Дозвольте представити один із просторів, де, на мою думку, справжня перемога укріпляється в українських нащадків ІІ Світової війни. Їх є очевидно більше і це добре.

- Хронологія подій в зазначеному просторі записана в статті Маріанни Кузан «Не День перемоги, а День пам’яті», що на сайті УГКЦ: http://www.ugcc.org.ua/news_single.0.html?&tx_ttnews[pS]=1268307407&tx_ttnews[tt_news]=2826&tx_ttnews[backPid]=1&cHash=c5ba7773f3.

- Місцями пам’яті чи просторами перемоги є наступні:

1. Місце Янівського концтабору.
2. Місце поховання із написом «Здесь похоронены советские граждане – жертвы фашистских злодеяний во Львове 1941-1943». Янівський цвинтар, вище 37-го поля.
3. БЕЗІМЕННЕ кладовище німецьких військовополонених, які загинули у Львові у 1945-1949 роках. Янівський цвинтар, на західній околиці за межами поля 53.

- Я був запрошений на акцію «примирення пам’яті» і говорив таке:

«Є потреба відновити нашу пам’ять, для того, щоб знову і знову ставати новою людиною. Для нас християн, це значить – йти і наслідувати Ісуса Христа, який помер і воскрес для того, щоби ми могли стати новою людиною. І це для нас є найосновніше і найважче. Як нам примирити власну пам’ять – особисту, родинну, суспільну, національну, всесвітню? Ми бачимо серед різних народів Європи і світу, що це є можливим. І ми бачимо в різних конфліктах, які мали місце в минулому, різні рівні примирення пам’яті. Там, де люди зуміли подивитися на свої прогріхи – чи вони серед переможців, чи серед жертв, там, де обидві групи змогли пройти цей катарсис, – там, відкриваються серця тих людей. Тим самим, відкриваються нові перспективи. Ми бачимо, що різні народи по-різному це роблять. Одні не можуть відкрити своїх сердець, не можуть визнати, що і в них є якась частина вини, бо нема конфліктів, в яких винна тільки одна сторона. Немає таких! І так, чи ми є серед більшості, чи серед меншості, серед переможених чи переможців, подивімося на наші хиби, помилки. Не біймося їх визнати, щоб визволитись самим, ми могли іти до інших і приносити їм дійсне вибачення і дійсний мир. А наш Господь, який є один для всіх – Бог Отець, нам допоможе в тому. Нехай це буде наша скромна молитва в нинішній день.»

- Дуже мені сподобалося слово єпископа Церкви християн віри євангельської, Василя Боєчка, який так сказав про перемогу любові: Боже, «Ти створив увесь людський рід від однієї крові, але гріх та порушення Закону Твого розділили народи та посіяли в їхніх серцях дух антагонізму. Ми, люди різних націй, зневажили та відкинули Твою Любов... Згадуючи наше трагічне минуле, ми визнаємо, що і в наші дні дух Каїна та злоби витає поміж нами, – дух війни, кривди та помсти… Все, про що згадали ми в цій молитві, прийми, милосердний Боже, як наше глибоке покаяння і упокорення перед Тобою. Ми обіцяємо Тобі, Всемогутній Боже, повернутись до Твоєї Любові…»

- На кінець, ще хочу згадати важливу молитву про втіху, написану рабином Сіва Файнерманом, помічником головного Рабина громад прогресивного юдаїзму України: «Боже наш і батьків наших! Отче милосердний! В Твоїй владі душі всіх істот. Нехай підтримує нас втіха, яку Ти надсилаєш нам і наша любов до Тебе, Володарю! В цей священний час молитви, ми дякуємо Тобі, Господи Боже наш, за благословенний дар пам’яті, що зберігає зв’язок поколінь, зберігає зв’язок з тими, чиєю долею стала вічність. Вони живуть в серцях і справах наших. В пам’яті нашій вони отримали вічний спокій… Ми молимо Тебе за живих і за тих, хто в пам’яті нашій: Змилуйся над ними всіма. Благослови всіх, хто має надію тільки на Тебе, Господи, на славне Ім’я Твоє.»