Таємниця фресок Кирилівської церкви
31 січня Православна церква святкує день пам’яті уславлених олександрійських архиєпископів, святих Кирила і Афанасія. Їх життя і діяння є водночас ключем до таємниці розписів Кирилівської церкви.
Святий Афанасій народився 297 р. в єгипетській Александрії. Ще підлітком виявляв хист до науки, надто до Святого Письма. Єпископ міста Олександр почав залучати хлопця до письмових робіт для потреб церкви. 319 р. Афанасій став дияконом і активно включився в боротьбу проти єретика Арія. Як відомого критика аріанства архиєпископ Олександр узяв його з собою на Нікейський собор 325 р.
Наступного року Олександр призначив улюбленого учня своїм наступником на архиєпископській кафедрі. Протягом 46 років Афанасій боровся з аріанством. Не раз на нього вчиняли замахи. Хтось звів наклеп, начебто Афанасій самочинно встановлював податки для єгиптян на користь своєї церкви, однак йому вдалося виправдатися перед імператором Константином. Надійшов донос, що Афанасій убив єпископа Арсенія і зберігає його висушену руку, але він продемонстрував всім живого Арсенія. Звинувачували його і в порушенні церковних законів та моралі, проте під час очної ставки з’ясувалося, що якась єретичка переплутала його з пресвітером Тимофієм. І все ж єретикам вдавалося шість разів позбавляти Афанасія кафедри. 17 років він провів у засланні, та щоразу повертася до Александрії і з 363 р. ще десятиліття керував кафедрою. На 47-му році єпископства і 80-му році життя Афанасій мирно відійшов на вічній спокій.
Його перу належить чимало послань, промов, бесід, апологій, псалмів, тлумачення на Йова, життєпис св. Антонія. Оголошений святим у рік смерті й удостоївся рідкісного звання — непереможного захисника віри.
Про життя святого Кирила до вступу на Александрійську кафедру мало що відомо. Народився наприкінці 70-х pp. IV ст. Походив зі знатного роду, був племінником александрійського архиєпископа Феофіла. Судячи з його творів, здобув хорошу освіту, грунтовно знав Святе Письмо. Літературну діяльність розпочав алегоричними трактуваннями сюжетів Старого Завіту. За пізнішими й не дуже надійними повідомленнями, кілька років прожив пустельником-одинаком. У 403 р. супроводжував Феофіла на відомий собор «під дубом», зібраний проти Івана Золотоустого. Відомо, що вже тоді належав до кліру. По смерті Феофіла в 412 р. очолив Александрійську кафедру. При цьому не обійшлося без народних заворушень та втручання війська.
Вдачі Кирило був пристрасної та владної. Його боротьба проти язичників і єретиків позначена жорстокістю; звинувачували його й у підбурюванні до вбивства відомої тоді жінки-філософа Іпатії.
Особливо уславився Кирило боротьбою проти Несторія та його єретичного вчення. Відомі послання Кирила до всіх монастирів Єгипту та до самого єретика. Не досягши успіху, оскаржував хибні погляди Несторія перед предстоятелем Римської церкви Целестином І. Від Александрійського собору (430 р.) надіслав Несторію послання з 12 глав; той відповів 12 прокляттями. Зрештою на Ефеському соборі (431 р.) за активної участі Кирила Несторію оголосили прокляття й засудили до заслання в монастир поблизу Антіохії.
Помер Кирило у 444 р. і через два роки був канонізований.
Афанасій і Кирило, що проповідували культ Богородиці, є парними святими, тому на іконах їх зображають разом.
У Київській Русі цих святих вшановують з XII ст. Тоді ж було засновано два кирилівські монастирі — у Києві та Новгороді (останній не зберігся). Під 1239 р. у Новгородському літописі Кирила та Афанасія називають серед заступників міста, що охороняли його від нападів татаро-монгольської орди.
Версії щодо шляхів проникнення культу цих святих на Русь пов’язані з історією родини чернігівського князя Олега Святославича. Відомо, що князь Олег, потрапивши в полон до хозарів, чотири роки прожив у Візантії, два з них — на великому острові Родосі поблизу малоазійського узбережжя. У славнозвісному творі «Подорож святого Даниїла по святій землі» (початок XII ст.) зазначено: «Род острів великий і багатий усім вельми. І в тому острові був Олег, князь руський, два літа і дві зими». У вигнанні Олег побрався зі знатною й освіченою гречанкою Феофанією Музалон. Один з її близьких родичів, ритор Музалон, очолював у 1084 р. світську школу в Константинополі. Безперечно, така родина мала багато книг та ікон, і серед них — зображення Кирила Александрійського, вельми шанованого у Візантії. Можливо, що таку ікону Олег привіз із собою до Тьмутаракані у 1083 р. «Грецький досвід» Олега позначився й на виборі церковного імені для його новонародженого сина Всеволода. Він був охрещений на честь Кирила Александрійського, ім’я якого рідко використовували у Стародавній Русі.
Всеволод Олегович (Кирило) вперше згадується у Воскресенському літописі під 1111 р. як один з учасників походу на половців. З 1139 р. він протягом шести з половиною років княжив у Києві. У Дорогожичах, на місці, де він здобув перемогу над своїм суперником — київським князем з роду Мономаха, було закладено родинний монастир з кам’яною церквою, названий Кирилівським. Тим самим Всеволод прислужився поширенню його культу, а також культу його парного святого Афанасія в Київській Русі.
У розписах церкви, збудованої на честь святого Кирила, вперше з’являються сюжети, які можна розцінювати як відгук ортодоксальної церкви на аріанські й несторіанські єресі, що проголошували нерівність Бога-Отця і Сина, заперечували божественну сутність Христа, наполягаючи на переважанні в ньому людської природи. Живопис цієї пам’ятки, всупереч єресям, втілює ідею поклоніння Ісусові Христу як Боголюдині. До наших днів збереглося 800 квадратних метрів фресок XII ст., і серед них — унікальний житійний цикл, присвячений александрійським єпископам Кирилу й Афанасію.
За традицією святим, яким було присвячено храм, та патронам замовника відводилося почесне місце поблизу вівтаря. Тому живописна розповідь про життя Кирила і Афанасія Александрійських міститься в південній апсиді вівтарної частини храму. Цикл складається з 16 сцен; 12 з них збереглися з XII ст., решта дописані олійними фарбами під час реставрації у XIX ст.
Зображення Кирила і Афанасія на цих фресках – найдавніші на Русі. У жодній з пам’яток візантійсько-балканського кола аналогічних сцен у монументальному живописі не зустрічаємо. Ці фрески свого часу досліджував А. В. Прахов, керівник реставраційних робіт у Кирилівській церкві в минулому столітті. Він описав іконографію фрескових сцен південної апсиди, що збереглися до XIX ст., атрибутував їх назви згідно із стародавніми слов’янськими супровідними написами. Проте і в XIX ст. не всі підписи збереглися настільки, щоб можна було беззастережно визначити сюжети й назви сцен. Так, фрески південної апсиди А. В. Прахов пов’язував з життєписом св. Кирила Александрійського, а наявність зображень св. Афанасія пояснював тим, що він є парним святим. Проте зміст деяких сцен за іконографічним сюжетом можна віднести лише до життєпису Афанасія.
Про сцену у третьому регістрі знизу, на північ від вікна, А. В. Прахов пише: «...На березі сидить хтось у кріслі, праворуч на морі тура, що везе святителя». У сучасних фондових документах ця сцена зветься «Кирило в турі». Але у життєписі св. Кирила немає згадки про його морські мандри, тим часом як цей факт згадується в життєписі Афанасія.
Відомо, що після смерті імператора Константина, коли престол посів Юліан (361-363 pp.), який підтримував язичників, життю єпископа Афанасія загрожувала небезпека. Імператор уже послав до Александрії воїнів з наказом убити Афанасія. Християни вблагали свого єпископа втекти з міста. Він поплив у турі Нілом, а за ним гналися переслідувачі. Тоді він вирішив повернути човна і плисти їм назустріч. Вояки запитали його: «Де Афанасій?» — і він показав рукою в далечінь. Переслідувачі попливли далі, і таким чином Афанасій врятувався. Можливо, цей цікавий епізод і став сюжетом для згаданої сцени. Тоді її слід розуміти так: на березі у кріслі сидить не «хтось», як пише А. В. Прахов, а сам імператор Юліан, що посилав воїнів убити єпископа. Афанасій же пливе човном по Нілу.
Афанасію могла бути присвячена ще одна незрозуміла сцена, яку бачимо в нижньому регістрі південної апсиди з північного боку. Збереглася лише невеличка ділянка фрески. Праворуч розміщені дві архітектурні деталі — маленькі вежі, з’єднані червоною смугою, що імітує мур. У лівій частині композиції збереглася постать священнослужителя в білому омофорі, одягненому поверх червоної фелоні. Його голова трохи нахилена вперед і вниз, він ніби приглядається до чогось. Позаду стоїть група людей. Своєю композицією ця сцена нагадує й немов копіює «Похорон святого Кирила» — фреску, що майже повністю збереглася в тому ж регістрі, з південного боку апсиди. В обох сценах однакові деталі: вежі, постать священика в аналогічній позі, група людей тощо. Тому можна припустити, що йдеться про сцену похорону Афанасія.
У нижньому регістрі південної апсиди обидві сцени мовби завершують життєві шляхи парних святих — Кирила і Афанасія.
Таким чином, усупереч поширеній у літературі думці, що цикл фресок південної апсиди присвячено св. Кирилу Александрійському, наші дослідження доводять, що серед них є й кілька сцен з життя св. Афанасія Александрійського.
Більшість сцен південної апсиди супроводжуються слов’янськими написами, які, проте, не розкривають конкретного змісту історичної події. Тому з’ясувати, що саме ілюстрував художник, можна лише ретельно аналізуючи живопис і написи.
Зокрема, на північній стіні у другому горішньому регістрі є сцена, що має назву «Кирило проповідує праву віру». Описуючи її, А. В. Прахов припустив, що тут зображено Александрійський собор. Проте деякі деталі композиції дають змогу висловити інше припущення. Сцена зображає групу святителів з п’яти осіб, які півколом сидять на синтроні. У центрі бачимо Кирила, ліворуч від нього — Афанасія та ще трьох невідомих. Біля їхніх ніг у центрі композиції намальовано мовби глухий портал, вище — два віконця або ніші. На тлі порталу при уважному огляді можна побачити постать, одягнену в хітон, яка нагадує Богородицю. Очевидно, цей портал і два віконця імітують зображення архітектурної споруди — храму, а постать на тлі порталу підказує, що він присвячений Пресвятій Богородиці. Відомо, що 431 р. в Ефесі відбувся III Вселенський собор. Це місто було обрано не випадково. Річ у тім, що тут минули останні роки життя Богородиці, отож вона вважалася покровителькою Ефеса. Отже, у сцені «Кирило проповідує праву віру» зображено не Александрійський, а Ефеський собор. Саме на ньому Кирилу та його сподвижникам вдалося довести єретичність несторіанських поглядів і проголосити Марію Божою Матір’ю, а Ісуса Христа — втіленням Слова Божого.
Цю саму тему розкриває сцена «Кирило учить у соборі» на південному боці третього регістру праворуч. У центрі бачимо царську особу з вінцем на голові, а обабіч — Кирила і Афанасія. За спиною в кожного святителя видно священиків з німбами. Біля трону імператора стоять двоє вартових зі списами. Цю сцену А. В. Прахов атрибутує як сюжет із III Вселенського собору. Проте і з цим твердженням можна сперечатися. Найімовірніше, перед нами зображення Александрійського собору, на скликанні якого особисто наполягав імператор Феодосій, занепокоєний невпинними суперечками серед духовенства. Собор був велелюдний; головував на ньому Кирило. Він ніби повчав присутніх, навертаючи тих, хто вагався, до правильного погляду на сутність Ісуса Христа. (Це, до речі, відповідає назві сцени «Кирило учить у соборі»). Александрійський собор був своєрідною репетицією наступного Вселенського собору. У цій ситуації багато залежало від думки імператора Феодосія, який ще остаточно не вирішив, на чиєму він боці. Тому на фресці показано, як Кирило, піднісши руку, звертається саме до імператора. Феодосій все-таки прийняв догмат про божественну сутність Ісуса Христа; це дало підставу для пізнішого визнання імператора святим. Отож присутність Феодосія саме у сцені, присвяченій Александрійському собору, що започаткував утвердження божественної сутності Ісуса Христа, цілком вірогідна. Таким чином, сцену «Кирило учить у соборі» можна атрибутувати як ілюстрацію до Александрійського собору.
Разом з житійними сценами слід розглядати й постаті святих на північній та південній стінах цієї ж апсиди. Вірогідно, що вони пов’язані з діяльністю Кирила і Афанасія та їх боротьбою за утвердження догмата про божественну сутність Ісуса Христа.
Усього на двох стінах розміщено симетричні й логічно пов’язані зображення 12 святителів і 4 дияконів: святителі навпроти святителів, диякони навпроти дияконів. До наших днів з 16 постатей збереглися лише 9, без підписів. На нашу думку, фрески зображають тих святителів, які підтримували Кирила на Ефеському соборі. Зокрема, у своїх виступах він цитував Петра Александрійського, Афанасія Великого, пап Римських Юлія та Фелікса, Феофіла Александрійського, Кипріана Карфагенського, Амвросія Медіоланського, Григорія Великого, Василя Великого, Григорія Нісського, Аттіка Константинопольського та Амфілохія Іконійського — усього 12 ієрархів. Отже, саме вони й могли бути зображеними на фресках.
На південній стіні південної апсиди між верхнім і нижнім вікнами збереглася фреска із зображенням скінії — стародавнього іудейського храму. Вона не випадково розміщена саме на стіні південної апсиди (дияконника). Кирило Александрійський писав, що диякони зберігають цілісність скінії, яка є символом жертви. На фресці святителі оточили скінію, схилившись перед жертвою, як і святителі в центральній апсиді.
Напевне, святі Кирило і Афанасій зображені і в композиції «Святительський чин» центральної апсиди. Це, очевидно, дві крайні постаті в південній частині фрески. Зображення саме цих святих у центральній апсиді традиційне і для інших храмів: наприклад, воно є в церкві Спаса-на-Нередиці в Новгороді (XII ст.).
На цій композиції бачимо 8 святителів, зображення 6 з них збереглися донині (два — цілком, решта — фрагментарно). Риси другого святителя (у південній частині) схожі з іконографічними зображеннями св. Афанасія. Його змальовано на повен зріст, напівповерненим до центру апсиди, з ледь нахиленою вниз головою. На ньому білий підризник і біла фелонь, зверху — омофор з орнаментованим краєм і коричнева єпітрахиль. У руках святитель тримає довгий розгорнутий сувій без тексту. У нього сиве волосся, високе зморшкувате чоло, видовжений ніс, трапецієподібна борода.
Згідно з іконографічними канонами поруч з Афанасіем має стояти св. Кирило. Враховуючи, що постать попереду Афанасія абсолютно не схожа на іконографічний тип св. Кирила, можна висловити припущення, що він зображений крайнім праворуч. Третина цієї постаті збереглася, оновлена олійними фарбами в XIX ст. Іконографічний тип схожий, однак на голові відсутній типовий для зображень св. Кирила сітчастий головний убір. Очевидно, ця деталь на фресці не збереглася, а художник не знав, що реставрує постать св. Кирила.
Вчення про догмат боговтілення, розвинуте Кирилом і Афанасієм Александрійськими та іншими святителями, зображеними на давніх фресках вівтаря, мало надати людині надзвичайно важливе місце в загальній картині світобудови. За часів, коли будувався Кирилівський храм, між Східною і Західною церквами точилася вельми гостра боротьба з приводу цього догмата, що певною мірою вплинуло на розписи. Водночас у Київській Русі тривала жорстока міжусобиця між чернігівськими князями Ольговичами й переяславськими Мономаховичами. Поза сумнівом, головною темою розписів Кирилівської церкви були насамперед церковні догмати, однак завуальовано в них присутні й події тодішньої історичної епохи, тобто доби Київської Русі XII ст. Фундатор собору і замовник розписів прагнув відобразити в них свій світогляд і явне тяжіння до візантійських церковних традицій.
Людина і світ. — 1997. — №1. — С. 37-41
Ірина МАРГОЛІНА
