Філософ-релігієзнавець.
Релігійна свідомість, релігійний світогляд, співвідношення релігійного, наукового та філософського осягнення світу, сучасні трансформації релігійних парадигм.
Які Ви знаєте синоніми «святотатства»? Вандалізм, плюндрування, паплюження… Які ще?
Попри варіативність контекстуальних проявів цього знаряддя знищення найціннішого, нам зрозумілий сам зміст: плюндрування священного. Або ж паплюження святого. Або ж перевернення сакрального та нікчемного місцями в ієрархії світопорядку, що відповідно змінює вектор із висхідного руху (культурно-цивілізаційного зростання) до нисхідного (відмова від цінностей суспільного та духовного порядків задля вдоволення ницих інстинктів підніжжя піраміди Маслоу).
Подібне перевернення в релігійній системі спричиняє до того, що релігія підміняється антирелігією, Християнство – сатанізмом, Ідеал заступається ідолом; замість служіння Богові та вищим цінностям пропагується культ земних вдоволень, пихи, жадоби, честолюбства, марнославства, пишнонесмаку.
І в нашій історії сторічної давнини був сумний досвід, коли під популістськими гаслами моментального вдоволення елементарних потреб простим способом (всьо подєліть: фабрікі – рабочім, зємлю – крєстьянам) та обіцянками досягнення раю на землі (камунізма) шляхом знищення усіх незручних системі осіб-врагов пралєтаріата (ми наш ми новий мір пастроім, хто бил нічєм – тот станєт всєм), до влади прийшли найлютіші вороги людини духовної, відповідальної, свідомої, освіченої, самовизначеної, творчої.
Чим завершилось? Кривавим терором антигуманної тоталітарної системи, що пожирала не тільки окремих індивідів, але й цілі народи, їхню пам’ять, душу, дух, винищувала справжню релігію, підмінивши її антирелігійною ідеологією войовничого атеїзму. Бо як ще перетворити вільного господаря власного світу на раба тоталітарної системи?
Так, знищивши віру у духовний вимір життя Особи та світу, історичну пам’ять про славу предків, гідність власномовного висловлення свого самовизначення, свободу особистості й волю утверджувати справжні цінності, - тоталітарною системою досягалось уярмлення людини як безвільного раба, що має лише елементарні потреби та інстинкти, найсильніший з яких – виживання, змусить бути покірним підданим й доладним гвинтиком системі. Інші ж примітивні інстинкти – сексуальний потяг та ненажерливість (за відсутності морально-етичних критеріїв оцінки себе з точки зору надприродного, а не лише тваринного) перетворюють людину на продажну істоту.
Те, що відбувалось 24.08.2020 на Софійській площі міста Києва… Та повна нігіляція етичних, естетичних, культурних, духовних, історичних, змістовних та й формальних рамок проведення державного заходу з приводу Дня Незалежності України… таки є черговим послідовним кроком на руйнування Українського світу у його дійсному повноцінному бутті.
Я маю на увазі топтання українського прапору, рясно политого жертовною кров’ю наших Героїв, і те шоу какаяразніцакакімязикоміобчьомлішбибиловєсєлоісексі-фріків та вульгарні й гучні гуляння осіб легкої поведінки у сакральному місці між двома фундаментальними храмами українського духовного простору – Михайлівського-Золотоверхого, який оберігає гідність живих та світлу пам’ять загиблих від рук кремлівських окупантів українців - під час голодомору, червоного терору та в теперішній загарбницькій війні; і тисячолітньої пам’ятки культури Юнеско - Святої Софії Київської – Премудрості Божої, якщо хто забув… біля могили Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира (Романюка)… Дякувати Богу, на голову княгині Ольги ніхто не здогадався голим задом вилізти…
За моїм переконанням - це більше, ніж приниження сакрального до рівня профанно-вульгарного. Це гірше, ніж нівелювання змісту і сенсу того, що є основою гідності й ідентичнісною засадою цілого історіографічно-свідомісного дискурсу. Це - цілеспрямоване глумління над священним й плюндрування духовно-культурних скарбів цілого українського народу. Такої наруги годі було очікувати у 29 річницю Незалежності України….
Спинивши емоції й абстрагувавшись… хоча мені важко уявити, як можна відсторонитись від цінностей, на яких тримається моя ідентичність і які формують Український світ у його сенсово-змістовному наповненні… особливо коли їх демонстративно топчуть…
Раціонально я можу зрозуміти, чому так вчинити було важливо цим особам:
1) перемогу вульгарного утилітаризму хотілось увінчати й на символічному рівні та продемонструвати свою зверхність усім підлеглим та глум над цінностями переможених.
2) комплекс меншовартості в порівнянні з попереднім очільником України – 5-тим Президентом, що вже увійшов в історію як видатний політично-історичний діяч, який щонайменше сприяв перемозі України в духовній сфері, яка знаменувалось святкуванням на цій Софійській Площі отримання Томосу про автокефалію Православної Церкви України, – спробували компенсувати проведенням на цьому сакральному місці власного вульгарно-утилітарного культо-балагану, транслюючи примітивно-інстинктивний спосіб світосприйняття через більшість телеканалів українському загалу - підданим.
3) культурно-історичну дійсність Незалежної славної України спробували заступити бридким симулякром образу «хохла-селюка-в-раю-95-квартала».
Так. Дійсність спростовується її підміною симулякром. Особливо в добу тоталітарного панування телевізора. В час, коли більшість українців виявились рабами й майном олігархічної телеіндустрії.
Мені важко уявити собі, як почувались представники Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій на тому бридкому шабаші, сидячи на українському прапорі за спиною у Єрмака… Можу лише поспівчувати… Чи був у них вибір бути чи не бути присутніми на цьому глумі над святинями?
Досі в Україні формувалась партнерська модель державно-церковних відносин. Партнерська модель передбачала принаймні формальну взаємоповагу суб’єктів-артикуляторів інтересів 1) держави Україна (світської та поліконфесійної – рівновіддаленої та рівнодбайливої з усіма українськими інституалізованими артикуляторами й актуалізаторами сакрального); 2) священного, актуалізовуваного в земних кордонах України.
Але до влади прийшли нащадки войовничого секуляризму – носії вульгарного утилітаризму.
Тепер, принаймні візуально, ситуацію змінюють у напрямку формування підпорядкованої моделі державно-церковних відносин, де місце представників релігійних інституцій - за спинами клерків з офісу в почті привладної особи. Їм було виділено роль безслівних глядачів на цій вульгарно-утилітарній містерії, підлеглим тлом для мас-шоу панівної псевдорелігії. Вони мали дивитись не відводячи очей, вставати й аплодувати, коли треба… Кому?
Асоціативно у моїй свідомості виринув образ іншого свята: «І настав нагідний день, коли Ірод, святкуючи день свого народження, влаштував бенкет для вельмож своїх, тисяцьких і старійшин галилейських; і увійшла дочка Іродіади, танцювала і догодила Іродові і тим, що возлежали з ним; цар сказав дівчині: проси в мене чого хочеш, і дам тобі» (Марка 24:21)
Уявляю, які асоціації виринали у свідомості церковних архієреїв, коли вони спостерігали з-за спини Єрмака за цим блюзнірським святотатством… Мабуть, приблизно так: «Ісус запитав його: як твоє ім’я? Він же сказав: легіон, - бо багато бісів увійшло у нього. І вони благали Ісуса, щоб не повелів їм іти в безодню. Тут же на горі паслося велике стадо свиней. І біси благали Його, щоб дозволив їм увійти в них, і повелів їм. Біси вийшовши з чоловіка, увійшли в свиней, і кинулося стадо з кручі в озеро, і потонуло. Пастухи, побачивши, що сталося, побігли і розповіли в місті і по селах».(Луки, 38:30-33)
Але то моє особисте припущення.