«Таїнства хрещення та вінчання – це не послуги, які можна купити у священика» – протоієрей Віталій Голоскевич
Ми, священики, прийняли від Господа таке служіння, обіцяли Йому, що будемо трудитися на Його ниві. Ми сіємо, закликаємо, а звершує все Господь. І нехай ці три години бесід здаються зернятком невеликим. Але сподіваємось, що наші труди не будуть марними, а принесуть свої плоди у серцях людей. Звичайно, усіх ми не зробимо справжніми християнами. Так не буває. Але ми робимо те, що маємо робити.
На початку 2010 року Вінницька єпархія перша в Україні запровадила обов’язкову катехізацію для батьків дитини та її майбутніх хрещених, а також для молодят і сімейних пар, котрі готуються до вінчання.
З благословення архієпископа Вінницького і Могилів-Подільського Симеона підготовчі бесіди проходять у кафедральному Спасо-Преображенському соборі, Хрестовоздвиженському храмі, храмах Стрітення Господнього та святого апостола Іоанна Богослова (с. Малі Хутори). У парафіях за межами Вінниці підготовку до Таїнств хрещення та вінчання проводять місцеві священнослужителі.
Заняття у Спасо-Преображенському соборі проводять по черзі шість священиків. На бесідах уже побувало близько 2500 вінничан. Про те, наскільки важливими є такі просвітницькі заходи і з якими труднощами стикаються священики у цій роботі, розповів керівник відділу місіонерства Вінницької єпархії, кандидат богослов’я, протоієрей Віталій Голоскевич.
«Наші бесіди покликані духовно пробудити людей»
– Отче Віталію, наскільки виявилось необхідним проведення катехізації?
– Коли праведний Іоанн Кронштадський закінчував Духовну академію, у нього виникло бажання поїхати у Китай місіонером. Але потім, розмірковуючи про духовний стан своїх співвітчизників, він відмовився від цієї ідеї. Який там Китай, тут своїх треба воцерковляти! На останньому місіонерському з’їзді, що проходив у листопаді 2010 року в Москві, один священик із Забайкалля розповідав про свій місіонерський подвиг: він навернув до Православ’я групу бурятів. Але навколо нас, як виявилось, мільйони таких «бурятів». Готуючи цикл катехізичних бесід для мирян, я сам не очікував, що ситуація буде настільки серйозною.
– Але ж стільки людей вважають себе православними!
– Переважна більшість людей, без сумніву, називає себе віруючими. Навіть ті, хто практично ніколи не буває у храмі, не молиться, не причащається, і вони ні в якому разі не вважають себе безбожниками. На одній з бесід слухач з глибоким переконанням стверджував, що у рай він точно попаде, бо вже хрещений. Люди вважають себе православними християнами і наслідниками Царства Небесного тільки тому, що їх у дитинстві хрестили і вони ходять до храму свічку поставити та паску посвятити. А на запитання, що для вас означає Пасха, то максимум, що чую: «Це свято добра, світла, радості»…
– А яку відповідь хочете почути?
– Хочу, щоб хоч хтось сказав: «Пасха – це день і мого воскресіння». Хочеться, щоб у людей пробудилося бажання пізнавати Бога, пізнавати основи віри та духовного життя. А такі «православні» практично не мають ніякого уявлення про Православ’я. У виправдання ж посилаються на брак часу або на те, що вже заходили у храм, пробували читати молитви, але нічого не зрозуміли. У таких випадках запитую: «А чим ви займаєтесь, ким працюєте?» І після їх відповіді кажу: «А як ви думаєте, чи зможу я зараз виконати вашу роботу – провести хірургічну операцію чи навіть просто зробити зачіску?» Зазвичай відповідають, що ні. А тут йдеться про пізнання Бога! І проблема зовсім не у мові чи у вільному часі. Адже ми у своєму житті знаходимо час для багатьох речей, і далеко не всі ці справи є для нас конче необхідними… Отже, справа у бажанні. Для того, щоб зрозуміти богослужіння, а, найголовніше, насправді стати християнином, треба немало духовно потрудитися. І це радісна праця! Вона зцілює та преображає нас.
– У чому ж причина духовної байдужості?
– Я згадую слова професора Олексія Осипова, що коли кричать «Пожежа!» – всі біжать рятуватися, тому що бачать реальну загрозу. Церква Христова 2000 років закликає: «Спасайтесь!» Але більшість людей навіть не поворухнеться. Тому наші бесіди покликані духовно пробудити людей, примусити замислитись над своїм життям, над своїм ставленням до Бога, до своєї душі.
Люди духовно сплять і думають, що у них усе добре, що вони християни. Дехто, дізнавшись, що перед хрещенням чи вінчанням потрібно йти на бесіди, каже: «Я не можу. Я зайнятий». Запитую, чим? У відповідь чую, наприклад: «Працюю тренером у фітнес-клубі». І стає сумно… Але, на щастя, буває й так, що на бесіди приходять люди, які не готуються стати хрещеними батьками або повінчатися, а для себе, для свого розвитку.
«Ми хочемо і дитинку, і батьків зробити "громадянами" Церкви»
– Отче, чи часто на бесідах доводиться зустрічати нерозуміння, мовляв, навіщо мене сюди направили?
– Останнім часом практично ні. Частіше можна почути інші зізнання: «Я вже шістьох дітей похрестила і не знала, виявляється, про Православ’я нічого. Як добре, що Ви розказали!» Але все ж можна почути й таке: «Та я вже шістьох похрестила, навіщо мені все це знати?»
Можливо, дехто сприймає наші бесіди як примус. Але це не так. От якщо я, наприклад, вийду на вулицю, спіймаю за руку людину, яка проходить повз храм, і почну: «Та-ак, ти хрещений? Ану, прочитай «Отче наш», а тепер пішли, буду тебе сповідати!» – ось тоді це буде примус. Але ж майбутні хрещені самі приймають пропозицію стати духовними батьками, їх ніхто не примушує.
Неможливо брати участь у Таїнстві, фактично залишаючись поза Церквою… Рішення бути хрещеним накладає певні обов’язки, і ці обов’язки потрібно знати. Який же це хрещений, якщо ніколи в житті не причащався, якщо живе у смертних гріхах і про віру не знає НІЧОГО? Це ж профанація Таїнства! Дійсно, воно звершується, але по вірі священика, батьків. Тоді постає питання: навіщо хрещені?
Треба зрозуміти: не можна просто так, завжди проходячи повз храм, одного разу зайти для того, щоб одразу стати для когось ДУХОВНИМ батьком. Адже головний обов’язок хрещених – духовне виховання дитини! Саме таку обітницю вони дають Богу! Скажіть мені, чому може навчити людина, яка у духовному плані сама є немовлям?
Якось у виправдання від подібного «кандидата» у хрещені почув, що хрещення дитини – це діло благе, а ми, мовляв, йому перешкоджаємо. Я тоді відповів, що ми не тільки дуже хочемо їх дитину похрестити, але й, крім цього, і дитинку, і батьків зробити «громадянами» Церкви. Адже наслідниками Царства Божого тільки від одного факту хрещення не станеш.
– А можна відмовлятися стати хрещеним?
– Якщо людина не збирається виховувати дитину як належить або живе далеко (в іншому місті чи країні) і практично не спілкується з сім’єю дитини, або є нецерковною людиною, не розуміє, для чого її покликано, то навіщо приймати обов’язки, які не будуть виконуватися? Тоді, я думаю, краще пояснити усі ці причини і відмовитись.
– Нерідко у куми собі обирають тих, з ким дружать, не замислюючись над тим, чи вірять у Бога ці люди, чи ходять до церкви, чи ні. Як бути у такому випадку?
– Так, інколи батьки обирають людей неправославних, розкольників, а буває – взагалі не християн або невіруючих. І це абсурд! Зрозуміло, вони не можуть стати хрещеними. Хрещені – це духовні наставники, тому вони мають бути віруючими православними людьми. Бо ж їм разом з батьками виховувати дітей. А без Бога, без спасительної благодаті Його, джерелом якої є тільки Церква Христова, ми своїх дітей не зможемо виховувати.
Сьогоднішнім дітям набагато важче вирости просто нормальними людьми, тому що на них звідусіль виплескується дуже багато негативної і водночас дуже спокусливої інформації. Якщо ми не будемо їх рятувати, то станемо, коли це покоління виросте, свідками духовної катастрофи. І це буде не їх вина, що вони такі. Це наша біда, що ми дозволили їм стати такими.
Зараз дітей виховують, націлюючи лише на досягнення матеріального успіху. Але якщо вони і досягнуть цієї мети, живучи безбожно, здобутки не зроблять їх щасливими. Адже гріх руйнує все: і людину, і світ навколо неї.
– Чи доводиться бачити, що людям нецікаво на бесідах, вони відверто нудьгують?
– Таких, що відверто нудьгують, якось не помічав. До речі, батьки дітей зазвичай серйозніше та відповідальніше ставляться до бесід, до вивчення молитов, ніж хрещені. Хоча буває і навпаки. Але якщо людина зовсім не цікавиться питаннями віри, духовного життя, їй зовсім нецікаво з Богом, це говорить про ступінь хвороби її душі.
Коли людина у полоні гріха, їй солодко, приємно у ньому, коли навіть не виникає не те що бажання, а хоча б думки про визволення, це свідчить про духовну смерть. І як з таким ставленням можна сподіватися наслідувати Царство Небесне? Адже саме у перебуванні з Творцем полягає блаженство праведних. «Бо Царство Боже не пожива й питво, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім» (Рим. 14:17), – пише апостол Павло. Не можна мати споживацького ставлення до Бога: тільки щоб все було добре у земному житті.
«Більшість навіть не уявляє, наскільки Православ’я сучасне»
– Чи часто після таких бесід люди починають ходити до церкви?
– Більшість навіть не уявляє, наскільки Православ’я завжди сучасне і актуальне. Це джерело вічної мудрості, не кажучи, що це єдиний шлях до спасіння. Для багатьох почуте на бесідах стає одкровенням. І радієш милості Божій, коли зустрічаєш таку людину потім у храмі.
Якось до мене підійшла дівчина і сказала, що готується стати хрещеною матір’ю. Напередодні вона була на бесіді та почула слова священика, який говорив те, що для людей церковних є зовсім звичним, і раптом зрозуміла, що це для НЕЇ було сказано. І попросила дозволу прийти до сповіді. Можливо, ця бесіда дала поштовх для початку її нового життя – життя у Церкві.
Ось це – плоди. Ми сіємо, і щось у душах людей залишається. І ми віримо, що Господь кожного своєю дорогою приведе до храму.
– А чи можна охрестити дитину без бесід?
– Бувають випадки, коли хрещення відкладати неможливо, наприклад, коли існує реальна загроза життю немовляти. Тоді ми просимо прийти на бесіди після звершення таїнства. Інколи хрещені батьки живуть в інших містах, за межами нашої єпархії. Тоді приходять лише рідні батьки, але хрещені все одно повинні знати напам’ять «Отче наш», «Богородице Діво» та усвідомлювати Символ віри. І що цікаво, такі хрещені до нас неодноразово телефонували, запитуючи, де у своїх містах вони можуть відвідати подібні зустрічі. Зрозуміло, що рідним мамам діток не завжди вдається відвідувати наші бесіди, бо новонароджену дитину не бажано на когось залишати.
Але це не стосується тих випадків, коли спочатку замовили стіл у ресторані, запросили гостей, а потім, між іншим, зайшли у храм. А тут, виявляється, треба готуватися! Одного разу у подібному випадку довелося почути: «Та нам треба якось дитину охрестити». Я відповів, що ми не можемо «якось». З таким ставленням батьків виходить, що лише священики насправді піклуються про майбутнє дитини, тому що не бажають «якось охрестити».
– З якого віку хрещені не потрібні?
– Дорослу людину, яка приступає до Таїнства Хрещення свідомо, ми можемо охрестити й без восприємника. Але навіть якщо людина і доросла, то у вірі, у церковному житті вона – дитя. Тому й дорослому бажано мати наставника. Добре, коли поряд є церковна людина, яка допоможе підготуватися до сповіді та причастя, підкаже, укріпить у духовному житті.
«Люди вбивають кохання своїми гріхами»
– Отче, а як із бажанням приходити на бесіди у молодят?
– Практично всі вони дуже вдячні слухачі. Інколи навіть дивуєшся, з якою уважністю, ніби боячись пропустити навіть одне слово, вони слухають про побудову християнської сім’ї, про те, якими повинні бути стосунки, про любов. На жаль, усі ми є свідками великої кількості розлучень, а скільки людей нещасливі у подружньому житті! Якийсь відсоток шлюбів з самого початку був помилкою, але більшість нещасливих пар (я у цьому глибоко переконаний) самі зруйнували своє щастя.
Молоді люди дуже часто не підготовлені до сімейного життя, не знають і не розуміють, як треба будувати сім’ю. Їм здається, що вони обов’язково стануть щасливими, бо побралися. І нерідко не витримують навіть перших випробовувань. Своїми гріхами, своїм неправильним ставленням один до одного вони власноруч вбивають великий дар Божий – кохання. І тому на зустрічах з майбутніми подружжями ми говоримо про те, якою повинна бути справжня християнська сім’я, які випробовування та спокуси можуть стати на їхньому шляху, як не зруйнувати шлюб.
– Але ж дуже мало часу, щоб навчити тому, чому не вчать більше ніде!
– Ми, священики, прийняли від Господа таке служіння, обіцяли Йому, що будемо трудитися на Його ниві. Ми сіємо, закликаємо, а звершує все Господь. І нехай ці три години бесід здаються зернятком невеликим. Але сподіваємось, що наші труди не будуть марними, а принесуть свої плоди у серцях людей. Звичайно, усіх ми не зробимо справжніми християнами. Так не буває. Але ми робимо те, що маємо робити.
– Отче Віталію, наскільки мені відомо, рішення про обов’язкову катехізацію на рівні єпархій прийнято тільки у Вінницькій і Єкатеринбурзькій єпархіях. Як думаєте, чи стане ваш приклад початком для загальної катехізації на всій канонічній території РПЦ?
– На початку лютого 2011 року у Москві пройшов Архієрейський Собор РПЦ, який доручив Синодальному місіонерському відділу, Синодальному відділу релігійної освіти та катехізації внести пропозиції щодо відновлення практики підготовки до хрещення та катехізації тих, хто приступає до інших таїнств. Усім необхідно зрозуміти, що Таїнство Хрещення – це дар Божий, який треба бути готовим прийняти та знати, як зберегти та примножити його плоди у наших дітях. А не ставитись до нього, як до послуги, яку можна замовити і купити.
Ірина ЯРОШИНСЬКА
