Свято-Єлисаветинський монастир — центр підготовки нового покоління вбивць в інтересах Росії

Свято-Єлисаветинський монастир, який позиціонує себе як духовний осередок Білоруської православної церкви Московського патріархату (БПЦ МП), за останнє десятиліття перестав бути духовним осередком, фактично перетворився на тренувальну базу для ідеологічно зомбованих виконавців російської агресії, на ідеологічну та логістичну базу для війни, яку веде Російська Федерація. Ця структура, прикрита хрестами й цитатами з Євангелія, — не монастир у традиційному сенсі. Це — добре замаскований інкубатор, де за сприяння спецслужб РФ формуються ідеальні знаряддя гібридної війни: релігійно зомбовані, політично заряджені, морально деградовані, повністю віддані “русскому міру”. Під “благочестивими проповідями” та “духовним зростанням” — заклики до вбивства, під рясами — погляди штурмовиків, які мріють про “очищення” України та світу від “сатаністів” й “нацистів”, а також здатні до участі в терористичних, диверсійних і військових операціях під прикриттям “духовної місії”.

За повідомленням РІСУ, після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Свято-Єлисаветинський монастир став відомим у медіа через свою різнобічну проросійську діяльність. Служителі постійно проводять різні заходи з рашистською Z-символікою. Черниці активно збирають гроші для російської армії та торгують за кордоном. А під шатами “патріотичного виховання” тут формують нове покоління вбивць.

Окремо слід звернути увагу на сталі зв’язки парафій РПЦ МП у Швеції із представниками Свято-Єлисаветинського монастиря Мінської єпархії Білоруської православної церкви Московського патріархату, духовенство і монахині якого агресивно пропагують “Z-ідеологію” та “русский мір”, а також відкрито висловили свою прихильність диктаторському режиму правління Алєксандра Лукашенка і його методам боротьби з політичними опонентами. Клірики монастиря є ідеологами регулярного проведення “хресної ходи” на підтримку самопроголошеного президента РБ з використанням російських прапорів і символіки. Після повномасштабного вторгнення росії в Україну за ініціативи духовника монастиря протоієрея Андрія Лємєшонка була створена волонтерська група допомоги солдатам росії, які воюють проти України, “Помощь братьям” (керівниця — черниця Алєксандра (при народженні Ляхова Людмила Михайлівна; 1974 р.н.; уродженка м. Мінськ, Білорусь), члени якої займаються цільовим збором коштів на потреби ЗС РФ під прикриттям “ініціатив окремих монахинь, а не монастиря у цілому” шляхом розміщення серед іншого на особисто організованих, або як запрошених, на виставках-ярмарках спеціально виділених контейнерів для пожертвувань і гуманітарної допомоги “захисникам Донбасу”. У такий спосіб з квітня 2023 року монахині передали московським окупантам (загону “Беркут”, розвідникам, штурмовикам та строковикам у Білгородській області РФ) понад семи транспортних засобів та значну кількість дронів.

Свою участь в закордонних масових заходах черниці публічно не афішують взагалі. З метою прикриття їх причетності до антиукраїнської та проросійської діяльності на теренах європейських країн (Польща, Швеція, Ірландія, Німеччина, Велика Британія, Франція, Норвегія) та Канади, клірики монастиря заручаються підтримкою іноземних католицьких парафій та благодійних організацій під приводом надання гуманітарної допомоги Україні (без конкретизації кінцевого отримувача), через які рекламують продукцію Свято-Єлисаветинського монастиря та закликають прихожан до здійснення покупок в онлайн-магазинах обителі відповідно до посилання на каталог товарів, оформленого 6 мовами (російською, англійською, німецькою, французькою, італійська, сербська). Також наймають місцевих жителів, які зі своїх акаунтів самостійно подають заявки на участь в ярмарках або фестивалях із позначкою, що всі отримані від продажу товарів кошти будуть витрачені на потреби монастиря, який вони представляють. При цьому організатори не завжди мають можливість перевірити достовірність викладеної заявниками інформації.

Зокрема, з 2017 року на території Німеччини функціонує громадська організація “Друзі Свято-Єлисаветинського монастиря” (Freunde des Hl.Elisabeth Klosters e.V.; адреса: Weimarische Str. 18, 10715 Berlin; e-mail: [email protected]; Берлінський реєстр об’єднань (Vereinsregister Berlin): VR 36057 B), яку очолює Юлія Клаус (Julia Klaus). З-поміж головних завдань організації — створення позитивного іміджу Свято-Єлісаветинському монастирю в Німеччині і збір пожертвувань на його потреби.

Водночас, з метою можливого уникнення визнання представників монастиря як спонсорів російської агресії в Україну, у травні 2024 року його духовенство розіслало європейським парафіям римо-католицької церкви, в яких заперечує свою підтримку військовим діям Росії та запевняє партнерів у наданні гуманітарної допомоги жертвам війни. І просили не довіряти поширеним у ЗМІ викривленим фактам, що спаплюжили міжнародну репутацію обителі і “зберегти дух дружби між православними та католиками”.

Для пересування територією Західної Європи в монастирю діє автопарк із вантажопасажирських автобусів Mercedes Sprinter. Водіїв та працівниць наймали з числа цивільних осіб, які взагалі не відносилися до церковної установи. Перевага віддавалася колишнім випускникам Мінського державного лінгвістичного університету зі знаннями двох і більше іноземних мов та водіям із спеціальними навичками екстреного водіння (КДБ, МВС, спецназ ЗС РБ).

Маршрути відпрацьовуються заздалегідь. На ночівлю домовляються з протестантськими і католицькими парафіями, які також сприяють “білоруським православним волонтерам” продавати свою продукцію. Переважна кількість товару, що презентується за ручну роботу майстрів Свято-Єлисаветинського монастиря, виробляється у Росії. Товар завантажується в Білорусі, а екіпаж одного мікроавтобуса складається з водія, двох працівниць у формі схожій на черничу і “смотряща” із числа черниць. Прибуток за одну поїздку складає декілька десятків тисяч євро, а працівниці із водіями отримували майже 600 євро на місяць.

Також при Свято-Єлисаветинському монастирі функціонує волонтерський рух “Помощь Донбассу” під керівництвом білоруського письменника Гаврілова Миколи Петровича (https://t.me/bch3by, e-mail: [email protected]), який особисто здійснює доставку гуманітарної допомоги (палива, медикаментів, продуктів харчування, питної води) на окуповану Росією територію України (Покровський напрямок, Часів Яр, Селідово, Горлівка та інші), а також з іншими волонтерами вивозять мирних жителів та надають первинну медичну допомогу постраждалим. З цією метою здійснюється збір пожертвувань:

— в скарбнички “Детям Донбасса”, які знаходяться у монастирському Нікольському храмі та храмі ікони Божої Матері “Державна”;

— карткою СберБанк з Росії;

— картою БелВЭБ з Білорусі;

— без комісії через ЕРИП: “Банк., фин.услуги” – “Банки, НКФО” – “Банк БелВЭБ”;

— із-за кордону через PayPal.

Особлива увага у монастирю приділяється роботі з дітьми та вихованню їх “в традиціях русскомірного мілітаризму”. З цією метою проводяться військові спортивні табори у створеному дитячому русі “Орлята”, де юнакам і дівчатам прищеплюється любов до православ’я та їх “великої батьківщини Росії”, навики початкової військової підготовки разом із відомими проросійськими активістами, які тренують за участю російських інструкторів — учасників бойових дій в Україні, а також старше покоління білорусів як на території Білорусі, так і в Росії, таких як керівник військово-патріотичного центру “Казачий Спас” Шапко Петро Борисович, 1977 р.н. Вказана особа відома тим, що був безпосередньо причетний до терористичної діяльності на території України під командуванням Ігоря Стрєлкова-Гіркіна та, начебто, до збиття у 2014 році малазійського Boing MH17. На даний час продовжує здійснювати вербування та підготовку бойовиків для потреб квазідержав “ДНР / ЛНР”. Є власником магазину “Военград” і головою молодіжного об’єднання “Город без наркотиков”. У 2020 році створив об’єднання “Движение Родина” із перспективою реєстрації на його основі політичної партії для “створення Білорусі зразковою російською державою”. Інформація, що потребує додаткової перевірки, вказує на той факт, що П. Шапко входив до складу ініціативної проросійської групи РБ, яка звернулася до президента РФ про допомогу щодо усунення з посади А. Лукашенка. У 2021 році був нагороджений митрополитом Мінським та Заславським Веніаміном медаллю Білоруської православної церкви, водночас перебуває у ворожих стосунках із прес-секретарем БПЦ Сергієм Лєпіним.

З огляду на “міжнародну діяльність” духовенства і черниць, Алєксандр Лукашенко неодноразово схвально і позитивно оцінював їх заслуги перед батьківщиною та за надану допомогу “братньому російському народу” шляхом пожертвування коштів на війну через Московський патріархат. За його словами, “монашки все роблять правильно”.

Свято-Єлисаветинський монастир Мінської єпархії Білоруської православної церкви московського патріархату заснований у 1998 році, а його будівництво почалося роком раніше на ділянці, виділеній головним лікарем республіканської психіатричної лікарні біля її стін. Монастир — єдина жіноча чернеча структура у м. Мінськ (РБ), на території якої, з-поміж інших господарських та житлових приміщень, розташовано 13 культових споруд:

— храм ікони Божої Матері “Державна” (освячений у 2008 році митрополитом Мінським і Слуцьким Філаретом (Вахромєєвим Кіріллом Варфоломєєвічем; 21.03.1935 – 12.01.2021 рр., уродженцем м. Мінськ, почесним патріаршим екзархом всієї Білорусі, героєм РБ) та Московським патріархом Алєксєєм ІІ (Рідігером Олексієм Михайловичем; 23.02.1929 – 05.12.2008 рр., уродженцем м. Таллінн (Естонія));

— храм преподобномучениці великої княгині Єлисавети (освячений 02.01.2005 митрополитом Мінським і Слуцьким Філаретом);

— криптовий храм святителя Миколи Чудотворця (освячений 12.12.1999);

— храм Воскресіння святого праведного Лазаря Чотириденного на Північному кладовищі (освячений 10.05.2005 митрополитом Мінським і Слуцьким Філаретом);

— храм ікони Божої Матері “Невипивана Чаша” (освячений 03.01.2010);

— криптовий храм Царствених Страстотерпців (освячений 13.10.2012);

— храм святителя Іоанна Шанхайського і Сан-Францизького (освячений 02.06.2019 митрополитом Мінським і Заславським Павлом (Пономарьовим Гєоргієм Васільєвічем; 19.02.1952 р.н., уродженцем м. Караганда (Казахстан), єпископом РПЦ МП, патріаршим намісником московської митрополії, постійним членом священного синоду РПЦ МП з 15.04.2021));

— храм преподобного Сергія Радонезького (освячений 23.09.2023 митрополитом Мінським та Заславським Веніаміном (Тупенком Віталієм Івановічем; 16.09.1968 р.н., уродженцем м. Лунінець Брестської обл.; у 1992 році закінчив Білоруський державний університет факультет “Радіофізика та електроніка” за спеціальністю “інженер-радіофізик”, у 1996 році — Мінську православну духовну семінарію, у 1999 році — Мінську православну духовну академію; кандидатом богослов’я; єпископом РПЦ МП, патріаршим екзархом всієї Білорусі та предстоятелем БПЦ МП від 25.08.2020, постійним членом священного синоду РПЦ МП; ректором Інституту теології Білоруського державного університету; відомим “борцем за єдність народів Росії, України та Білорусі, проти надання автокефалій і самоуправляємості церквам у складі Московського патріархату”);

— домова церква святої блаженної Ксенії Петербурзької (освячена 06.02.1998 митрополитом Мінським і Слуцьким Філаретом);

— храм святителя Нектарія Єгінського (освячений 26.09.2022 митрополитом Мінським та Заславським Веніаміном);

— храм-каплиця ікони Божої Матері “Смоленська”;

— домова церква святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії;

— домова церква ікони Божої Матері “Милостива”.

Духовенство монастиря:

— душпастир православного сестринства преподобномучениці великої княгині Єлисавети і Свято-Єлисаветинського монастиря — протоієрей Лємєшонок Андрєй Владіміровіч; 08.04.1956 р.н., уродженець м. Мінськ (Білорусь), настоятель парафії ікони Божої Матері “Державна” (м. Мінськ, РБ), клірик Мінського Свято-Петро-Павлівського собору; у 2021 році закінчив Мінську православну духовну семінарію Мінської єпархії Білоруського екзархату МП (юридична адреса: вул. Соборная, 55, агромістечко Жировічі, Слонімський район, 231822, Білорусь; тел.: +375 (1562) 51 223; ректор з 20.11.2020 — протоієрей Васілєвіч Віктор Андрєєвіч; 13.04.1967 р.н., уродженець м. Барановічі Брестської обл., Білорусь). Під час масових протестів у 2020 році Андрєй Лємєшонок відкрито висловив підтримку Алєксандру Лукашенку на невизнаних міжнародною спільнотою президентських виборів та засудив протестуючих у “виконані натівських планів і навмисному нанесенні ушкоджень співробітникам білоруської міліції”;

— ієрей Малаховскій Андрєй Івановіч, 07.07.1965 р.н., православний клірик Свято-Єлисаветинського монастиря; у 1987 році закінчив Білоруський державний університет інформатики та радіоелектронники, а у 2021 році — Мінську православну духовну семінарію;

— протоієрей Храпіцкій Сєргій Фьодоровіч, 17.04.1964 р.н., православний клірик Свято-Єлисаветинського монастиря; у 1986 році закінчив Білоруський державний університет, а у 2021 році — Мінську православну духовну семінарію;

— ієрей Пашковскій Алєксандр Івановіч, 23.10.1957 р.н., православний клірик Свято-Єлисаветинського монастиря; у 1983 році закінчив Білоруський державний університет інформатики та радіоелектроніки, а у 2021 році — Мінську православну духовну семінарію;

— ієрей Захаров Валєрій Владіміровіч, 14.02.1950 р.н., православний клірик Свято-Єлисаветинського монастиря; без цивільної та духовної освіти;

— ієрей Фалєй Сєргій Ніколаєвіч, 07.08.1979 .н., православний клірик Свято-Єлисаветинського монастиря; у 2001 році закінчив Білоруський національний технічний університет, а у 2008 році — Мінську православну духовну семінарію;

— ієрей Альховік Родіон Владіміровіч, 29.08.1973 р.н., православний клірик Свято-Єлисаветинського монастиря, заступник керівника місіонерського відділу Мінської єпархії БПЦ МП, заступник голови синодального місіонерського відділу БПЦ МП; у 1991 році закінчив ПТУ-31 (м. Мінськ), у 2008 році — Мінську православну духовну семінарію, а у 2011 році — Мінську православну духовну академію (бакалавр богослов’я);

— ієрей Нежборт Сєргій Гєннадієвіч, 27.10.1974 р.н., православний клірик Свято-Єлисаветинського монастиря; у 2001 році закінчив Білоруську академію мистецтв, у 2016 році — Мінську православну духовну семінарію, у 2024 році розпочав навчання в магістратурі Мінської православної духовної академії (студент 1 курсу);

— ієрей Тоноян Артємій (Артьом) Лєонардовіч, 21.09.1968 р.н., православний клірик Свято-Єлисаветинського монастиря; у 1996 році закінчив Білоруський державний економічний університет, у 2016 році — Мінську православну духовну семінарію, у 2024 році продовжує навчання в магістратурі Мінської православної духовної академії;

— ієрей Чєрняк Сєргєй Вікторовіч, 10.08.1986 р.н., православний клірик Свято-Єлисаветинського монастиря; у 2017 році закінчив Білоруський інститут правознавства, у 2019 році — Мінську православну духовну семінарію, у 2021 році — магістратуру Мінської православної духовної академії (магістр богослов’я);

— ієрей Ковалєнко Олєг Алєксандровіч, 14.07.1980 р.н., православний клірик Свято-Єлисаветинського монастиря; у 2007 році закінчив Білоруський державний університет, у 2017 році — Мінську православну духовну семінарію;

— протодиякон Тарасєвіч Олєг Гєннадієвіч, 14.11.1973 р.н., православний клірик Свято-Єлисаветинського монастиря; у 1995 році закінчив Мінський державний лінгвістичний університет, у 2011 році — Мінську православну духовну семінарію (бакалавр богослов’я);

— діакон Бахвалов Боріс Дмітрієвіч, 19.07.1972 р.н., православний клірик Свято-Єлисаветинського монастиря; у 1995 році закінчив Білоруський державний університет інформатики та радіоелектроніки, у 1999 році — Білоруський державний університет, у 2024 навчається у Мінській православній духовній семінарії.

Настоятельниця монастиря — ігуменя Євфросінія (Лаптік).

У монастирі проживають понад 120 черниць різного віку.

Юридична адреса: вул. Виготського, 6, м. Мінськ, Республіка Білорусь, 220080.

При монастирю функціонують Єлисаветинське братерство і недільна школа святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії (керівник — черниця Платоніда (Шпакова)), середня загальноосвітня школа “Іхвіс” (адреса: вул. Виготського, 5, м. Мінськ, Республіка Білорусь), що діє на підставі сертифікату міністерства освіти РБ про державну акредитацію.

Свято-Єлисаветинський монастир у Мінську вже давно перестав бути “звичайною” чернечою обителлю. Описані схеми збору коштів, мережі “друзів монастиря” в ЄС, цільова допомога російським підрозділам, мілітаризовані дитячі табори й робота з ветеранами та бойовиками демонструють, що йдеться про системний елемент російської гібридної війни, інтегрований у вертикаль Білоруської православної церкви Московського патріархату та політичний диктаторський режим Алєксандра Лукашенка. Цей монастир функціонує як багаторівнева платформа — ідеологічна, фінансова, кадрова та логістична — для підтримки агресії проти України й просування “русского міра” в Європі під прикриттям милосердя і духовності. Для України, ЄС і демократичних партнерів це означає одне: церковні структури МП, подібні до Свято-Єлисаветинського монастиря, мають розглядатися не лише у богословській чи культурній площині, а як об’єкти безпекової політики, що потребують санкцій, ретельного моніторингу, обмеження доступу до публічних майданчиків та прозорого розслідування їхніх фінансових і організаційних зв’язків.