Свобода, яка без хімії

04 жовтня, 15:54
Свобода, яка без хімії - фото 1
Як подолати залежність і знайти точку опори в небесах

Ірина Березовська

Від наркозалежності його врятувала… медитація. Через неї він прийшов до буддизму, а відтак до свободи від залежності. Я запросила #На_Каву_з_Іншим_Богом хлопця, який не соромився своїх релігійних поривань.

Віталік розказує про себе як про невиправного шукача справедливості, який дуже рано зрозумів, що земне – занадто земне. Далі були пошуки Абсолюту, точки опори й себе. І на цьому шляху не обійшлося без препаратів для зміни свідомості. Спочатку здавалося: ось воно, щастя! А потім Віталік зрозумів, що його засмоктує чорна діра і з цим треба щось робити. Друзі зникли, натомість треба було мати якусь точку опори, щоб перевернути химерний світ наркозалежного й витримати труднощі адаптації. На цьому шляху він зустрів майстра, який зумів "заземлити" хлопця і допомогти відчути підтримку небес. Далі вже був шлях у напрямку не "від", а "до": Віталіку вдалося подолати залежність і знайти щось більше – віру в небеса.

"У юності я був дуже смішний малий. "Вишивав" вулицями, хизуючись хадаком (це такий ритуальний шовковий шарф, який вважається одним з буддійських символів). У мене тато буддист, він іноземець, тому я довго шукав себе. А в часи, коли в мене ще борода не росла, дуже хотілося здаватися крутим перед дівчатами. Тому загравання з буддизмом у мене віддавна. Але то було неусвідомлено, таке дуже "півняче", – ділиться Віталік.

Я – не дуже цікавий співрозмовник для Віталіка, якщо чесно. Для мене буддизм – дуже різний, і я знайома з ними дуже ситуативно.

"Перша з чотирьох істин Будди каже нам, що життя – це страждання. Якісь не дуже радісні перспективи, якщо чесно", – підступно питаю Віталіка і в глибині душі вже шкодую, що провокую парубка від самого початку кавування. Я рада, що він не розгубився.

"Ти забула про попередню, третю істину – припинення страждання можна досягти. Ми зовсім не найсумніші релігійні люди, якщо з нами ближче познайомитися. І наш шлях – це пошуки припинення страждань. Ми хочемо осягнути порятунок усього живого світу . Буддисти мають певність, що це можливо. Тобто не треба шукати винних десь збоку, в інших релігіях, відходять на другий план погані люди, немає тих, хто більше вірить і менше вірить, немає раю і пекла", – коли Віталік говорить, мені вчувається глибина. Хух! Я рада, що він зміг відстрілятися. Бажання ставити каверзні запитання зникло. Вболіваю за нього, відчула, що він щирий у своєму намаганні досягнути небес. Таких людей я зустрічала в різних релігіях.

"Зустрінеш Будду – вбий Будду", – каже мені Віталік.

"Це ти про що зараз?" – перепитую, щоб правильно його зрозуміти.

"Щоб зрозуміти природу Будди, необхідно "вбити" догмати в самому собі. Вийди за рамки своєї традиції і побач, що ми просто іншими словами називаємо ті самі речі. Тоді побачиш, як багато в нас із тобою спільного", – ця таємна усмішка заворожує.

Я тепер розумію, чому він користується авторитетом і кілька років тому група друзів, яким Віталік читав курс лекцій про буддизм, запросила його проводити практичні заняття й медитативні техніки буддизму. Так, у нього є вчитель, з яким Віталік радиться щодо всіх духовних питань. А віднедавна сам допомагає тим, хто також стає на цей шлях.

"Моє найпростіше відкриття, відколи відкрив для себе буддизм – дихаємо не лише ми, а й усі живі істоти навколо нас. Якраз про це моя любов і моя релігія – про те, що світ довкола мене живий і він може врятуватися. Відповідаючи на твоє запитання, як моя релігія допомагає мені любити, скажу так: я побачив, що свобода можлива і для цього не треба хімічні засоби. Ця свобода набагато краща й більша, ніж та, яку ми самі собі придумали і звузили себе до хімічної чи іншої залежності. Я не шукаю любов і свободу зовні – вони вже є в мені самому", – каже притишено цей сміливий хлопець, який назавжди подолав свою непросту залежність. І ми в цій своїй свободі такі схожі, такі рідні… І вже не треба нікому перетягувати ковдру на себе, вдаватися у філософські балачки і ставити каверзні запитання, можна просто обслуговувати одне одного за столом, подаючи ще одне тістечко, ще один зефір, ніби це твій брат і ми знаємося вже тисячу років… Може, для цього й існують наші релігії?..

Матеріал підготовлено у рамках Програми Діалог за підтримки Центру міжрелігійного та міжконфесійного діалогу "ЛІБЕРТАС"

Свобода, яка без хімії - фото 77445