Святе Письмо і медицина

Людина і світ. — 2002. — № 3. — С. 59-62

Віталій ФІГЛЕВСЬКИЙ

«Я дуже здивований тим, наскільки Біблія є акуратною з медичної точки зору, — писав нещодавно автор християнського журналу. — Щодо лікування чиряків, ран і так далі вона навіть відповідає вимогам сучасної медицини».

Святе Письмо багато разів розповідає про зцілення людей: незрячі починали бачити, глухі — чути, каліки — ходити, біси зі свистом вилітали, мертві воскресали. Найбільше ж чудо — це воскресіння нашого Спасителя. Одна з назв Бога — Цілитель. У Біблії читаємо: «Коли дійсно будеш ти слухати голосу Господа, Бога твого... і будеш слухатися заповідей Його, і будеш виконувати всі настанови Його, то всю хворобу, що я поклав був на Єгипет, не покладу на тебе, бо Я — Господь, цілитель твій» (Вих. 15:26).

Визначні давньоєгипетські досягнення в медицині з часом частково трансформувалися в біблійні повчання. В архівах Ватиканської бібліотеки зберігаються тексти, записані на глиняних табличках, яким понад 5 тисяч років. Лише з появою комп’ютерів, лазерних установок для розшифрування стародавні таблички відкрили свої секрети. Вчені дізналися, що майже всі таємні знання жерці Стародавнього Єгипту запозичили у мудреців Шумеру, країни, яка існувала на тисячу років раніше від могутнього Єгипту. Але і в шумерів були попередники...

1862 р. в Єгипті було знайдено папірус, датований 1550 р. до н. е., який вважається найдавнішим медичним документом світу. Він містить 108 розділів про лікування різних недуг. Зокрема, там є молитва до богині Ісіди за звільнення хворого від «демонічної смертної сили». І це не випадково, адже Ісіда мала безпосереднє відношення до лікування. Побачивши свого сина Гора мертвим, вона не лише повернула його до життя, а й зробила безсмертним. Пізніше Ісіда передала йому свої таємниці, і вдячний син став допомагати людям. Медичні знання приписують також богині Бубастіс, покровительці кішок, а також богам Апісу та Сарапісу.

Розшифрувавши папіруси, вчені дізналися, що єгипетські лікарі-жерці розрізняли близько 2500 хвороб і ставили діагнози на підставі забарвлення шкіри, виразу обличчя, дотиків до тіла, огляду сечі та калу. Вже тоді були відомі ревматизм, апендицит, «єгипетське запалення очей» тощо. Цілителі знали кількасот лікарських рослин, з яких чимало, як, наприклад, касторка, насіння льону чи морфій, застосовують донині. З рослин уже тоді вміли виготовляти різні чаї, таблетки, мазі. Для лікування хворих жерці нерідко застосовували також магічні дії, амулети тощо. Папірус Еберс — медична книга стародавніх єгиптян — рекомендував, наприклад, в деяких випадках використовувати екскременти, зокрема прикладати до ран, що не зажили після відпадання струпа, «припарку з людських екскрементів, змішаних з людським молоком». Для видалення скалки рекомендувалося «зварити черв’яка й розмішати в олії. Потім убити крота, зварити в олії і процідити. Змішати ослячий послід зі свіжим молоком. Все це прикласти до рани.» Звичайно, таке лікування могло стати причиною важких інфекцій.

Замість вати єгиптяни використовували бавовняні волокна, рани заклеювали липучим пластирем. Навіть штучні зуби вони вміли робити! Жерці знали і про важливість функцій серця, кровоносних судин, крові, про те, що її втрата — смертельна. У Біблії сказано, що «...душа кожного тіла — кров його» (Лев. 17:14).

Важливим елементом культури життя у стародавньому світі вважали спорт. Єгиптяни грали у м’яч уже кілька тисяч років тому. Боротьба та кулачний бій мали релігійний зміст. Під час церемоній, як відзначає відомий дослідник Роберт Т. Брайд, борці виступали з великими глеками на головах. Аналогічно зображувалися поєдинки між деякими божествами. А Рим, як відомо, шанував спорт такою мірою, що присвячував йому 135 днів у році.

Єгипет часів фараонів, описаний у старозавітних книгах, мав значний вплив на культуру сусідніх народів, головним чином греків. Саме у Греції виник єдиний в історії людства культ бога-цілителя Асклепія, незмінним атрибутом якого була змія (або навіть дві). Асклепія особливо вшановували в Епідаврі, куди з’їжджалися на лікування з усіх країв Греції. На острові Кос знаходилося його відоме святилище. Тут знамениті лікарі вважалися нащадками Асклепія й називали себе Асклепіадами. Є підстави вважати, що це був не лише один з найшанованіших богів античності, а й реальна історична особа (або особи).

Старшою дочкою Асклепія була Гігієя — богиня здоров’я, від імені якої походить слово «гігієна». З іменами синів Асклепія Махаона та Подалірія пов’язане зародження хірургії і терапії. Гомер у своїй знаменитій «Іліаді» писав, що вони були прекрасними лікарями.

Біблія, використовуючи досвід попередніх поколінь, дає чимало цінних рекомендацій, які були потім засвоєні народною медициною багатьох народів, серед них і українцями. Є там і короткий виклад філософії лікування. Так, у книзі Ісуса, сина Сираха, написаній у II ст. до н. е., сказано, що лікар існує з Божої волі й ліки створені Богом, що недужий має найперше очистити свою совість молитвою та жертвою з Божою допомогою і аж тоді звертатися до лікарів. Справжнім цілителем є сам Бог, лікар же — знаряддя Боже.

Закон Мойсея суворо забороняв священикам торкатися тіла небіжчика. «А хто доторкнеться всякого нечистого від мертвого тіла... — стане нечистий...». Той, хто порушив це правило, не міг «наблизитися до святощів», кожна річ, їжа, людина, якої він торкався, вважалися нечистими.

З цієї причини ізраїльтяни ніколи не бальзамували померлих (хоча патріарх Яків був забальзамований, але слід мати на увазі, що він помер в Єгипті — Бут. 50:3). Коли помер Йосиф, його «забальзамували й поклали в труну в Єгипті» (50:26). Ізраїльські лікарі не могли вивчати анатомію людини саме тому, що «не дозволено їм торкатися померлих і робити розтини, — писав преосвященний Інокентій Лотоцький. — Історія записала нам жахливий випадок: щоб порахувати людські кості й пізнати їх будову, засудженого на смерть злочинця вкинули в окріп, і нещасний варився так довго, аж доки тіло зовсім не розварилося й не відстало від кісток. І тоді лікарі виконали своє завдання, не торкаючись кісток руками».

Талмуд, що створювався впродовж другої половини І тис. до н. е. — першої половини І тис. н. е. — вже згадує про лікарів, називаючи так (як ми кажемо нині) і терапевта, і хірурга, і аптекаря. Лікарі мають допомагати хворим, хоч одужання не є їхньою заслугою, бо вони — посланці Божі й виконують волю Господню. У Талмуді наводиться близько 300 рецептів, розповідається, як діяти під час пологів, при лікуванні наривів, ран. З усього цього можна виснувати, що надання лікарської допомоги було у ізраїльтян буденною справою.

Багато уваги у старозавітних книгах надається питанням гігієни й санітарії. Якщо на шкірі ізраїльтянина з’являлися болячки, схожі на проказу, його ізолювали: «...всі дні, коли болячка на ньому, буде нечистий... поза табором оселя його» (Лев. 13:46). Спалювали навіть заражений одяг (13:52) — тоді то був ефективний спосіб не допустити поширення інфекції. Інший важливий закон стосувався нечистот: усі людські екскременти належало закопувати поза табором (Повтор. Закону, 23:12-13).

Медичні приписи торкалися також психічного здоров’я («Лагідне серце — життя для тіла, а заздрість гризе кістки» — Екл. 14:30) і харчування. Усім відомо, що споживання тієї чи іншої їжі безпосередньо впливає на стан нашого тіла, яке є «...храм Духа Святого...» (1 Кор. 6:9) Серед рекомендованих Біблією продуктів на першому місці стоять фрукти, горіхи, зернові, овочі. Саме рослинна їжа складала райський раціон людини: «...сказав Бог: «Оце дав вам усю ярину, що розсіває насіння по всій землі, і кожне дерево... нехай буде на їжу це вам!» (Бут. 1:29).

Слід зауважити, що на Сході природа сама щедрою рукою пропонує готові поживні продукти — багато смачних і корисних плодів, зокрема виноград, інжир, фініки, мигдаль, дині, різні овочі, олію, жирне молоко. Тому варіння їжі не було необхідністю. Проте на столі завжди мав бути хліб, який пекли щодня. Хліб і вода згадуються в Біблії як найнеобхідніші для життя продукти (Іс. 33:16), риба — у сполученні з ячним хлібом (їв. 6:9). Улюбленою їжею були сушені та підсмажені пшеничні зерна, а буденною їжею бідняків — навіть саранча, яку смажили або сушили на сонці.

Після потопу, сповіщає Біблія, люди вже харчувалися м’ясом. Бог, як відомо, поділив усіх тварин на чистих і нечистих ще перед потопом (Бут. 7:2), і Мойсей зробив це законом. Цей поділ частково залежав від придатності тварини до споживання (тобто шкідливе чи нешкідливе її м’ясо), а частково від релігійних міркувань, щоб відокремити ізраїльтян від інших народів.

У Святому Письмі з цього приводу сказано: «Не будеш їсти жодної гидоти...» Можна було їсти «кожну з худоби, що має розділені копита та що має копита, роздвоєні розривом, що жує жуйку...» (Повтор. Закону, 14:3-31). Під заборону підпадали ті тварини, які виконували функцію санітарів і харчувалися падлом або населяли болота. До того ж «не будеш варити ягняти в молоці його матері» (Вих. 23:19), а також в один день забивати корову, вівцю чи козу разом з їх потомством (Лев. 22:28). Кров і м’ясо мертвих тварин не лише суворо заборонялося їсти, але навіть і доторкатися до них. Ізраїльтяни їли лише те, що було приготовлене їхніми одноплемінниками й ніколи не варили в посуді чужинців.

У Старому Завіті підкреслюється, що гріхом є споживання крові не лише для харчування, а й з іншою метою (в сучасних умовах — для переливання). Цього правила й нині строго дотримуються представники деяких конфесій, наприклад, свідки Єгови.

У Новому Завіті про лікарів, зокрема про небесного Лікаря, Лікаря людських душ мова йде досить часто. Христос сам називав себе лікарем, кажучи: «Лікаря треба не здоровим, а слабим» (Мр. 2:17). Пророк Ісая за 700 років до народження Христа передбачав появу Месії: «Він немочі наші узяв і наші болі поніс» (53:4).

Як відомо, професійним лікарем був Євангеліст Лука; і св. Павло в посланні до колосян називає його «любим лікарем».

Біблія, звичайно, не може бути підручником природничих чи інших наук, але вона була й залишається скарбницею людської мудрості, яка вплинула на розвиток багатьох галузей знань, серед них і на медицину. «Нехай інтелектуальна культура поступає вперед, — писав Гете, — нехай природничі науки розвиваються в усе більшому обсязі і глибині, а людський розум розвивається дедалі більше, але понад висоту та моральну культуру християнства... вони не піднесуться».