Транзит Кремля у рясі

Йдеться не про медичні оцінки, а про втрату головного інструменту влади — здатності до імпровізаційного контролю над вертикаллю. У російській системі це завжди означає перехід до сценарного управління, коли рішення ухвалюються поза публічною фігурою, а сама фігура поступово перетворюється на фасад. Саме тому епізоди, які для зовнішнього спостерігача виглядають як випадковість, для обізнаних суб’єктів є маркерами запуску транзиту. Вперше за десятиліття повна відсутність імпровізації у проповіді, читання з папірця навіть у сакральний момент Пасхи, різке звуження доступу до патріарха — це не особисті особливості, а інституційні сигнали. У таких умовах система завжди формує другу конфігурацію управління, у межах якої починається непублічний відбір наступника.

У центрі цього процесу опиняється не кандидат на патріарший престол, а той, хто формує правила гри. І тут ключову роль відіграє архієпископ Сава (Тутунов) — громадянин Франції та РФ, ідеолог і координатор, який уже сьогодні фактично виконує функцію “архітектора” транзиту. Його сила полягає не в посаді, а у здатності конструювати кадрову архітектуру і контролювати доступ до рішень. Саме через цю оптику слід розглядати зростання ролі митрополита Воскресенського Григорія (при народженні Петрова Андрія Володимировича, 26.12.1974 р.н., уродженця м. Любім Ярославської області, РСФСР), чия позиція як вікарія патріарха Московського, керуючого справами Московської патріархії і секретаря Синоду робить його ідеальним технічним кандидатом для сценарію керованого транзиту. Його профіль, позбавлений харизми, але максимально лояльний і передбачуваний, у нинішній конфігурації стає не слабкістю, а перевагою. Це модель, в якій перший номер не є центром сили. Реальний центр формується поза ним. І саме в цій логіці Сава (Тутунов) виступає гарантом того, що будь-який наступник буде інтегрований у вже побудовану систему контролю.

Водночас альтернативний сценарій залишається відкритим через фігуру митрополита Сімферопольського і Кримського Тихона (при народженні Шевкунова Георгія Олександровича, 02.07.1958 р.н., уродженця м. Москва, РСФСР), який має прямий канал до Кремля і представляє силовий ідеологічний блок. Його потенційне висування означало б ще глибшу мілітаризацію РПЦ та її остаточне перетворення на інструмент ідеологічної мобілізації.

Однак ключове значення цього транзиту виходить далеко за межі церковної тематики. Після років фактичної “політики свідомого ігнорування проблеми” щодо діяльності РПЦ в Європі ситуація різко змінилася. Зростання проросійських політичних сил, ризики їхнього впливу на виборчі процеси і активізація транснаціональних мереж виводять церковну інфраструктуру у центр гібридного протистояння. У цьому контексті Сава (Тутунов) перетворюється на ідеальну мішень для стратегії “name & shame”, яка вже починає обговорюватися у ширшому європейському середовищі. Йдеться не лише про репутаційний вимір. У попередніх санкційних пакетах Євросоюзу вже створено прецедент включення громадян країн ЄС, пов’язаних із російськими структурами у Москві. На цьому тлі діяльність Тутунова — включно із публічною підтримкою війни через його телеграм-канал “​​Cogito ergo sum (канал архиепископа Саввы)”, ідеологічною легітимацією насильства в Україні та потенційними зв’язками із фінансуванням військових підрозділів — формує підґрунтя для аналогічних рішень. Додатковий вимір відкриває його інтерв’ю “Российской газете” від 07.01.2026, в якому він фактично демонструє політичну лояльність Кремлю і зречення свого європейського громадянства. У ширшому сенсі йдеться про використання церковної інфраструктури як каналу фінансового, політичного й ідеологічного впливу, що підпадає під категорії втручання у фундаментальні інтереси ЄС.

Паралельно формується ще один вимір загрози, який довгий час залишався поза фокусом. Через такі платформи, як ISL “Paladins”, Росія вибудовує інфраструктуру взаємодії з європейськими праворадикальними мережами, де релігійний фактор використовується як елемент легітимації та мобілізації. У цій архітектурі РПЦ виступає не як традиційна конфесійна структура, а як інструмент інтеграції та координації ідеологічно близьких середовищ у різних країнах Європи. Це означає, що церковний транзит у Москві прямо впливатиме на конфігурацію цих мереж та їхню здатність до політичного впливу.

Таким чином, питання наступника патріарха Московського Кирила (Гундяєва) є лише верхівкою значно ширшого процесу. Йдеться про завершення трансформації РПЦ у закриту управлінську структуру, інтегровану у державну та гібридну структуру Росії. Якщо сценарій керованого транзиту через технічну фігуру реалізується, це означатиме закріплення моделі, в якій формальна влада відокремлена від реального контролю. Якщо ж переможе силовий варіант, Європа отримає ще більш агресивний інструмент впливу.

Критично важливим є часовий фактор. За наявними ознаками, у найближчі три-шість місяців слід очікувати перших відкритих індикаторів транзиту — кадрових ротацій у Синоді, витоків інформації про “нові обличчя”, зміни риторики ключових спікерів і посилення ролі технічних адміністраторів у публічному просторі. Саме цей період стане вирішальним для формування нового центру впливу. І якщо Європейський Союз знову обмежиться спостереженням, наслідки будуть передбачуваними. Новий патріарх стане не просто релігійним лідером, а елементом операційної інфраструктури, яка поєднує церковні мережі, політичні контакти і транснаціональні радикальні рухи. У цій системі роль таких фігур, як митрополит Сава (Тутунов), буде визначальною — незалежно від того, чи залишаться вони в тіні, чи вийдуть на перший план.