Священник УПЦ МП Андрій Пінчук: Теорія "русского міра" – єресь, яку має засудити міжнародний трибунал

Євген Руденко

Під його зверненням до Собору Предстоятелів Стародавніх Східних Церков, які мають право запустити механізм персональних санкцій проти Кирила, вже підписалися понад 400 священнослужителів УПЦ МП.

"Те, що зараз така кількість священників поєднується в цьому судовому позові – покажчик того, що вони хочуть від свого єпископату чесного відношення до війни", – каже у бесіді з УП протоієрей Андрій Пінчук.

За його словами, головне завдання міжнародного трибуналу – "декирилизація" Руської Православної Церкви. Пінчук впевнений, що ідеї "русского міру", які пропагує РПЦ, стали основою для війни в Україні та ненависті до українців.

Андрій Пінчук – священник не простий. У 2016-му році він став старостою Волоського в Дніпропетровській області, за кілька років роботи протоієрей перетворив це село на вітрину децентралізації. Про реформи Пінчука знімали сюжети та репортажі центральні українські ЗМІ.

В інтерв'ю УП Андрій Пінчук розповідає, що таке трибунал над Кирилом, чому зараз неможливо пробачити росіян, у що краще трансформувати ненависть і чому цю війну неможливо остаточно виграти лише на полях битв.

"Війна – це не кара, не урок. Це наш шлях"

– Хотів би почати з питання, яке тепер часто лунає: чи є Бог після Бучі, Ірпеня, Маріуполя, Краматорська? Що ви можете сказати людям, які шукають відповідь?

– (Велика пауза).

– Алло, ви тут?

– Так, така в мене промовиста пауза… Знаєте, я б нічого не сказав цим людям. Думаю, що Господь теж нічого не сказав би їм.

Я просто підійшов би до цих людей та міцно-міцно обійняв їх, плакав би разом з ними. Христос зробив би так само.

Інколи не можна зробити заміри всіх страждань, зрозуміти їх ціль – її просто немає. Це така річ… (пауза; підбирає слова), яку Господь не буде з кимось обговорювати або виправдовуватися. Він просто обійме кожну таку людину, кожного українця, і все.

– Як ви особисто сприймаєте цю війну? Це – кара, урок?

– Ні, це однозначно не кара! Я таке читав у деяких російських священників. Всіх, хто так каже, треба одразу посилати за "русскім корабльом".

І це точно не урок. Це – життя. Наше життя (пауза). Це, я б сказав, та боротьба і той вихор, через який ми маємо пройти, щоб Україна відбулася. Це – наш шлях. Думаю, це правильне визначення.

Все це відбувається для того, щоб ми існували. Щоб ми існували українцями, і ми маємо цей шлях пройти.

– На цьому шляху багато, дуже багато ненависті до ворога. Українці зараз рефлексують з цього приводу, намагаються зрозуміти, що з цією ненавистю робити…

– Знаєте, мене запитують: "Чи можна пробачити?". Ні, не можна!

Пробачення зараз не має стосуватися ані конкретних росіян, які прийшли в Україну, ані конкретно Російської Федерації як держави, ані конкретно Російської Православної Церкви як релігійної інституції.

Ніхто з тих, кого я перелічив, не може претендувати на пробачення. Ніякого християнського пробачення їм не можна надавати. Чому? Пробачити можна тільки того, хто визнав свої помилки, пройшов процес каяття – людина, суспільство, російська церква…

Коли вони покаються, якщо можна так порівняти, як німці після Другої світової, тільки тоді можна розмовляти про пробачення. Але це, звісно, не зараз, не через рік, не через три і навіть не через п'ять.

Щодо самої ненависті, є певна духовна закономірність: якщо ми в своє серце впускаємо ненависть, навіть якщо вона справедлива, а в нашому випадку це відчуття справедливе, вона все одно буде руйнувати наш внутрішній світ.

Ненависть – це не якась така субстанція, яку можна закрити у пробірку і вона там буде сидіти тихенько. Якщо вона є в людині, то дуже швидко розповсюджується на будь-які сфери її життя.

– Для багатьох людей, не військових, найскладніше, що вони не мають можливості ненависть фізично обрушити на ворога в прямому сенсі. Що робити з цим внутрішнім напруженням?

– Ненависть треба трансформувати. По-перше, трансформувати в страшенну жагу до перемоги.

По-друге, кожен із нас має не тільки мріяти про перемогу, але і працювати задля неї. Кожен на своєму місці робити все.

Ти лікар? Ти знаєш, що тобі робити. Ти волонтер, який опікується переселенцями? Роби без зупинки! Збираєш кошти для ЗСУ? Продовжуй збирати, не зупиняючись ні на мить! Ти психолог? Будь поруч з тими, хто плаче, та обіймай їх! Ти священник? Допомагай людям віднайти сили для любові.

Кожен з нас має трансформувати цю ненависть, яка розриває наші серця, у те, що допоможе нам перемогти. В іншому випадку ми можемо стати суспільством ненависті, яка рано чи пізно буде виливатися на наше оточення.

Цю негативну повістку треба перетворити на позитивну заради перемоги, заради відбудови України. Все це буде єднати нас. А ненависть взагалі не єднає, вона роз'єднує.

Мені сьогодні дуже сподобалася новина, яку я бачив зранку: люди записуються волонтерами в ДСНС, щоб допомагати розбирати завали.

Ось це єднає – коли ти виходиш та працюєш разом з усіма. Коли ти разом з побратимами захищаєш Україну. Коли попри всі складнощі та смерті ми посміхаємося ворогу в обличчя та продовжуємо жартувати. Причому так жартувати (сміється)!

"Теорія РПЦ про "русскій мір" стала фундаментом, на якому базується ненависть до українців"

– Поясніть, що таке "міжнародний церковний трибунал" над патріархом Кирилом, за який ви виступаєте разом з іншими священниками?

– Якщо б я сказав, що є Собор Східних Патріархів, то багатьом було б незрозуміло, що це. А взагалі-то він виконує функцію міжнародного церковного трибуналу, якщо казати сучасною мовою.

Собор Предстоятелів Давніх Східних Церков – це його класична назва, так його називали 100, 300, 500, 700 років тому. До нього входять патріархи Константинопольський, Олександрійський, Антіохійський, Єрусалимський та Кіпрський.

Ця п'ятірка розглядає судові позови проти найвищих сановників будь-яких православних церков світу.

– На які прецеденти в історії ви опираєтесь, звертаючись до церковного суду?

– Завжди так буває, що у когось "голова відлетіла" і він робить не те, що заповідує Христос та Євангеліє, а те, що йому заманеться. В історії було багато прикладів, коли в різних церквах судили найвищих сановників.

Для нас головний прецедент стався більше 450 років тому у Московії (у 1666 році – УП), коли були запрошені Східні Патріархи, так, як ми їх зараз запрошуємо. Тоді була складена заява на Московського патріарха Никона.

Його осудили, позбавили патріаршого престолу, єпископського сану. З нього таким чином зробили простого ченця та відправили на каяття до монастиря (реформи Никона призвели до розколу Російської церкви; за його часів укоренилася думка про "перевагу російського благочестя" над грецьким, московського – над київським – УП).

Ми сподіваємося, що цей суд п'ятьох хоча б видасть офіційне засудження теорії "русского міра". Визнає її єретичною.

– В чому можна звинувачувати Кирила з його "русскім міром" на церковному суді?

– Ця головна єресь має назву – "етнофілетизм" (змішування національного із церковним – УП). Я буду говорити своїми словами: це коли пропагують велич однієї нації і при цьому відкидається принцип універсалізму. Він закладений в Новому Заповіті. Апостол Павло казав, що немає "ні елліна, ні іудея" – всі рівні перед Богом.

– Схоже, ці слова в Росії сприйняли спотворено: для них українців взагалі не існує…

– "Русскій мір" – це різновид єресі етнофілетизму. Це (пауза) такий своєрідний церковний фашизм, розумієте?

– Якщо звертатися знов до сучасної мови, то церковний суд на Кирилом – це такі собі персональні санкції?

– Так, персональні церковні санкції найвищого рівня для найвищих сановників церкви, які не підсудні на території своїх церков. Його (Кирила – УП) неможливо притягнути до відповідальності в Росії. Дуже важливо, що такий інструмент існує поза РФ. Ми до нього апелюємо.

Ви ж бачите, що відбувається: він (Кирило – УП) поводить себе не як церковний ієрарх, навіть не як християнин, а як шпана, яка робить, що хоче, та вважає, що на нього немає управи. Управа є на кожного. І на патріарха Московського також.

– Кінцева мета такого трибуналу над Кирилом більше декларативна, моральна чи може мати якісь практичні наслідки для цієї людини?

– Дивіться (пауза), те, що відбувалося за понтифікату Кирила – це пропагування "русского міра" на всьому пострадянському просторі, вздовж і поперек.

На сьогодні Російська Православна Церква стала "моральним" підґрунтям, "моральним" фундаментом цієї війни. Саме теорія РПЦ про "русскій мір" стала фундаментом, на якому базується ненависть до українців і до України. Все це стало метафізичним витоком цієї війни.

Дуже важливо обрубати цю гідру на корені. Якщо у вас росте амброзія, замало її просто обрізати. Не можна перемогти тільки на військовому фронті, залишивши ось це підґрунтя "русского міру" – воно знов дасть пагони, які знов проростуть війною в Україні.

Дуже важливо засудити саме цю теорію та її носіїв. Це надасть поштовху для майбутньої декирилизації РПЦ. Щоб РПЦ позбавилось того надбання, яке їй приніс Кирило.

Ми ж мріємо не тільки про перемогу України, а й про те, щоб рано чи пізно в Росії був не тоталітарний режим, а демократія. Допоки Росія буде тоталітарною, вона буде робити те, що робить зараз. Вона завжди буде нападати, вести загарбницькі війни.

Поки не відбудеться декирилизація РПЦ, засудження теорії "русского міру", РПЦ буде завжди готувати підґрунтя для майбутніх війн, не тільки з Україною. Завтра це може бути Білорусь, а післязавтра – країни Балтії, Польща чи Фінляндія. Всі країни, які входили в Російську Імперію чи Радянський Союз.

– І все ж таки: чи може оцінка, надана таким церковним судом, бути підґрунтям для якогось практичного покарання?

– Я скажу особисту думку, яку, мабуть, нікому ще не висловлював. Я вважаю, що і європейські, і американські дипломати не зробили однієї дуже важливої речі: деякі церковні ієрархи мають статки, рахунки на Заході, і санкції, які накладають на топ-чиновників РФ, мають поширюватися на топ-чиновників РПЦ. Вони теж мають отримати свої санкції.

Їх потрібно позбавити того, що вони накопили. Для них після санкцій дійде швидше, ніж після рішення церковного трибуналу.

– З огляду на те, що зараз відбувається в Україні, з урахуванням ролі в цьому РПЦ, якою ви бачите подальшу долю Московського Патріархату в Україні?

– У мене немає прогнозів, взагалі. УПЦ Московського Патріархату дуже серйозно увійшла в зону турбулентності. Зараз не зрозуміло, як з неї виходити. Взагалі не зрозумілі сценарії, які розглядаються.

Мовчання Єпископату – покажчик того, що навіть вони самі не розуміють, що робити. Стали в позу страусів, на голови натягнули митри, щоб очі позакривати. І ще засунули в пісок ці голови в митрах.

"Сповзання росіян у фашизм було повільним, а виповзання буде ще більш складним"

– Коли ми кажемо про суд над Кирилом, то ми кажемо лише про одну людину. Припустимо, він його програє. Але що робити з його багатомільйонною паствою?

– Думаю, що це окрема історія. Думаю, що в разі засудження патріарха в російській церкві почнуться тектонічні злами. Я сподіваюсь на це. І духовенство, сподіваюсь, буде вимагати виборів нового патріарха. Притомного.

Позбавлення патріаршого сану Кирила – це дуже важливо. Це повна його делегітимізація в очах всього релігійного світу. Не тільки православного. Він стане ніким.

– Так, але його засудження можуть не сприйняти мільйони людей. Ми пам'ятаємо, як розвінчали культ Сталіна, але сьогодні дуже, дуже багато людей в РФ поважають його.

І якщо уявити, що Кирила засудять, безліч росіян все одно вважатимуть його своїм пастирем…

– Так, таке може бути. Але ми маємо все одно засудити, ми маємо пройти через цей духовний фронт. Зробити все, щоб ця єресь була засуджена.

– Ви взагалі вірите, що звичайні росіяни здатні одуматися, покаятися перед Україною?

– Ні. Думаю, що їм потрібно пройти для початку через багато страждань. І вони пройдуть через них перед тим, як збагнути, що вони накоїли. Але зараз це неможливо.

Це їхнє сповзання у фашизм було повільне. Виповзання з нього буде також повільним, але більш складним, бо опинитися в ямі завжди легше, ніж з неї вибратися.

– Як так виходить, що весь цивілізований світ визнає сучасну Росію злом, але росіяни впевнені, що справжнє зло – це ми, Україна?

– Пропаганда. Два десятиріччя пропаганди. Ми маємо справу з людьми, яких позбавили права мислити, мислити раціонально, критично. З людьми, яких позбавили свободи.

Вони бояться свободи, бояться вільно говорити, бояться голосувати. Бояться просто жити так, як їм хочеться.

– Але ж зараз 21-ше сторіччя. Попри заборони є можливість отримувати альтернативну інформацію. Доступ до неї є. Як їм вдається відмахуватися від правди?

– Ви зараз задали питання, яке задавали собі багато мільйонів, десятки: як німці змогли дійти до Другої світової, Освенцима, Бухенвальду?

Це питання будуть ще детально обговорювати, писати наукові роботи. Тут має бути дуже серйозний, прискіпливий аналіз. Релігійний, політичний, філософський, науковий. Треба вивчити всі чинники, за яких Росія скотилася в таку диктатуру.

– Росіяни кажуть і ще скажуть, що це ми не праві. Що правда – на їхньому боці. Чи може таке бути, що у кожного своя правда?

– (Пауза). Мені складно коментувати, коли у людей промиті мізки.

Правда не може бути різною. Правда завжди одна.

– Як хтось написав: "Коли Каїн вбив Авеля, бог не казав, що правда десь посередині".

– Так, не казав… Знаєте, після всіх цих днів вторгнення в мене один висновок: я пишаюсь тим, що я українець.

– Давайте наостанок уявімо, що до вас на сповідь прийшов Путін чи "колективний Путін", що б ви йому сказали?

– (Пауза). Я би не допустив його до церкви. Не допустив його до сповіді. Спочатку він має принести плоди покаяння.

Він має відбудувати те, що зруйнував, а потім вже просити пробачення. У Бога.