Три поверхи для майбутнього. «Мандрівка» Центром родини при Фонді Святого Володимира
Двері Центру родини були відчинені навстіж, не треба було дзвонити чи стукати. Ти просто переступаєш поріг і відразу опиняєшся в дитячому королівстві...
У коридорі вздовж вигнутої дугою цегляної не заштукатуреної стіни, де на золотистих цеглинах поміж інших лакованих темно-брунатних цеглинок викарбувані імена добродіїв Фонду Святого Володимира і в тому числі Центру родини, – стоять різноманітні дитячі забавки: велосипеди для найменшеньких, дерев’яні тачечки, м’ячі, настільний футбол, коники-гойдалки та багато всього іншого. Згори, потужним, зібраним в одне з різних голосів, гамірним потоком скочується дитячий щебет – займаються декілька груп дітей, які проводитимуть у Центрі Родини свої літні канікули. Сьогодні перший день табору «Ангеляткова веселка».
Знайомлюся з наповненням Центру родини. Мені показують кімнати першого поверху; тут в основному зосереджені такі ділянки як порадництво і соціальна служба «Родина в потребі». Тут теж полагоджуються юридичні питання пов’язані з перевезенням, розмитненням та оформленням гуманітарної допомоги, яку Фондові привозять добродії з Німеччини, Нідерландів, Швейцарії, Швеції. Щороку Фонд приймає 5 – 10 вантажів гуманітарної допомоги, розподіляючи на бідніші парафії, особливо Східної України, Лічницю Шептицького у Львові, монастирі, школи, християнські садочки, багатодітні родини та будинки для сиріт. Щороку кількість допомоги складає 50 - 80 тон вантажу на суму близько триста тисяч гривень.
Від голови Фонду Ігоря Матушевського довідуюся історію заснування. «На початку дев’яностих, після розпаду Союзу і виходу Церкви з підпілля, Ігор Матушевський, Леся Крип’якевич, Теодор Гудзяк та група молоді розвивали новоутворену після З’їзду «Українська молодь – Христові» організацію. Багато родин в цей час економічної скрути почали до нас звертатися по матеріальну допомогу. Матеріальні проблеми є часто наслідком глибших негараздів, вони свідчать про те, що в сім’ї не все добре, нема гармонії або хтось хворий і потребує лікування, хтось потребує праці з психологом тощо. Ми побачили, що окремої допомоги потребують матері, окремої – тати, окремої – діти. Так поволі, саме суспільство, саме життя підказало нам шлях суспільних потреб і напрямок розвитку. У 1997 році, коли ми зареєструвались як Фонд, виникла потреба більшого приміщення для втілення ідей та праці з сім’ями», – згадує Ігор Матушевський.
«До того часу ми тіснилися у підвальному приміщенні на вулиці Горбачевського, де зараз діє Родинна порадня. Вже тоді в нашій картотеці було зареєстровано майже 250 багатодітних сімей, які мали від чотирьох до дванадцяти дітей. Ці родини справді бідували: одні не мали в що одягтися і взутися, інші – рилися у смітниках, щоб знайти пакет зі сметаною і витиснути з нього рештки. Страшних історій наслухалися багато. Тоді ми почали творити «кущі» родин по місцю проживання і вчити їх взаємної допомоги один одному. Це дуже добре спрацювало. Різні кооперативи і фірми привозили мішками крупи, продукти, взуття, одяг, яке ми розподіляли по «кущах» родин. Але в півпідвалі приміщення на вулиці Горбачевського не було куди це складати у тих кількостях, які надходили. Довелося шукати чогось більшого».
«Нам запропонували недобудоване приміщення при храмі, в підвалах якого ми утворили перший склад допомоги родинам. Отець Мелетій Ільчишин, тодішній настоятель храму, хотів, щоб воно використовувалося на славу Божу, а не було якоюсь структурою, яка б просто орендувала заради ведення бізнесу. Ніхто не хотів братися за «недобуд», адже це вимагало шалених коштів. Пропонували видавництву «Свічадо», та вони відмовилося, бо надто багато часу і грошей було б витрачено на облаштування. Інші спільноти теж не бачили для себе можливим дати раду з добудовою та ремонтами. Фонд Володимира тоді власне шукав приміщення, маючи найбільше довір’я до Церкви як інституції, власне тому бажав вкладати інвестиції при Церкві, щоб після нас справа далі продовжувалася, щоб це не перейшло у ненадійні руки, не пропало. Ми почали облаштування маленькими кроками. Спершу зробили своїми силами одну кімнату, потім другу, третю... Через три роки представники «RENOVABIS» (німецький благодійний Фонд) побачивши, що ми серйозно налаштовані на працю, запропоновували підтримку з умовою, що налагодимо нашу діяльність так, щоб згодом обходитися без донорської підтримки. З «RENOVABIS» ми співпрацювали до 2008 року».
Так сьогодні в структурі Фонду Святого Володимира діють: Лікарська порадня (терапевт, лікарі-стоматологи, асистенти, консультанти), Родинна порадня, соціальна служба «Родина в потребі», Краєзнавчий центр «Паломник» і Центр родини, який став найбільшим проектом Фонду.
Навчально-виховні студії Центру родини найбільшою мірою завдячують своєю появою Галині Партиці, яка за фахом вчитель. Саме вона зайнялася формуванням педагогічного колективу Центру і його програм. За ці майже п'ятнадцять років тут послужили своїми знаннями й досвідом понад триста фахівців, це і психологи, і викладачі іноземних мов, і педагоги-музиканти та хореографи, катехити, актори, тренери й інші. Всі вони, фактично, працюють і працювали на волонтерській основі. У фонді з шістдесяти осіб офіційно працевлаштовані сім, дехто має контракт погодинної праці, решта – волонтери».
Продовжуючи екскурсію Центром, оглядаю «великий гардероб» – костюми, які були спеціально розроблені для Урочистого святого Причастя. Саме за прикладом Фонду такі уніфіковані, стилізовані елементами вишивки, костюми, стали чи не законодавцем «моди» у нашій Церкві, задля витіснення пишного «весільного» вбрання першопричасників на одяг який більше відповідає духовному значенню сакральної події. Ці костюми Фонд охоче випозичає, як і весільне вбрання – творчий продукт студентів Львівської академії мистецтв. Також тут можна випозичити різноманітні костюми для дитячих свят і виступів.
В комп’ютерному класі цього року восьмикласники з великим захопленням навчалися працювати з програмою PhotoShop, з допомогою якої можна обробляти зображення.
На першому поверсі також розташована кухня і трапезна, де харчуються діти під час канікул або ж гості Фонду, котрі зупиняються у Львові на довше. Столи сервіровано, через кілька хвилин малюки матимуть маленький перекус, а о першій – повноцінний обід.
Уздовж сходів, які ведуть на другий поверх, де розташовані навчальні класи, висять картини та полиці з кубками, медалями, грамотами та фотографіями учнів і наставників груп, що займаються карате, фотографії з різноманітних занять дітей середнього шкільного віку: на одній – дівчатка, які вчаться куховарення і домашньої зарадності, перукарської справи, на іншій – члени «родинної читальні», учасники якої вчаться любити й цінувати світ книжки.
У згаданих вже гуртках займаються діти зі звичайних родин і діти з сімей малозабезпечених, багатодітних, напівсироти. Участь в гуртках платна, але вартість, порівняно з іншими студіями – низька, а потребуючі мають знижку на 50 чи 70 відсотків, в залежності від фінансового становища кожної конкретної сім’ї. Фактично за кошти пожертв батьків Фонд існує (оплачує комунальні послуги та винагороду вчителям) та сприяє розвитку тих дітей, чиї батьки не можуть оплатити відвідування приватних гуртків чи спеціалізованих шкіл.
Заходжу до однієї з кімнат другого поверху – за столиками чотирилітки виготовляють листівочки для матусь. Процес майже завершено і діти охоче демонструють об’ємні паперові ромашки на зеленому тлі основи. В іншому приміщенні трішки старші мають перерву – активно бавляться іграшками.
Центр нагадує звичайний дитячий садок, адже тут займаються з дітьми з півторарічного віку, та особливість його в тому, що дидактичні заняття тісно переплетені з духовною складовою. Все починається і завершується молитвою, програма занять обов’язково містить елемент євангелізації.
Поряд з учительською – розклад занять річної програми, розклад праці табору «Ангеляткова веселка» під час канікул, списки гуртків та інша інформація про Центр. Все дуже чітко і акуратно. З іншого боку – галерея дитячої творчості, малюнки, аплікації, ікони, які, до речі, писані вже професійно членами гуртка іконопису. В музичному класі займаються хори і танцювальний гурток.
В кінці коридору – каплиця і одночасно клас для катехизацій. Директор Центру родини отець Тарас Фітьо двічі на рік для педагогів та працівників Фонду проводить реколекції – дні духовної віднови.
Поверхом вище, зазираю до актової зали – на підлозі колом сидять діти, в них заняття про відчуття природи, пережиття природи. Ця зала не пустує, адже дуже часто діти презентують свої вміння родичам і знайомим. Вчителі пишаються успіхами маленьких театралів, бо чотири- чи п’ятилітні актори своєю майстерністю не поступаються дорослим, їхні виступи дуже щирі, безпосередні…
Третій поверх – кімнати для гостей, які приїздять до Львова у справах чи просто погостювати. Найчастіше тут зупиняються представники різних доброчинних організацій чи молодь з християнських спільнот. Також на третьому поверсі розташований спортзал у якому зараз ми познайомилися з підлітками, які мають заняття з легкої атлетики. У спортзалі крім каратистів підтримують належну фізичну форму майбутні матусі , які очікують дитинки.
Друга частина «екскурсії» – ближче знайомство з педагогічною працею Центру родини. У Центрі родини працює тридцять два педагоги. Для більшості з них це справді «сродна» праця. Про неї вони розповідають натхненно і з любов’ю, описуючи кожну з двадцяти груп, котрі займаються впродовж навчального року та про літній табір «Ангеляткова веселка», який власне сьогодні розпочав свої заняття.
Крім гуртків, про котрі ми вже згадували, діє шахова студія, що відкрилася всього лиш три року тому, але вже має дітей, котрі стали переможцями різноманітних турнірів. Кілька разів на тиждень логопед займається з тими малюками, які мають проблеми з мовленням. Для старших пань є клуб зустрічей та студія дизайну, крою і шиття. В актовій залі Центру проводить репетиції хор храму Христового Воскресіння «Серафими». Популярним є гурток журналістики.
Фонд Святого Володимира та Центр родини – це справді повноцінна інституція освіти родини, яка з дев’ятої ранку до пізнього вечора (Голова Фонду свідчить, що о шостій йому іноді доводиться «виганяти» працівників додому, а трапляється, що й о восьмій вечора педагогічний колектив сидить в учительській, обговорюючи плани на наступний день) вкладає свій капітал у розвиток кожної окремої маленької ще людини, кожної сім’ї, яка звертається по допомогу.
За кожною доброю справою стоять конкретні люди. За справами Фонду в першу чергу стояли покійний вже Роман Крип’якевич, науковець, політичний і громадський діяч та його дружина Леся, Ігор Матушевський, подружжя Голубків, подружжя Лукомських, Ярема Кравець, Ольга Новаківська, подружжя Бачинських, Марко Калиняк та інші. Ці люди з самих початків не лише шукали кошти та продукували ідеї, а й фізично допомагали у роботі. Завдяки довірі до них керівників західних благодійних фондів сотні нужденних сімей отримали допомогу, а в навчальний рік через поріг Центру щотижня проходить понад вісімсот осіб.
У сусідній Польщі таких Центрів родини під патронатом чи то «Карітасу», чи єпархій, чи монаших спільнот – десятки. В Україні, поки тільки один й то, як плід доброї волі активних і відважних мирян… в ситуації, коли проблем у родинах в нас геть не менше, ніж у інших народів.
На жаль, сьогодні і Центр родини, і Фонд Святого Володимира під загрозою залишитися без даху над головою… Не будемо вдаватися до подробиць, адже це не завдання цієї публікації, але дуже хочеться, щоби добра справа такого високого рівня не лише тривала ще не одне п’ятнадцятиріччя, а й стала приводом для заснування подібних Центрів родини у сотнях міст України, бо «Майбутність належить до тих народів, у яких родинне життя чисте та святе» (митрополит Андрей Шептицький).
Центр родини мовою цифр:
РОДИННА ПОРАДНЯ (2010 – 2015) 300 консультацій по грудному вигодовуванню.
285 подружніх пар пройшли курс підготовки до пологів. 300 подружніх пар зголосилося на лікувально-навчальну програму (На-Про-технологій). Як результат – понад 100 успішних вагітностей, 70 – вже народжених дітей.
ЛІКАРСЬКА ПОРАДНЯ
Лікарська порадня при Фонді Святого Володимира функціонує вже понад 15 років. Тут на добровільних засадах безоплатно працюють 15-20 лікарів.
За роки існування Лікарської порадні проконсультовано 14 025 пацієнтів, проведено 4 144 аналізів, записано 396 електрокардіограм.
ЛОГОПЕДИЧНА ДОПОМОГА (2008 – 2015)
Надано 245 консультацій та проведено корекційну роботу з дітьми.
ПСИХОЛОГІЧНА ПОРАДНЯ
Щороку понад 50 осіб отримують консультацію у психологів та сімейного консультанта.
ПІДЛІТКОВА ПОРАДНЯ
Вишкіл по статевому вихованню пройшли понад 1500 підлітків у школах, ліцеях, коледжах Львова.
ДОПОМОГА СІМ’ЯМ (2010 – 2015)
195 тис. гривень виділено на допомогу родинам, які мали пільги у навчанні в Центрі Родини.
ДОПОМОГА учасникам АТО (2015)
На 3 586 грн закуплено ліків, засобів гігієни, солодощів, шапок, шкарпеток та інших необхідних речей.
БАТЬКІВСЬКА СВІТЛИЦЯ
У рамках батьківської світлиці щороку відбуваються понад 40 зустрічей з батьками (бесіди, диспути, конференції, семінари, круглі столи).
СТУДІЇ, ШКОЛИ
Протягом 15 років Центр родини відвідали до 5 тис. осіб (дітей та дорослих). На сьогодні в ЦР налічується близько 800 осіб, 35 педагогів та інструкторів
ПРАКТИЧНО-ПРАВОВА ПОРАДНЯ понад 500 осіб отримали юридичну допомогу.
Ліда Мідик
