Сумні рефлексії з нагоди храмового празника
Цими вихідними вірменська громада Львова відзначає 650-річчя від початку зведення катедрального собору Успення Пресвятої Богородиці, знаного, власне, як Вірменський собор. Саме собор був центром життя потужної громади львівських вірмен — біля нього поставали і релігійні об'єкти на кшталт монастиря, і цілком світські, як-от вірменський банк.
Цими вихідними вірменська громада Львова відзначає 650-річчя від початку зведення катедрального собору Успення Пресвятої Богородиці, знаного, власне, як Вірменський собор. Саме собор був центром життя потужної громади львівських вірмен — біля нього поставали і релігійні об'єкти на кшталт монастиря, і цілком світські, як-от вірменський банк.
Храм століттями належав до Вірменської Апостольської Церкви, але наприкінці XVII століття частина духівництва підписала унію з Римом, відтак до 1945 року храм належав Вірменській Католицькій Церкві. Радянська влада використовувала храм як сховище музеїв. І щойно на початку третього тисячоліття собор повернули законним власникам.
Про храм і його роль у житті вірменської громади Львова — у розмові з настоятелем собору отцем Тадеосом, який попри хворобу, через яку вчора навіть потрапив до лікарні, активно готує громаду до свята. Задля зустрічі з представниками медій отець Тадеос дослівно втік з-під лікарського нагляду (так «Z» і вдалося задати йому кілька питань).
Отець ТАДЕОС ГЕВОРКЯН:
НАШ СТАН У ТИСЯЧУ РАЗІВ ГІРШИЙ, АНІЖ БУВ У XVII–XVIII СТОЛІТТЯХ
– Як вірменська громада відзначатиме 650-річчя від часу будівництва собору?
– Для нас це така дата, яку не можна пропустити. Тому ми старанно готувалися до цієї події. У неділю о пів на десяту ранку хочемо освятити унікальний дерев'яний вівтар «Голгофа», який реставрували протягом трьох років. Після посвячення відправимо урочисту Службу Божу, яку очолить наш архиєпископ. А потім освятимо «Обід любові». Відтак заплановано концерти та урочисті заходи в Оперному театрі.
До участі в урочистостях запрошено багато гостей. Зокрема, ми запросили представника Католікоса всіх вірмен, представників Міністерства культури Польщі та польського сенату, Фундації спадщини польських вірмен, багатьох гостей з Києва, представників влади Львова та області.
Хочу сказати, що це святкування є нашою спільною справою, адже вірменські пам'ятки в Україні спільні для всіх. Цей храм є найстарішим кам'яним храмом у Львові.
– Ви згадали про реставрацію «Голгофи», що тривала три роки. Чи задоволені Ви результатом?
– Звичайно, як я можу бути незадоволеним? Все зроблено майже за тими самими технологіями, які існували в ті часи. Хочу подякувати як міністерству культури Польщі, так і згаданій вже Фундації спадщини польських вірмен, які доклалися до фінансування цих робіт, рівно ж і всім виконавцям.
– Як можна оцінити значення цього храму для вірменської громади Львова за весь час її існування?
– До XVIII століття, поки собор належав до Вірменської Апостольської Церкви, у Львові була потужна громада. Кажуть, що вірмени у Львові переважно були багатими купцями. Але ж не може нація складатися тільки із самих купців. Хто ж землю оратиме?
Вірмени були відомі у світі передовсім як славні будівничі. Коли зруйнувався купол собору святої Софії в Царгороді, то покликали відновлювати не грека, а саме вірменського майстра.
Ця потужна громада у Львові існувала доти, поки не відбулася унія, внаслідок чого вірмени асимілювалися та полонізувалися. Поки храм належав до Вірменської Апостольської Церкви, то було все — громада, люди спілкувалися вірменською, писали вірменською, — а потім все зникло.
– Під час святкувань відкриють Вірменський культурний центр, де також буде приміщення для недільної школи. На Вашу думку, яке значення матиме ця школа для розвитку громади та для поширення вірменської культури, адже школу відвідують багато українців?
– На жаль, повноцінної недільної школи у нас немає, бо для недільної школи потрібно кілька вчителів, а не один, як є зараз. Ми маємо одну вчительку, яка може викладати вірменську мову, а також історію та культуру. Там потрібні фахівці, а вона фахівцем не є. Крім того, в недільній школі мають викладати Закон Божий. А що то за недільна школа, коли вони вчаться у церкві, а слова Божого не знають і Євангелія не читають. Поки що це щось подібне до курсів, але ми маємо плани. Інше питання — коли ці плани втіляться. Це тільки Господь знає.
– А скільки зараз осіб відвідують школу?
– Якщо говорити про вірмен, то не більше, ніж 25 осіб. Але одній людині це важко, адже вона проводить по три уроки для одних, а потім три — для інших. Тому потрібні фахівці.
– А добровольці не відгукуються, адже громада вірмен налічує кілька тисяч осіб?
– Громада? Вірмен, які живуть у Львові, налічується дві тисячі осіб, але з цих двох тисяч до храму ходять 100–150 чоловік. А решта, може, не ідентифікують себе з вірменами або їм просто начхати на це. Ви ж розумієте, люди є різні. Оце активне ядро становить 150 осіб, ну, можливо, 200.
– Чи може цей ювілей дати поштовх для того, щоб місцеві вірмени повернулися до храму і згадали про свою ідентичність і стали активнішими?
– Важко сказати, але думаю, що може бути. Розумієте, це радянське виховання, радянська ментальність. Поки це покоління не відійде, а нове не асимілюється, то, може, щось таке й пробудиться. Але я не надто оптимістично до цього ставлюся, поки що не бачу таких перспектив.
– Вже пішов 13-й рік, як Ви служите в цьому храмі. Що змінилося за цей час на краще? Чи щось склалося не так, як Ви сподівалися?
– Це залежить. Якщо говорити про храм, то він став кращим, його ремонтують і нашими зусиллями, і місцевої влади, і Польщі. А щодо стану вірмен, то наш стан, можна сказати, в тисячу разів гірший, аніж був у XVII–XVIII століттях. Тоді вірмени мешкали разом у цьому кварталі, вони одружувалися між собою, тому не зникали. Їх не ставало більше, але й не меншало. У ті часи вірмени становили третину населення міста.
Тарас БАЗЮК
