Сьогодні вшановують преподобного Максима Ісповідника, котрий проник у тайну двох дій та воль у Христі

Поряд з ісповідництвом – переслідуваннями й стражданнями за віру, які однак не увінчалися мученицькою кончиною, — саме багатий внесок у розкриття правд християнської віри належить до найбільших заслуг святого.
Народився Максим близько 580 р. Є різні версії щодо його походження, але в підсумку добре християнське виховання в сім’ї та ґрунтовні світська й богословська освіти приведуть Максима до двора імператора Іраклія, де він обійматиме посаду першого секретаря.
Початок VII ст. у Візантійській імперії позначився великими геополітичними та релігійними потрясіннями. Багато її територій відійшли до персів. Вона потерпала від арабських завоювань. На захоплених територіях переважали християнські громади, які не прийняли постанов Халкедонського Собору (451 р.) і визнавали одну природу в Ісусі Христі (монофізити).
Щоб подолати розкол із ними та зміцнити імперію, яка страждає від браку релігійної єдності, Іраклій вводить вчення про одну дію в Ісусі Христі — моноенергізм. Під впливом Константинопольського Патріарха Сергія воно породить монотелітизм – вчення про одну волю в Ісусі Христі.
Максим Ісповідник на той час обере монаше життя. Певний час подвизатиметься в Хрисопільській обителі поблизу Константинополя. Займається активною письменницькою діяльністю. Заприятелював із Патріархом Єрусалимським Софронієм, відвертим противником моноенергізму та монотелітизму. І вже у 30-40-х рр. VII ст. сам виступатиме з критикою цих вчень.
Від 633 р. за дорученням Софронія Максим вирушає до Олександрії, проповідуючи перед тим на Криті. Він навчає, що природа не може бути без дії. І оскільки Халкедонський Собор підтвердив у Христі дві природи – Божу і людську, то й відповідно у ньому є і дві дії, і дві волі. Людська воля в Ісусі Христі, наприклад, згідно з Максимом Ісповідником, проявляється під час страждань у Гетсиманському саду: «Отче мій, якщо можливо, нехай мине ця чаша мене» (Мт. 26, 39), але водночас вона підпорядковується волі Божій: «Однак не як я бажаю, лише – як ти» (там само).
Це вчення наштовхується на шалений спротив з боку світської влади та церковної єрархії. На зміну Іраклію у 642 р. імперію очолює Конста ІІ, котрий розпочинає гоніння на тих, хто не визнає вчень моноенергізму та монотелітизму.
645 р. у Карфагені Максим Ісповідник вступає у диспут з Константинопольським Патріархом-монотелітом Пірром, котрий в результаті на певний час визнає за собою помилку. Їхній диспут про волі в Христі ліг в основу Максимового твору «Дискусія з Пірром».
649 р. під головуванням Папи Мартина І відбувається Латеранський Собор, на якому Максим представляє вчення про дві волі в Ісусі Христі. Собор визнає вчення монотелітизму єрессю. Однак імператор відправляє до Риму військо й заарештовує Максима Ісповідника та Папу Мартина. Обоє зазнають катувань і помирають на засланні.
Відомою із Синаксарів є історія про те, що вкінці цих довгих та принизливих гонінь перед смертю у 662 р. Максиму відтинають праву руку і язика. Легендарні житійні оповіді додають також, що вони в чудесний спосіб відросли, і святий міг знову виразно проповідувати та писати. Принаймні про ці моменти Максимового ісповідництва можемо часто почути в літургійних текстах, зокрема у тропарі: «Православ’я виразив ти вірно, кров’ю з язика і руки текучою по-мученичому ознаменувався ти, руку твою відсічену до Вишнього возніс ти, а відрізаний язик твій богословний до моління, Максиме возніс ти. Нині Бога милостивим учини до нас, щоб спаслися душі наші».
Вчення про Христа, яке своєю кров’ю затвердили ісповідники Максим та Мартин, згодом визнав ортодоксальним VI Вселенський Собор у Константинополі (681 р.), а монотелітизм виклято як єресь. Хоч Максима Ісповідника в документах Собору не згадано прямо (з нього ще не встигли зняти кинуту монотелітською владою анатему), але фактично усі вони спираються на його ідеї, що підсумовує кондак свята: «Тройці споборника, великого Максима, який навчає вірі божественній, щоб прославляти Христа у двох природах, волях і дійствах сущого, в піснях достойних, вірні, почитаймо взиваючи: радуйся проповіднику віри».
Публікація вийшла у рамках проекту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проект.
##DONATE_TEXT_BLOCK##