Свобода для діалогу: Про національну зустріч релігійних громад з представниками ОБСЄ. Частина 2

Роками ми говоримо про діалог у релігійному середовищі, однак досі він не є практичною частиною щоденного життя. Дискусія, яка відбулася за сприяння Мінкульту та ОБСЄ/Бюро з Демократичних ініціатив та прав людини, протягом двох днів показала, що рівнобічне спілкування є цінністю для всіх представників релігійних громад.  (Про перший день зустрічі).

«Парадокс полягає в тому, що ми досі говоримо про потребу діалогу. В чому тут проблема? Україна мала досвід роботи на всіх рівнях і сучасне релігійне життя несе відбиток цих схем. Питання конфліктів знаходить відбиття на перших сторінках проблем та практичних  робочих планів. Робоча міжвідомча група, яка була присвячена цій тематиці, провела три засідання та була розформована. Ми намагаємось відновити її діяльність», — заявив один із організаторів зустрічі, голова Департаменту у справах релігій та національностей Мінкульту Андрій Юраш.

За його словами, кожна організація має усвідомити, що вона йде до інших з бажанням щось віддати та щось узяти. І тільки тоді ми зможемо говорити про успіх якихось діалогічних ідей та ініціатив. Держава мусить діяти на різних рівнях, зокрема на місцевому та регіональному, завдяки чому ми позбудемось загроз ззовні. У співпраці з міжнародними організаціями можливе залучення авторитету держави до ініціювання практичних проектів щодо діалогу.

Проблеми релігійного середовища дублюються і на суспільному рівні, нагадав директор Казахського міжнародного бюро з прав людини і дотримання законності Євгеній Жовтіс. Пострадянські суспільства застрягли у транзиті, у процесі вибудови горизонтальної комунікації, співпраці з владою. Треба засвоїти, що не дубинкою по голові, а спершу все ж розмовою можна чогось досягнути.

Спеціаліст акцентував увагу на постановці мети, форми та методів діалогу. Ми все ще знаходимось на етапі навчання, як ми можемо спілкуватись з власної ініціативи, а не за примусом «зверху». «Діалог може переслідувати інформаційно-комунікативну мету, що дозволяє прибирати уявні загрози та шукати точки дотику, — підкреслив Євгеній Жовтіс. — Але є і профілактична мета – попередження загроз та спроби реагування на виклики. Його відсутність радикалізує середовище. У Казахстані я постійно нагадую, що інформаційний вакуум не дозволить змінити ситуацію, потрібен простір для діалогу. Хто може бути ініціатором? Хто завгодно, лише за умов нейтралітету та поваги до позицій інших».

Про обставини активної фази конфлікту, за яких живе Україна, згадала директор організації «Міжрелігійна Шотландія», доктор Морін Сієр: «Контексти Шотландії та України різняться. Але в мене склалось відчуття, що люди діляться інформацією про конфлікти, а не вірять у хорошу можливість змінити ситуацію шляхом діалогу. Хоча вони можуть зібратись разом та працювати на спільне благо, не зраджуючи власних інтересів. Має формуватись бачення миру. Може, це буде спільна молитва, яка стане щомісячною традицією. Наприклад, перший понеділок місяця, коли спільні молитви лунатимуть у церкві, мечеті, синагозі. Запросіть представників держави, щоб вони бачили ці прояви та могли долучатись».

Практичні шляхи співпраці, зокрема у християнсько-мусульманському діалозі, запропонував муфтій ДУМУ «Умма» Саїд Ісмагілов. Це можуть бути такі напрямки: захист та популяризація моральних цінностей; благодійні проекти та волонтерство; захист та проповідування національних інтересів України. Прикладом такого симбіозу муфтій назвав співпрацю з греко-католицьким капеланом Петром Пустельником, у підрозділі якого служать п’ятеро мусульман. Вже неодноразово він передавав їм Корани та нещодавно муфтій за допомоги священика передав книгу про життя пророка Мухаммада.

На відміну від європейської кризи, українські мусульмани є автохтонним населенням, додав Ісмагілов. Вони протягом століть мали досвід діалог та співжиття з християнами, юдеями та караїмами. Але за сучасних умов мігранти потребують адаптації до нових суспільств, що не може відбуватись швидко. Вони ж можуть стати новим потенціалом для майбутньої Європи, зауважив муфтій, але за умов рівних прав та виховання мусульманських лідерів, які поважатимуть мову, історію та культуру нової Батьківщини.

Серед гостей заходу також були представники РУНвіри, зокрема голова організації Об’єднання синів і дочок Рідної української віри Сергій Шкарівський. Він сказав про монотеїстичність РУНвіри, яка бачить єдиного Бога, який втілений у різних духовних традиціях. Доповідач спинився на питанні українськості українців за умов «розвиненого державного рабства». Окрім цього він дав свою оцінку позиції кліриків УПЦ (МП), назвавши їх "п’ятою колоною". За його словами, вони роздмухують конфлікт між Україною та Росією. Сергій пропонує державі втрутитись у ситуацію конфлікту, а не ховати його в інформаційному просторі.

Ще однією проблемою українського суспільства є ресоціалізація українців, що виїхали з окупованих регіонів Донецької та Луганської областей, Криму. Архиєпископ Харківський і Полтавський (о) УАПЦ Ігор (Ісіченко) особисто працює з постраждалими та відслідковує проблему. На його думку, це ще одне поле для взаємодії з державою. «Людям треба повернути довіру до органів влади, — додав владика. – Вони розчарувались у них протягом подій останніх років, а співпраця з релігійними громадами у волонтерстві може змінити середовище. Ми всі постали перед викликом доброчинності».

Нерідко релігійне середовище прагне, аби про релігію писали лише позитивне, оминати конфлікти, — підняв тему інформаційної роботи директор Релігійно-інформаційної служби України Тарас Антошевський. Представляючи конфлікти, які зараз існують у міжправославних стосунках, медіа не завжди намагаються докопатися до істини, натомість швидше грають на сенсаційності. На жаль, і церковні мас-медіа не прагнуть сприяти діалогу, а окремі відверто намагаються роздмухати скандали.

Також між ліберальнішим світом медіа і консервативнішим церковним середовищем виникають ціннісні конфлікти. Навіть, якщо говорити про суспільну довіру, то Церква вже не на першому місці, поступившись волонтерам.

«Ми бачимо велику довіру суспільства до волонтерів, тому що вони активно працюють. Соціальне служіння релігійних громад також позитивно сприймається. Але за сучасного конфлікту секулярного та релігійного, постмодерного ставлення до авторитетів, дії духовних лідерів підпадають під критичну оцінку», — зазначив Т.Антошевський. Він навів приклад ставлення до виступів Глави УГКЦ Святослава (Шевчука). Коли декілька років тому він засудив діяльність режиму Януковича, соціум схвально відгукнувся щодо подібної позиції. Однак, лише мова зайшла про заборону абортів та висловлення релігійної точки зору, як ці самі особи, що тільки недавно хвалили — вибухнули засудженням та звинуватили церковного лідера у крайньому консерватизмі.

«Радикалізація протистояння релігійного та секулярного зростає, — зауважив Т. Антошевський. – І нерідко буває так, що в момент розгортання конфлікту миротворці зазнають критики з обох сторін. Для певних кіл показувати свою релігійність стає не лише “не модно”, але за це можна наразитися на насмішки. Критики суспільної позиції Церкви у своїх оцінка навіть цинічно зловживають релігійними термінами».

Після виступів другого дня відбулося жваве обговорення піднятих тем. Зокрема, коли так багато говориться про існуючі конфлікти, чи можна говорити про перспективи діалогу. У відповідь прозвучала думка, що якраз пропаганда діалогу має зменшити гостроту конфлікту. І якщо би на різних рівнях, часто не публічно, не відбувався діалог, ці конфлікти вже давно б переросли у гострішу форму.

Також цього дня було представлено діяльність Адвентистського агенства допомоги та розвитку України, Української міжконфесійної місії духовної та благодійної опіки в місцях позбавлення волі.

«Сьогодні ми радше сформували теоретичні концепти діалогу, — підсумувала зустріч керівник департаменту прав людини ОБСЄ/БДІПЛ Катажина Ярошевич-Варган. — Ключовим є питання миру для України. Держава має обов’язок підтримки діалогу між різними релігійними групами та громадськими структурами. Ми сподіваємось, що, можлив, було б доцільно створити національну програму з діалогу. Але не варто чекати ініціативи від держави – долучитись та почати процес може кожен. Основою має бути принцип рівності, коли кожен може бути учасником і кожен має рівні права на свій голос. Ми згодні допомагати діалогу, але ми не можемо його створити та почати для вас. Це ваш мир і ваша стабільність».

Тетяна КАЛЕНИЧЕНКО