«Творчість засуджених є ознакою їхнього душевного страждання» — священик Віктор Яценко

Юлія КОМІНКО. — "Православіє в Україні", 18 лютого 2010 року

Виставка художніх робіт засуджених до позбавлення волі «Різдвяні візерунки» розпочала свою роботу в Києво-Печерській Лаврі. Зараз експозиція перемістилася до галереї «Соборна», що на місці будівництва майбутнього Кафедрального собору УПЦ. За тиждень усі представлені роботи будуть передані до дитячих будинків та лікарень. Про історію створення незвичайної експозиції, її покликання та суспільне значення розповідає голова Синодального відділу УПЦ у справах пастирської опіки пенітенціарної (тюремної) системи священик Віктор Яценко.

- Отче Вікторе, скільки всього робіт представлено на виставці?

- Це просто порахувати: кожна область виставила по 5 робіт, тобто, на виставці представлено близько 160 експонатів. Оскільки це спільний проект Синодального відділу та Департаменту з виконання покарань, то було вирішено виставляти по 5 робіт від кожного регіону в різних номінаціях: вишивка, різьба по дереву тощо.

- Виставка вражає своєю глибиною. Як виникла ідея зібрати роботи разом?

- Подібні заходи проводилися й раніше. Іх ініціатором 5 років тому став Державний департамент України з питань виконання покарань. Але виставки не мали широкого розголосу в суспільстві. Роботи збиралися й виставлялися на території самого Департаменту, туди запрошувалися представники мас-медіа, журналісти. Вироби презентували в якості однієї зі складових основ діяльності соціальної педагогіки, як приклад арт-терапії.

Три роки тому з ініціативи священнослужителів різних конфесій було запропоновано проводити виставку робіт на релігійну тематику. Звісно, найбільше зацікавлена в цьому була Українська Православна Церква, тому що, скажімо, протестанти не спонукають виготовляти святі образи, та й католиків у місцях позбавлення волі в нашій країні не така вже велика кількість. А наша православна культура традиційно передбачає ікону в кожному домі. Засуджені, не завжди маючи можливість мати у себе в приміщенні ікону, часто виготовляють їх самі. Наші майстри, що перебувають у місцях позбавлення волі, раніше створювали ножі, металеві, чеканні, карблені вироби. Тому й виникло питання, чому б не займатися виготовленням виробів релігійного мистецтва.

Ось уже третій рік поспіль проходить виставка, присвячена Різдву Христовому, більшість експонатів у ній - це вертепи, зображення народження Господа. Сподіваємося, що влаштуємо також і виставку до Великодня.

Певна річ, не всі вироби є іконами. Більшість творів носять художньо-творче спрямування. Щоб зробити ікону, потрібен певний досвід, знання. Тому ми говоримо про виставку робіт саме художньо-прикладної творчості.

- Тобто, роботи виготовляються на замовлення?

- Наприкінці минулого року засудженим було анонсовано, що Синодальний відділ спільно з Департаментом виконання покарань проводитиме виставку щороку. І було запропоновано виготовити вироби саме до цієї виставки. Усі представлені роботи задокументовані, щоб потім кожен учасник зміг отримати церковне свідоцтво, що його робота експонувалася у Києво-Печерській Лаврі, що його виріб був представлений суспільству. І в цьому є певний стимул. Бо якщо віддати роботу в нікуди, а потім не мати відповіді, це не спонукатиме до подальшої творчості. Ви ж розумієте, що у людей, позбавлених волі не так і багато якихось подяк, позитивних емоцій і документів.

- А Ви не думали зробити якусь книгу відгуків і їх відсилати теж?

- Так. Така книга зараз перебуває і у Києво-Печерській Лаврі, і у галереї «Соборна». Там збираються відгуки не тільки українською мовою, а і російською, німецькою, англійською. Коли люди бачать, що це зробили засуджені, просто не можуть не залишити відгук.

Відіслати відгуки складніша справа. Адже відгуки не містять достатньо інформації про конкретну роботу, людина, як правило, залишає загальні враження. Наприклад: «Ніколи не думала, що побачу роботи, зроблені у місцях позбавлення волі та ще й на релігійну тематику».

- Що Ви, як духівник бачите, у цих роботах. Що намагаються сказати засуджені суспільству своїми роботами?

- Складне питання. Справа в тому, що всі вироби створюють, як правило, засуджені з середнім і тривалим строком покарання, тобто ті, хто вчинив тяжкий злочин або злочин середньої складності. У такої людини є багато часу на розуміння своєї провини, вона торкається світоглядних питань про життя і про смерть, про добро і зло, про прощення, про подолання ненависті. На мою думку, часто саме це стає основою таких робіт.

Буває, навіть, що в людини немає хисту до різних видів творчості - різьблення, малювання, вишивки, - але вона бере в руки пензля, голку з ниткою чи олівець і починає передавати те, що, на її думку, вносить у душу світло. Гадаю, це і є основний мотив. Дивлячись на ці роботи, складно говорити про те, що всі злочинці - люди пропащі, загублені для суспільства, на них можна поставити хрест...

- Судячи з робіт, навпаки, складається враження, що це люди світлі, натхненні...

- Тому що не можна ставити знак рівняння між злочином і людиною. Часто людина скоює злочин у стані душевної слабкості, у стані різних емоційних криз. Тому багато з тих, хто залучається до таких робіт, насправді є творчими й натхненними особистостями. Але ж це не примусово: вони працюють над цими творами від серця, сповненого певними почуттями, емоціями. Людина робить речі, які можуть свідчити про спокуту гріха, про прагнення душі. Повірте, за ґратами не так уже й багато чогось доброго. Людина намагається такими переживаннями долучитися до молитви, до світлих галявин на дорозі її життя.

- Яке Ваше ставлення до цієї виставки? Що особисто Ви бачите, відчуваєте на цих картинах-іконах?

- Якщо говорити про саму виставку як захід, то я бачу 2 позитивні напрямки. Перший - інформування громадськості про те, чим займаються засуджені, оскільки в нашому суспільстві існує чимало невиправданих стереотипів стосовно цих людей. І коли пересічний громадянин, який боїться тюрми, патологічно боїться засуджених і спілкування з ними, бачить, що вони створюють вироби мистецтва, часто це спонукає його до зміни ставлення. І в цьому є великий позитив, бо суспільство дізнається, що люди, які там знаходяться, страждають, а ознакою їх страждання є їхня творчість (це видно через їхні роботи). Тому в кожній країні є певні спроби інформування громадськості про кращі риси засуджених, які вони мають. Бо повертаючись із місць позбавлення волі, колишні в'язні стикаються здебільшого з негативним ставленням до себе з боку суспільства. Несприяйняття й докори призводять до того, що повернення засудженого виявляється нетривалим, людина знову припускається тих самих помилок, які вона зробила в минулому. Тому такі виставки - це позитив для країни в цілому.

Друге - це вплив на засуджених через їхні роботи. Бо людина знає, що її роботи привертають увагу суспільства, вони викликають реакцію з боку Церкви; вона усвідомлює, що створює речі, які викликають позитивні почуття. Коли засуджений виготовляє образ Спасителя, беручи як приклад іконографічні зображення, - повторює сюжет, робить обрамлення, то ця робота впливає на душу самого засудженого. Людина, яка малює зображення Різдва Христового, вже пропускає промінь у свою душу. З нею легше встановити контакт, говорити про Бога, про Церкву, про святі речі, тому що вона сама зробила крок назустріч до Бога і до Церкви. І тоді вже завдання священнослужителя - зробити крок подяки - запросити до громади. Бо часто через певні сумніви людина не наважується відвідувати храм. Завдання священнослужителя - встановити контакт з людиною, яка підсвідомо засвідчує такі спроби, це шлях до катехізації засуджених.

Тому, сподіваюся, що такі виставки триватимуть і надалі. Уперше захід проводиться у Києво-Печерській Лаврі, роботи експонуються у церковних залах, друкуються у церковних виданнях.

Цим заходом ми плануємо привернути увагу до робіт засуджених, щоб люди зрозуміли, що засуджені - це такі ж люди, як і ми, які свого часу оступилися, зробили помилку, яку може зробити кожен із нас. Сподіваємося, що будуть цікаві пропозиції щодо більш плідного використання таких виставок.