — як тільки той зраджує Його.

Уже в християнські часи Літургійна традиція розкриває пророче послання Осії універсальніше. У день пам’яті пророка Вечірня містить таку стихиру: «Нашу природу, Людинолюбче, що власновільно колись відпала від Тебе в блуд, Ти, обручивши, визволив від осквернення, злучивши її з самим собою понад розум нерозлучно. І образом цього був Твій пророк, що колись блудницю взяв собі за жінку».

Тут вже не народ, а будь-яка людина, відступивши від Бога, стає зрадницею, впадає у блуд. Але разом з тим залишається надія на прощення.

Саме надія є ще однією темою, спільною для всіх пророків. Яких жахливих кар не передбачали б вони внаслідок гріха, їхню темряву пророки розбавляють світлом надії в разі, коли відступники навернуться. Ось це і є кінцевою метою пророчих послань – спонукати до навернення, переміни способу мислення та життя, і дарувати надію.

Новий Завіт вбачає її в Ісусі Христі. Книги як Осії, так і інших пророків містять численні вказівки на його прихід. І це є найпоширенішою темою молитви Церкви в день пам`яті пророків. «Визволення Ізраїлю ні битвою, ні луком, ні озброєнням, а в Господі Бозі Вседержителі прорік ти, знаменуючи нам воплочення Слова», — звертається до пророка Осії канон Утрені в день його пам`яті. І визнає, що провіщене ним вже здійснилося: «Зір твоєї душі очистивши від скверн, сподобився ти, славний, світло споглядати майбутнє і правдиво звіщати наперед його здійснення».

Публікація вийшла у рамках проекту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проект.