Священик може взяти зброю в руки тільки з однією метою - капелан з АТО
Військовий капелан Микола Мединський ( "Залізняк") відправився на війну одразу з Майдану. Минуло вже більше трьох років, як він їздить по військовим підрозділам, побадьорюючи воїнів АТО і наставляючи їх на шлях чесноти.
За цей час Мединський встиг стати широко відомим не тільки серед українських військових, а й в Росії, де його зненавиділи після фрази "Хай не радіють вороги! За кожного з наших ляжуть десятки їхніх". Навряд чи капелан міг уявити, що ці слова, від серця сказані ним над труною загиблого героя, зроблять його ім'я настільки відомим, але так сталося.
В інтерв'ю "Обозревателю" Микола Мединський розповів про війну за храм з Московським патріархатом, бійців-атеїстів, випадках, коли йому доводилося брати в руки зброю і багато іншого.
- Ви сказали, що тільки-тільки вийшли з архіву. Чим там займалися?
- Так-так. В даний момент в місті Коломия йде протистояння між громадою активістів і московським патріархатом.
Була домовленість, що УПЦ МП служать там поки не побудують свій храм, але з тих часів вони побудували тут вже два храми, а той так і не повернули. Більш того, фактично привели його до тотального руйнування. Знищили дуже сильно. Зіпсували настінні іконопису. Привели до повного руйнування.
А в архіві я якраз робив фотографії документів за останні 20 років, щоб допомогти зберегти цю архітектурну пам'ятку, яка веде свою історію з 16 століття. Ця церква неймовірно унікальна!
- Раніше ви говорили, що мрієте про відродження руху капеланства в Україні. Є успіхи? Наприклад, скільки у нас зараз капеланів на Донбасі?
- Точну кількість капеланів дуже важко назвати. Поясню, що я мав на увазі. На жаль, ми втратили суть роботи капелана. На даний момент на нас покладена та ж місія, що і на парафіяльних священиків, але тільки при війську. А я мрію, щоб капелани виконували роль не тільки духівників, але ще і вихователів для відтворення державотворчої ідеї.
На моє тверде переконання, ми повинні наслідувати в роботі славним капеланам УГА і УПА, більш ревно вчити українців любити Бога і рідну країну. Ось саме це я маю на увазі.
- Розкажіть, в чому полягають обов'язки військового капелана на фронті?
- Капелан на війні - це не тільки духівник, а й друг, товариш, колега, психолог.
Адже як буває. Хтось заявляє, що він атеїст, але можна ж тоді поспілкуватися зі мною не як з духівником, а з товаришем, який тебе зрозуміє і втішить. Або з психологом і духівником, який має певний досвід. Тобто ми допомагаємо бійцям у важких ситуаціях, яких буває маса на фронті.
- "В окопах атеїстів не буває". Це правда чи ні?
- Цілковита правда. Я зустрічався там з багатьма, хто називав себе атеїстом, але справжніх атеїстів не зустрічав жодного разу. По-перше, коли починаєш вести більш глибоку розмову, то з'ясовується що людина не атеїст. Вона має певну віру, але просто інакше її називає.
Знаєте, а ще є такий вислів: "Коли над головою свистять кулі, то небо стає значно ближче". Поки бої не йдуть, то у людей своє бачення, але коли ситуація загострюється, то і люди змінюються.
- Наведете приклади?
- Я можу навести дуже багато прикладів, але розповім про один випадок в 2016 році на Великдень.
Ми зайшли в Широкино і під обстрілами дісталися до танкістів "Азова". Коли я закликав людей на молитву, то один із товаришів зайняв дуже агресивну позицію: "Я язичник, а не християнин!". Ну а решта стали до молитви.
У наступні кілька днів там йшли активні обстріли. І ось Господь дарував таке чудо, що коли ми закінчили молитву "Вервиця перемоги", то все тут же стихло. Було чутно тільки, як хлюпається море.
І ця людина підходить до мене (а я як раз вже почав помазувати єлеєм) і каже: "Отець, я переосмислив свої погляди. Помажте мене теж". А на благословення зі зброєю (релігійний обряд, - Авт.) він уже став поряд з іншими.
Був ще один випадок. Ми роздавали на фронті іконки, а на задній стороні був написаний 90-й псалом, який читається в скрутних життєвих обставинах. І ось, коли один воїн потрапив під важкий обстріл, то іконка (вже досить затерта) лежала в бронежилеті. Він її поклав туди не дуже вірячи, але з думкою, що нехай буде про всяк випадок (з посмішкою).
Вона вже була настільки затерта, що зверху було видна лише напис "90-й псалом". Він читає цю назву, а потім піднімає голову і каже: "Господи, ти і так знаєш, що там написано. Просто витягни мене звідси!" (Сміючись).
Я вже розповідав комусь цю історію. І ось у мене запитали - чи була це молитва. І ось що я скажу - це була сама правдива молитва, тому що вона йшла дійсно від серця.
- Найскладніша ситуація, в якій ви опинялися за час війни?
- Цікава ситуація сталася, коли ми приїхали в район "Чаплинки". Це було під час блокади Криму. Я не пам'ятаю точно, який батальйон там стояв. Можливо, що 63-й. Але не настільки важливо.
Ми прибули на місце діслокаціі батальйону і я кажу, що давайте проведемо службу. Підійшли хлопці і кажуть, що в місцевому сільці є церква. Туди прийшли люди, відкрили храм. Але коли я покликав бійців, то прийшла тільки половина.
Я підходжу і питаю: "Хлопці, чому?". Вони мені відповідають: "Отче, як ми можемо стати поруч з вами, якщо я язичник, ось він буддист, третій мусульманин, а ще є протестанти".
Тоді я задаю питання: "Коли ви заходите в фронтовий бліндаж або окоп, то питаєте стоячи поруч про те, до якої віри вони належать чи якою мовою говорять? Або просто стаєте поруч з побратимами, підставляєте їм плече і разом захищаєте свою землю?" .
Мені відповідають, що звичайно все так, але до чого ж тут Служба Божа? "Так я вас запрошую в той самий бліндаж, але тільки духовний! Давайте станемо всі разом, підставимо плече побратимам і будемо молитися за перемогу, за наших братів, які зараз в бою або поранені. За кращу долю українського народу і держави".
- І як вони відреагували?
- Дуже позитивно! Ми стояли пліч-о-пліч і молилися кожен як умів за перемогу і торжество Божої правди на нашій українській землі. До речі, цікавий момент. Після нашого від'їзду, туди приїхав священик Московського патріархату, який вів службу в цьому храмі (ми не змогли до нього додзвонитися). Приїхав і після нашої служби взявся переосвячувати храм. Ось така була ситуація (посміхаючись).
- Капелан може взяти зброю в руки?
- Священик може взяти в руки зброю, але питання яку? Для капелана наймогутніша зброя - хрест Божий. Більш потужної зброї світ ще не бачив. А щодо зброї в цілому, то священик може взяти її в руки, якщо йде бій, а зброю потрібно почистити або відремонтувати. Тоді можна поправити і передати воїну, щоб той виконував свій обов'язок.
- У вас були такі випадки?
- Бувало. Наприклад в Пісках, коли зав'язався сильний бій, то там хлопцям потрібно було допомогти. Але все ж наша зброя - це молитва і віра. Тому використовувати її в бою священикам не варто.
Кожен повинен виконувати свою місію - воїни захищати землю зі зброєю в руках, а все решта їх в цьому підтримувати. А ми капелани поширювати слово Боже, щоб формувати світогляд воїнів, юнаків, дітей та всього українського народу.
- "Возлюби ворога свого, як самого себе". Як можна переконати бійців, щоб вони любили тих, хто по ним стріляє?
- Знаєте святий Філарет одного разу сказав: "Свого ворога люби, ворога Вітчизни круши, а ворогом Божим гребуй".
Чому ми повинні полюбити свого ворога, але підкреслюю особистого, а не ворога народу? Завдяки особистому ворогові ми загартовується, як метал у вогні. Ми вчимося долати емоції, долати пристрасті. Навіщо? Тому що справжній воїн Христа сильний тільки тоді, коли неупереджений. Тобто їм повинен управляти здоровий глузд, а не емоції.
Як ми повинні ставитися до ворога свого народу? Пам'ятайте, що зробив Христос, коли зустрівся з торговцями в храмі? Це єдиний випадок в Євангелії, коли він нічого не проповідує і не розповідає, а взявши в руки бич, виганяє їх з храму.
Так потрібно поступати з усіма ворогами Вітчизни. Росіяни прийшли сюди щоб переступати заповіді Божі: руйнувати, сіяти смерть, проливати кров чужого для них народу. А якщо українці будуть мовчати, то ми розділимо з ними цей гріх. Наша вина буде навіть важча.
Росіяни протягом століть спотворювали правду, пропагували брехню, крали нашу історію і знищували наші святині. Зараз вони видають героїв нашої нації за злочинців, а злочинців за героїв. Ось у чому їх лукавство. Тому ми повинні брати бич і гнати їх з України зі словами: "Ідіть і не оскверняйте святу українську землю, яку дав нам Господь". І так повинно відбуватися до тих пір, поки вони не покаються.
Бесідував Олександр Подобрій
