4 лютого 2020 у рамках проведення Всесвітнього тижня міжконфесійної гармонії відбулась науково практична конференція «Гармонізація міжконфесійних та міжрелігійних відносин: стратегія та перспективи порозуміння в сучасній Україні». 

Метою проведення цієї науково-практичної конференції було актуалізувати предметну розмову щодо ефективної стратегії, реальних перспектив та дієвих у ситуації сучасної України методів налагодження міжконфесійного та міжрелігійного порозуміння, що безумовно веде до гармонізації суспільних відносин. Більше 50 заявлених учасників з різних міст України (Київ, Запоріжжя, Харків, Севастополь, Ізмаїл тощо) репрезентували різноманіття релігійної мережі та світоглядної варіативності сучасної України.

Співорганізаторами стали Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С.Сковороди (Приміщення, теоретично-методологічний супровід конференції), Департамент у справах релігій та національностей Міністерства культури, молоді та спорту України, ГО "Українська Асоціація релігієзнавців", Всеукраїнська рада релігійних об’єднань.

 Щонайперше теоретично-метафізичні рамки формування гармонійного співжиття урізноманітнених різноконфесійними переконаннями суб’єктів в сучасній Україні задавали українські філософи та релігієзнавці. Зокрема член-кореспондент Національної академії наук України, Заслужений діяч науки і техніки України, директор Інституту філософії імені Григорія Сковороди НАН України Анатолій Єрмоленко; д.філос.н.,проф. зав.відділом Відділення релігієзнавства ІФ НАНУ Людмила Филипович; д.філос.н., проф. Петро Яроцький, д.іст.н., проф., директор Державної наукової установи «Енциклопедичне видавництво» Алла Киридон та інші видатні науковці, що зголосились до виступів.

 Про засади здійснення державної політики у налагодженні міжконфесійного порозуміння в поліконфесійній Україні розповідали представники Департаменту у справах релігій та національностей МКМСУ, зокрема заступник керівника д.філос.н. Лариса Владиченко.

 Релігійні основи формулювання стратегій порозуміння висвітлювали представники різних релігійних напрямків та конфесій – шейх Саїд Ісмагілов (Іслам), протоієрей Георгій Коваленко (Православ’я), ребе Олександр Духовний (Іудаїзм), Олександр Плис (кришнаїзм), Алла Баранова, Тетяна Кузіна (Бахаїзм).

 Особливий інтерес та зацікавлення викликали конкретні практичні, вже апробовані і застосовувані, успішні програми міжрелігійного порозуміння та міжконфесійної взаємодії. Так, досвідом міжконфесійного порозуміння на фронті в обороні України від російської військової агресії поділився військовий капелан Олександр Мєдвєдєв. Про успіх Неформальної групи міжрелігійного миру та інших спільнот у налагодженні діалогу та співпраці між представниками різних релігійних груп розповів її амбасадор Тарік Сархан. Долучитись до співпраці в допомозі невиліковно хворим та суспільноупослідженим, спираючись на Любов та Милосердя, пропаговані різними конфесіями як засновкові параметри релігійного життя, закликав Сергій Дмитрієв (священик, заступник голови управління соціального служіння ПЦУ). Саме у спільній доброчинно-милосердній діяльності, де представники різних конфесій об’єднані спільною метою – допомогти конкретній людині, можливо порозумітись та налагодити партнерську взаємодію, вважає отець Сергій. Він, як керівник «ЕЛЕОС – Україна», розповів і про конкретні кроки, які здійснює очолювана ним доброчинна організація, про застосовувані методи та програми ефективного міжконфесійного служіння нужденним.

 Про теоретично-методологічні засади та досвід ветерансько-капеланського служіння розповів Сергій Лисенко (президент Всеукраїнського міжконфесійного релігійного християнсько-військового братства). Про роль релігійних цінностей у вихованні майбутнього покоління українців та школу як платформу міжконфесійної єдності доповідала пані Альбіна Паренюк (президент БФ «Дари навчання», співзасновник МАРХО). Тему мобілізаційного потенціалу міжконфесійної взаємодії для захисту прав людини на свободу світогляду і віросповідання висвітлив Микола Ляхович (магістр психології, експерт в сфері формування української громадянської (національної) ідентичності через систему ціннісного національно-патріотичного виховання

 Про особливий досвід благочинної діяльності у Запорізькій єпархії УПЦ МП розповів протоієрей Геннадій Єлін, вказавши, що чомусь інші конфесії зазвичай не підтримують ініціатив УПЦ МП. Попри гостру дискусію, спровоковану ексклюзивною позицією цієї конфесії щодо розуміння дійсності України, особливо в інтерпретації як найгострішої сьогодні саме демографічної проблеми, позитивним вважаємо готовність протоієрея Геннадія до діалогу, спрямованого на порозуміння з іншими конфесіями.

 Повертаючи співрозмовників до конструктивного плину, д.психол.н. Оксана Яремчук (пров.наук.співр. Інституту соціальної та політичної психології НАПН України) нагадала, що підступати до порозуміння слід із творення спільного образу майбутнього різними представниками етнокультурних та релігійних спільнот у складі української нації.

 З теоретично-практичних доповідей яскраво-глибокими виявились міркування д.філос.н. проф. Сергія Головащенка про Біблійну картину світу як духовну підставу гармонізації міжрелігійних відносин. Дещо провокативна доповідь д.філос.н. проф. кафедри філософії КУ ім. Б.Грінченка Олега Шепетяка «Історія релігій як дискурс налагодження міжконфесійного порозуміння» викликала жваву дискусію та цілий каскад зворотніх згадувань у наступних виступах. Водночас й тритомник професора Олега Шепетяка «Історія релігій» став головною друкованою стравою цієї конференції. Фундаментальне вкорінення в поважній релігієзнавчій традиції розуміння специфіки міжконфесійних і міжнаціональних відносин України продемонстрував д.філос.н., пров.наук.співр. ВР ІФ НАНУ проф. Петро Яроцький.

 Безумовно, тут ми не маємо змоги детально переказати як змістовну, так і тематичну наповненість конференції. Однак висловлюємо вдячність усім мудрим та заангажованим у гармонізацію міжконфесійних відносин в сучасній Україні учасникам. Щонайперше – нашому академічно-релігієзнавчому батькові - засл. діячу науки України, проф. Анатолію Колодному. Також нашим спікерам, що приїхали з інших міст: к.філос.н., наук.співр. Центру компаративістських досліджень релігії ОНУ імені І.І. Мечникова Ользі Гольд; к.іст.н., фахівцю 1 категорії відділу реклами та брендингу Центру зв’язків з громадськістю Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна Марині Григор’євій; к.філос.н., д.пед.н., проф. Ізмаїльського державного гуманітарного університету Сейфуллі Рашидову. Також до діалогу долучилась ціла плеяда київських гуманітаріїв-викладачів різних ВНЗ (Сергій Присухін, Ірина Богачевська, Тетяна Гаврилюк, Оксана Шепетяк та ін.) та науковців Відділення релігієзнавства ІФ НАНУ (Олег Бучма, Алла Арістова, Віталій Шевченко, Павло Павленко, Ольга Недавня, Ганна Кулагіна-Стадніченко, Віта Титаренко, Дмитро Базик). На жаль, часу було обмаль, тож велику кількість доповідей ми не змогли почути. Сподіватимемось, що матимемо можливість оприлюднити їхні текстові варіанти в наших наукових часописах.

 Надивовижу яскравою, іноді гострою та завжди доброзичливо-конструктивною наша конференція сталась завдяки мудрому комунікуванню та діалогуванню наших модераторів – тут став в нагоді і досвід держуправлінця Лариси Владиченко, і методологічна підкованість Віти Титаренко, і надпотужна енергетичність та дбайливість Людмили Олександрівни, і харизматична дипломатичність ребе Александра Духовного, і дисциплінована раціональність Ігоря Козловського.

 Величезна подяка й усім, хто співпричетно споживав нашу конференцію, слухав та долучався до спілкування, забезпечував технічний, медійний супровід та поживою не лише духовною, але й смачною (Олександр Саган, Ганна Косенко, Євгеній Кононенко, Вікторія Бородіна, Леся Скубко, Олена Богдан, Олег Гузик, Ольга Башей, Веніамін Євченко, Прія дас Ач’юта, Олександр Плис, Михайло Марченко, Михайло Овчаренко, , митрополит Віктор Веряскін, о. Сергій Вутянов, Сергій Триліс, Марія Триліс, Вікторія Шевченко, Лія Сулейманова, Валерій Гузей, Азиме Кхаліл, Іван Папаяні, Катерина Монаршек, Руслан Михалків, Ріта Наталія Брук, Марія Бардин, Ірина Старовойт та інші).

Щодо висновків, то хочеться додати:

1) Тематика є цікавою, бо проблематика виявилась надактуальною.

2) До діалогу, організованого на засадах академічної методології та критеріальності, залюбки зголошуються спікери від різних груп: тут були присутні: а) релігійні репрезентанти з різних конфесій, що прагли розкрити місійні особливості їхньої конфесійної позиції, б) держслужбовці, що зацікавлені у пошуці ефективних методологій налагодження міжконфесійного порозуміння та стабілізації суспільного життя в Україні; г) гуманітарії, зацікавлені в поглибленому аналізі релігійної ситуації України з метою з’ясування мережі конфесійних дискурсів та методів їхньої гармонізації задля спільного суспільного блага; в) громадські діячі, що практично утверджують і роблять дієвими релігійні цінності. Багато спікерів водночас були належними до декількох вище перелічених груп і суміщали своєю персоною або ж релігійного репрезентанта та науковця-гуманітарія (Олег Шепетяк, Георгій Коваленко), або ж релігійного репрезентанта та практика-громадського діяча (Олександр Мєдвєдєв, Сергій Дмитрієв, Тарік Сархан, Альбіна Паренюк). Таким чином вони інтегрально репрезентували специфіковану цими різними вимірами об’ємну позицію.

3) Усі ці групи зацікавлених учасників нашої науково-практичної конференції тим чи іншим способом залучені до формування спільного майбутнього України, тож зацікавлені у виробленні дієвих та ефективних методів гармонізації міжконфесійних та міжрелігійних взаємин. Вони мають спільну мету – Україна, як комфортна домівка (земна Батьківщина) гідних громадян-вірян - та прагнуть не лише порозумітись, а й бути взаємоповажними партнерами. Останні, здійснюючи свою релігійну місію та взаємодоповнюючи зусилля один одного, служать Богові в конкретних земних обставинах. Тому, спираючись на любов та милосердя і згідно з Божими заповідями чинять водночас благо й цілком конкретній людині (сучасним та майбутнім громадянам України).

3) Аналіз виголошених доповідей та репрезентованих практичних міжконфесійних програм дав можливість підтвердити, що 1) усі релігійні переконання виходять з уявлення про Бога як люблячого Творця; 2) людині як дитині Божій чи Його найулюбленішому створінню, личить діяти відповідно – чинити з любові та згідно із Заповідями Божими; 3) Заповіді Божі та релігійні цінності в різних конфесіях хоч варіатизовані й специфіковані конфесійним віровченням, однак співголосні та гармонійно узгоджувані у спільному суспільно-історичному контексті; 4) найбільше сприяє порозумінню та формуванню партнерської взаємодії між різними конфесіями перебування в одній дійсності та наявність спільних проблем, які потребують консолідованого вирішення.

4) Переважно це 1) оборонні проблеми, де відчувається тимчасовість людського існування та незахищеність людського життя щонайперше в його глибинно-ціннісних духовних вимірах. Тому взірці міжконфесійного порозуміння ми знаходимо в локусах «епіцентру дійсності», де людське життя може обірватись раптово та захищається від знищення заповідана земна Батьківщина - на фронті (капеланське військове служіння); 2) межові життєві ситуації конкретної людини, викинутої силою обставин на маргінес суспільства, де рятується сенсовість й саме життя конкретної людини, – паліативна допомога; допомога самотнім матерям та жінкам, що ввагаються, народити та виховати дитину; милосердя до невиліковно хворих, служіння неповносправним, допомога безхатькам, наркозалежним, безробітним тощо; 3) виховання та освіта дітей на засадах релігійних цінностей в ситуації панування диктатури секуляризму та вульгарного утилітаризму, що нівелює духовні основи життя людини, ціннісні засади та сакральні виміри свідомості.

5) Міжконфесійна співпраця завжди починається з маленьких конкретних спільних кроків і дій, а порозуміння досягається через наявність спільної мети та щирого бажання її досягти разом з партнером, якого поважаєш.

6) Бажання накинути іншим свою зверхню точку зору, власну унікальну інтерпретацію дійсності, «єдиноістинну» позицію, переконати інших у своїй ексклюзивній «канонічності», правдивості, правильності чи праведності призводить до конфронтації у поліконфесійній спільноті. Конфесії, які протиставляють себе цілій українській спільноті, самовилучаються із міжконфесійної комунікативної мережі та творення гармонії майбутнього України. Для них пріоритетними є церковні інтереси та церковна політика, тож і про співпрацю з іншими вони міркують лише, якщо ці інші пристануть на їхні умови, визнають їхні правила гри та підпорядкуються їхній внутрішньоконфесійній інтерпретації дійсності.

7) Досягнення належних умов для гармонізації міжконфесійних та міжрелігійних відносин та формулювання стратегії і створення перспектив порозуміння в сучасній Україні, значною мірою залежить не лише від спільної дійсності, в якій опиняються представники різних конфесій, спільних проблем і бажання їх спільно вирішити, але і від наявності сприятливих діалогових майданчиків та фахівців-модераторів, спроможних задати ритміку діалогу, розумні критерії, регламентативні механізми та розставити конструктивні акценти. І тут надважливу роль у створенні сприятливих умов для міжконфесійного порозуміння в сучасній Україні виконують фахівців-держслужбовці. Щодо належних тезаурусу, критеріїв, алгоритмів міжконфесійного діалогу то, за нашим переконанням, - забезпечення цим знаряддям діалогічного порозуміння конфесійної мережі України у відповідальності науковців.

Ну і, як про те постійно нагадував ребе Александр Духовний, Бог хоче, аби кожен з нас був Людиною. А така людина має власні ідентифікатори – вона перебуває в конкретних земних умовах. Тож місія різних конфесій не вилучити цю людину з її земного життя, а сприяти тому, аби це людське життя було сповнене сенсу, правди, любові і віри.

Також учасники конференції погодили текст звернення до державних органів щодо неприпустимості дискримінації українських громадян за релігійною ознакою та із засудженням необдуманих дій щодо залякування українських мусульман безпідставними демонстративними силовими методами тиску.

к.філос.н., ст.наук.співр. ВР ІФ НАНУ

Оксана Горкуша