Священник і війна
Зневага священника, невизнання його ролі в розвитку держави є радянською спадщиною. Ми не зможемо розвиватися як вільна країна, якщо не вийдемо з тіні тоталітарного минулого. У Сполучених Штатах Америки саме священники поряд з політиками, військовими діячами й економічними лідерами розбудовували державу. Тридцятий президент США Калвін Кулідж зазначав: «Сила нашої країни — це сила її релігійних переконань. Основи нашого суспільства й нашого уряду настільки засновані на вченні Біблії, що було б важко підтримувати їх, якби віра в це вчення перестала бути майже загальною в нашій країні».
Сила нації в силі її віри, яка дає змогу пройти складні часи, зберегти державність і відродити міцне лідерство. Віру формують священники, які піклуються про розвиток людини й моральну цілісність суспільства. Шляхетність, гідність нації, повага до ближнього — усі ці чесноти формує священник.
Спочатку вмирає гідність нації, потім — безпосередньо нація. Тому священник має піклуватися про своїх вірян, а особливо під час повномасштабної війни. Опіка допоможе не тільки зберегти людяність у складні часи, а й сформувати здатність будувати майбутнє, у якому страждання будуть переможені.
Служіння священника охоплює три сфери суспільного життя країни.
По-перше, священник указує шлях розвитку громадянина. Гуґо Мюнстерберґ, професор Гарвардського університету, написав книжку «Американці: основи духовного й соціального розвитку» 1904 року. Ця книжка описує фактори розвитку США. Одним з фундаментальних професор Мюнстерберґ зазначає вплив церкви: «…Тісний звʼязок церкви й суспільства простежується в усьому. Скрізь церква популярна, релігія в домі займає видне місце, проповідник у повазі, богослужіння відвідують з великою охотою, робота церкви має добровільну підтримку, вимоги релігії підтримує суспільство…»
Українці не звикли думати про священника як учителя людини, яка дбає про країну, творить її. Та даремно. Ми сформовані не тільки з рис характеру, за які платять на ринку праці. Людина — це чесноти, проявляючи їх, ми створюємо світ через уміння творити справедливий і мудрий мир.
Українська нація не зможе розвиватись, коли душі людей будуть як недоглянутий сад. Іван Огієнко, український політичний, суспільний і релігійний діяч, сформулював засадниче правило розвитку нашої країни: «…Тільки духовна культура творить правдиву національну еліту — духовно міцну, етично здорову, у житті витривалу й національно карну…»
На думку Івана Огієнка, без впливу священника на українське суспільство творення національних еліт неможливе. Тому завдання військового капелана — служити солдатам та офіцерам так, щоб виховувати еліти нашої нації. Священник помісної церкви виховує місцеві еліти, які в перспективі можуть досягти й національного рівня. Саме так священники стають державотворцями.
По-друге, священник доглядає за ранами душі людини. Наслідки війни спостерігаємо, проїжджаючи повз руїни в містах і селах. Однак рани душі людей так не побачиш, та й не завжди ми вміємо їх лікувати. Священник — той, кому може звіритися людина з душевними ранами. Ні політичному, ні військовому лідеру зранені українці не довірять свої душевну боротьбу й страждання, як священнику.
Захищає на полі бою Україну військовослужбовець, проте ментально страждає разом з ним і його родина. Якщо рани родини не зцілити, це додасть болю військовику на лінії зіткнення. Священник, лікуючи їх, служить військовослужбовцю.
Разом з тим, підтримуючи служіння священника в церкві, ми дбаємо про повоєнний спокій нашої країни. Історія навчає, що після воєн проявляються громадські невдоволення. Революції роблять люди з невилікуваними ранами війни. Без перебільшення, саме священники стримували у Великій Британії криваві революції в XVII столітті, формуючи морально цілісне суспільство.
По-третє, священник допомагає людині стати творцем майбутнього, а не лише користувачем наявних благ. Християнський волонтерський рух, евакуація людей, допомога постраждалим від війни здійснюється під керівництвом священників церков. Зауважте, ці рухи не мають державного фінансування чи координації. Це самоорганізовані, самофінансовані творчі християнські рухи, створені саме творцями. Багато християн в минулому лише користувалися благами, та як творці добра сформувалися в церкві.
Уникаючи впливу священника, ми отримуємо суспільство з незагоєними душевними ранами, готове тільки користуватися благами, створеними іншими. Це найсприятливіший ґрунт для диктатури або революції. Страшно навіть уявити портрет держави, де священники не мають впливу на суспільство. Приклади — та ж Росія, Північна Корея та інші тоталітарні країни.
Про автора: Ігор Скрипніченко, засновник Інституту суспільного розвитку, ректор Полтавської Богословської Семінарії
