Які Ви знаєте синоніми «святотатства»? Вандалізм, плюндрування, паплюження… Які ще?
Попри варіативність контекстуальних проявів цього знаряддя знищення найціннішого, нам зрозумілий сам зміст: плюндрування священного. Або ж паплюження святого. Або ж перевернення сакрального та нікчемного місцями в ієрархії світопорядку, що відповідно змінює вектор із висхідного руху (культурно-цивілізаційного зростання) до нисхідного (відмова від цінностей суспільного та духовного порядків задля вдоволення ницих інстинктів підніжжя піраміди Маслоу).

Подібне перевернення в релігійній системі спричиняє до того, що релігія підміняється антирелігією, Християнство – сатанізмом, Ідеал заступається ідолом; замість служіння Богові та вищим цінностям пропагується культ земних вдоволень, пихи, жадоби, честолюбства, марнославства, пишнонесмаку.

І в нашій історії сторічної давнини був сумний досвід, коли під популістськими гаслами моментального вдоволення елементарних потреб простим способом (всьо подєліть: фабрікі – рабочім, зємлю – крєстьянам) та обіцянками досягнення раю на землі (камунізма) шляхом знищення усіх незручних системі осіб-врагов пралєтаріата (ми наш ми новий мір пастроім, хто бил нічєм – тот станєт всєм), до влади прийшли найлютіші вороги людини духовної, відповідальної, свідомої, освіченої, самовизначеної, творчої.

Чим завершилось? Кривавим терором антигуманної тоталітарної системи, що пожирала не тільки окремих індивідів, але й цілі народи, їхню пам’ять, душу, дух, винищувала справжню релігію, підмінивши її антирелігійною ідеологією войовничого атеїзму. Бо як ще перетворити вільного господаря власного світу на раба тоталітарної системи?

Так, знищивши віру у духовний вимір життя Особи та світу, історичну пам’ять про славу предків, гідність власномовного висловлення свого самовизначення, свободу особистості й волю утверджувати справжні цінності, - тоталітарною системою досягалось уярмлення людини як безвільного раба, що має лише елементарні потреби та інстинкти, найсильніший з яких – виживання, змусить бути покірним підданим й доладним гвинтиком системі. Інші ж примітивні інстинкти – сексуальний потяг та ненажерливість (за відсутності морально-етичних критеріїв оцінки себе з точки зору надприродного, а не лише тваринного) перетворюють людину на продажну істоту.

Те, що відбувалось 24.08.2020 на Софійській площі міста Києва… Та повна нігіляція етичних, естетичних, культурних, духовних, історичних, змістовних та й формальних рамок проведення державного заходу з приводу Дня Незалежності України… таки є черговим послідовним кроком на руйнування Українського світу у його дійсному повноцінному бутті.

Я маю на увазі топтання українського прапору, рясно политого жертовною кров’ю наших Героїв, і те шоу какаяразніцакакімязикоміобчьомлішбибиловєсєлоісексі-фріків та вульгарні й гучні гуляння осіб легкої поведінки у сакральному місці між двома фундаментальними храмами українського духовного простору – Михайлівського-Золотоверхого, який оберігає гідність живих та світлу пам’ять загиблих від рук кремлівських окупантів українців - під час голодомору, червоного терору та в теперішній загарбницькій війні; і тисячолітньої пам’ятки культури Юнеско - Святої Софії Київської – Премудрості Божої, якщо хто забув… біля могили Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира (Романюка)… Дякувати Богу, на голову княгині Ольги ніхто не здогадався голим задом вилізти…

За моїм переконанням - це більше, ніж приниження сакрального до рівня профанно-вульгарного. Це гірше, ніж нівелювання змісту і сенсу того, що є основою гідності й ідентичнісною засадою цілого історіографічно-свідомісного дискурсу. Це - цілеспрямоване глумління над священним й плюндрування духовно-культурних скарбів цілого українського народу. Такої наруги годі було очікувати у 29 річницю Незалежності України….

Спинивши емоції й абстрагувавшись… хоча мені важко уявити, як можна відсторонитись від цінностей, на яких тримається моя ідентичність і які формують Український світ у його сенсово-змістовному наповненні… особливо коли їх демонстративно топчуть…

Раціонально я можу зрозуміти, чому так вчинити було важливо цим особам:
1) перемогу вульгарного утилітаризму хотілось увінчати й на символічному рівні та продемонструвати свою зверхність усім підлеглим та глум над цінностями переможених.
2) комплекс меншовартості в порівнянні з попереднім очільником України – 5-тим Президентом, що вже увійшов в історію як видатний політично-історичний діяч, який щонайменше сприяв перемозі України в духовній сфері, яка знаменувалось святкуванням на цій Софійській Площі отримання Томосу про автокефалію Православної Церкви України, – спробували компенсувати проведенням на цьому сакральному місці власного вульгарно-утилітарного культо-балагану, транслюючи примітивно-інстинктивний спосіб світосприйняття через більшість телеканалів українському загалу - підданим.
3) культурно-історичну дійсність Незалежної славної України спробували заступити бридким симулякром образу «хохла-селюка-в-раю-95-квартала».

Так. Дійсність спростовується її підміною симулякром. Особливо в добу тоталітарного панування телевізора. В час, коли більшість українців виявились рабами й майном олігархічної телеіндустрії.

Мені важко уявити собі, як почувались представники Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій на тому бридкому шабаші, сидячи на українському прапорі за спиною у Єрмака… Можу лише поспівчувати… Чи був у них вибір бути чи не бути присутніми на цьому глумі над святинями?

Досі в Україні формувалась партнерська модель державно-церковних відносин. Партнерська модель передбачала принаймні формальну взаємоповагу суб’єктів-артикуляторів інтересів 1) держави Україна (світської та поліконфесійної – рівновіддаленої та рівнодбайливої з усіма українськими інституалізованими артикуляторами й актуалізаторами сакрального); 2) священного, актуалізовуваного в земних кордонах України.

Але до влади прийшли нащадки войовничого секуляризму – носії вульгарного утилітаризму.

Тепер, принаймні візуально, ситуацію змінюють у напрямку формування підпорядкованої моделі державно-церковних відносин, де місце представників релігійних інституцій - за спинами клерків з офісу в почті привладної особи. Їм було виділено роль безслівних глядачів на цій вульгарно-утилітарній містерії, підлеглим тлом для мас-шоу панівної псевдорелігії. Вони мали дивитись не відводячи очей, вставати й аплодувати, коли треба… Кому?

Асоціативно у моїй свідомості виринув образ іншого свята: «І настав нагідний день, коли Ірод, святкуючи день свого народження, влаштував бенкет для вельмож своїх, тисяцьких і старійшин галилейських; і увійшла дочка Іродіади, танцювала і догодила Іродові і тим, що возлежали з ним; цар сказав дівчині: проси в мене чого хочеш, і дам тобі» (Марка 24:21)

Уявляю, які асоціації виринали у свідомості церковних архієреїв, коли вони спостерігали з-за спини Єрмака за цим блюзнірським святотатством… Мабуть, приблизно так: «Ісус запитав його: як твоє ім’я? Він же сказав: легіон, - бо багато бісів увійшло у нього. І вони благали Ісуса, щоб не повелів їм іти в безодню. Тут же на горі паслося велике стадо свиней. І біси благали Його, щоб дозволив їм увійти в них, і повелів їм. Біси вийшовши з чоловіка, увійшли в свиней, і кинулося стадо з кручі в озеро, і потонуло. Пастухи, побачивши, що сталося, побігли і розповіли в місті і по селах».(Луки, 38:30-33)

Але то моє особисте припущення.