Сьогодні св. Миколая Чудотворця за Юліанським календарем

Миколай є одним з найбільш шанованих святих християнського світу. Поголос про діла Миколая Чудотворця, котрий рятує від бід та приносить подарунки, йде далеко попереду знань про те, ким же був насправді святий Миколай.

Зацікавленість, у першу чергу, ділами святого Миколая, а не деталями його життя, – риса характерна не лише для сучасності, а й для IV століття, у якому жив святий. Тому запис “Діянь” святого з'явився вже незадовго після смерті Миколая, а от до написання першого житія знадобилось ще пів тисячоліття.

З найдавнішої оповіді про Миколая під назвою “Діяння про воєначальників” (написана вірогідно між 340-400 роками), дізнаємось, що Миколай був єпископом міста Мира, в часи імператора Костянтина Великого (+337). Тому й прийнято називати його Мирлікійським. Портове місто Мира було осердям цілої римської провінції Лікія в Малій Азії, що є зараз територією Туреччини.

В “Діяннях про воєначальників” Миколай є ревним захисником слабких, невинних та ув’язнених. Він захищає жителів міста від розгулу імперських солдат, рятує від несправедливої страти трьох ув'язнених мешканців Мир. А його заступництво настільки вражає присутніх при цьому імперських воєначальників, що самі вони, опинившись через наклеп в тюрмі й на відстані кроку від смерті, — згадують у молитвах святого Миколая, і через його чудесне явлення імператору вві сні — залишаються живими та виправданими. Завдяки “Діянням” довідуємось ми й те, що переставився Миколай орієнтовно в 334 році по Різдві Христовому.

Переклад “Діянь про Стратилатів” відсутній українською, тому тут можете прочитати його короткий переказ:

Діяння починаються з повстання в малоазійській Фрігії сарматських племен тайфалів. На придушення повстання Костянтин відправив трьох воєначальників на ім’я: Непотіан, Урсус та Герпіліон. Шлях війська лежав через Лікію й неподалік міста Мира військові кораблі зайшли в гавань для перепочинку. Солдати, втомлені дорогою та бажаючи розваг, почали розоряти відкритий ринок, що був на причалі, та збиткуватися з місцевих.

Шум, який вони підняли, був чутний в Мирах, а тому Миколай, бажаючи запобігти можливому кровопролиттю, бігом кинувся до причалу, який був у п’яти кілометрах від міста. Єпископу вдалось заспокоїти народ і навіть зупинити грабіж, запросивши воєначальників до міста та пообіцявши їм подарунки від свого імені. Миколай припав до душі воєначальникам, і вони, попросивши молитов за вдачу в воєнному поході, разом з Миколаєм вирушили до Мир.

В той час, як єпископ з воєначальниками входили в місто, Миколаю повідомили, що за його короткої відсутності управитель міста наказав безпідставно стратити трьох людей. Миколай, запросивши разом з собою гостей, кинувся бігти до місця страти. В останній момент Миколай зупинив її, а жоден з чиновників, що слідкував за виконанням страти, не став йому суперечити.

Відразу за тим, разом з воєначальниками, Миколай направився до намісника міста Євстафія. Миколай погрожував Євстафію зверненням до імператора Костянтина зчерез несправедливість, що учинив намісник. Воєначальники підтримали Миколая у звільненні полонених, натомість упросили його «пробачити» Євстафія. Опісля ж, отримавши від Миколая обіцяні дарунки, вони вирушили в похід та успішно розбили тайфалів.

Повернення воєначальників до міста супроводжувалось великим торжеством, та високо підняло їх авторитет. Це не сподобалось іншим військовим чиновникам. Тому вони заплатили хабара раднику Костянтина на імя Аблабій, котрий мав звинуватити Непотіана, Урсуса та Герпіліона у змові проти імператора. Костянтин повірив звинуваченням і ці троє мали бути страчені, та перебуваючи у в’язниці Непотіан згадав, що зробив святий Миколай, і як він врятував трьох чоловіків, які були на межі страти. Непотіан разом з іншими молився до Бога, щоб як за заступництвом Миколая було порятовано троє невинних, так були порятовані й вони.

Діяння повідомляють, що уночі Костянтину та Аблабію снився сон, у якому був святий Миколай, котрий гнівно картав обидвох та обіцяв звернутись до Верховного Царя – Христа, що покарає тих, хто чинить беззаконня. На ранок імператор особисто викликав воєначальників, намагаючись довідатись, якими чарами вони наслали на нього цей сон. Особисто зустрівшись з імператором, воєначальники оповіли свою історію та потвердили тим, що Миколай є єпископом міста Мири. Завдяки цьому воєначальники були врятовані, а Миколаю імператор передав позолочене Євангеліє.

Археологічні дослідження свідчать, що Миколай був похоронений на кладовищі біля південної стіни міста Мира, а вже у V столітті на місці його поховання збудовано храм. Слава про Миколая шириться поступово, сприяють цьому, можливо, моряки, що зупинялись у портовому місті.

В IX столітті написані і перші його Житія, що дійшли до наших днів, та усталюється іконографія святого, як “людини з лицем червонястим, а волоссям — сивим”.

З житій дізнаємось ми про Миколая дещицю нового: походив він з міста Патари, що неподалеку від Мир. Як християнин зазнав переслідувань за часів імператора Діоклетіана (+311) і провів тривалий час у тюрмі. Можливо те як Миколай потвердив віру в часі гонінь і привело його до єпископського служіння у місті Мири вже в зрілому віці. Вірогідним також є передання, за яким після великої посухи та голоду 333 року, єпископу Миколаю вдалось упрохати моряків, що везли зерно з Єгипту, залишити частку зерна в Мирах, чим він і врятував місто від голоду.

Звісно ж, житія Чудотворця, що походять з другого тисячоліття, містять значно вичерпнішу інформацію про біографію Миколая. Щоправда, автори цих житій, несвідомо, запозичують для опису біографії Миколая житіє іншої людини — Миколая Сіонського, що жив у Лікії в VI столітті. Деякі ж інші відомості, що можуть мати під собою історичну основу та стосуватись святого Миколая Мирлікійського, є оповиті легендами.

Одним з прикладів є легенда про побиття Миколаєм пресвітера Арія на Нікейському соборі 325 року. Ведуться суперечки про те, чи дійсно був святий Миколай на соборі, й це припущення є цілком вірогідним. Водночас з тим, легенда про побиття спочатку просто аріанина, а згодом і самого Арія, з'являється більше ніж через тисячу років після переставлення святого Миколая й не має під собою жодних підстав.

Відновити “історичний лик” Миколая та дізнатись більше про святого, натомість, допомагає його скелет. В XI столітті, після занепаду Мир через постійні набіги Сельджуків, останки святого перевозять в італійське місто Барі, де вони й перебувають до сьогодні.

В середині XX століття було проведено експертизу, котра демонструє, що рештки належать чоловіку у віці за сімдесят років, котрий жив у IV столітті. Харчувався він переважно рослинною їжею та за життя переніс низку складних травм та хвороб. Ці травми і хвороби могли бути наслідком довгого перебування в поганих тюремних умовах.

Перевезення мощей до Барі не має єдиної та однозначної оцінки в різних Церквах. Якщо для візантійців це в першу чергу було сприйнято як викрадання мощей, то для греків південної Італії, слов'ян та італійців перевезення мощей до Барі є їх порятунком, котре сприяє поширенню слави святого Миколая на християнському заході, а в честь цього перенесення було встановлено й святкування, яке відзначається 9 (22) травня.

Особливо цікавий у цьому випадку приклад слов'ян. Прийняття християнства слов'янами припадає на момент великого розвитку почитання святого Миколая, тому не дивно, що вже у розписах Софії Київської на мозаїці присутній св. Миколай.

Святий Миколай від початків стає для Русі близьким святим, його ім'я дають княжим особам при хрещенні. Існує історія, що з його поміччю пов'язують порятунок з води маленької дитини в Києві. Наприкінці ХІ століття встановлено й свято в честь перенесення мощей Миколая до Барі та написано на пам'ять про це оригінальну службу церковнослов'янською мовою. Ба більше, написано й похвальне слово на перенесення мощей, яке за думкою дослідників, могло бути зроблене очевидцем події. Візантійці натомість подібної служби не мають.

На прикладі ставлення до перенесення мощей святого Миколая можна бачити, що слов'яни, хоч і відбувся формальний розкол між західною і східною Церквами в 1054 році, не надавали цьому розколу визначної уваги. Тому вони сприймали перенесення мощей святого Миколая як дію, що відбувається в рамках однієї вселенської Церкви, для збереження можливості вшанування святого, а не викрадення святого Римською Церквою у Церкви Константинопольської.

Перенесення мощей до Барі та поширення завдяки старанню містян традиції вшанування Миколая на всю Європу, призвело й до того, що до святого Миколая стала належати функція дарування подарунків дітям.

Ця традиція почала ширитись з XII століття. Так, до прикладу, французькі монахині у день святого Миколая дарували сиротам подарунки. В Україні традиція дарувати подарунки поширилась лише в XIX столітті, з розвитком шкільництва на Галичині. Причинився до поширення цієї традиції Іван Франко, написавши “Суд Святого Николая” за посередництвом чого закріплюючи в Україні образ Миколая, котрий дарує подарунки.

Формально, причиною пов'язаною з житієм святого, за котрою саме Миколай дарує подарунки, зазвичай називають легендарну історію про порятунок Миколаєм трьох дівчат від долі повій, котрим святий вчасно допоміг грошима. Ця історія безперечно мала свій вплив, але натомість варто звернути увагу й на те, що вже найдавніша історія “Діянь” Миколая глибоко пов'язана з темою подарунків.

Обіцянкою подарунків від себе Миколай зупиняє солдат, котрі збиткувались з мешканців Мир. Через неправедні подарунки — хабарі, твориться несправедливість та засуджуються до смерті невинні, котрих Миколай захищає, викриваючи хабарників. В кінці ж кінців, сам Миколай, після того, як скартав імператора та пригрозив Христовим Судом, отримує в подарунок від Костянтина Євангеліє в золотому окладі.

Тому Миколай віддавна є прикладом святого, що уміє дарувати подарунки, роблячи добро, викривати зло, що походить від дарунків неправедних, і приймати подарунки від тих, хто віддає шану Богові.