Значно глибший і складніший Шептицький

09 травня, 12:00
Митрополит про єдність на тлі панування ідей нацизму та расового поділу

Джерело: ZAHID.net

Митрополит Андрей Шептицький не залишив по собі збірників філософських чи богословських творів або ж великих фундаментальних трактатів. Він свої найцікавіші та найважливіші думки викладав у посланнях та зверненнях до духовенства і вірних. У цих творах він намагався в доступний спосіб розказати своїм парафіянам про дуже важливі морально-етичні проблеми. Одразу треба сказати, що деколи думки Шептицького за формою та змістом не відповідали головним течіям того часу настільки, що ризикували бути непочутими. Ми ж за останні десятиліття, завдяки науково-популярним публікаціям та фільмам, звикли сприймати його особу дещо схематично, дотримуючись наративу «Шептицький – Мойсей українського народу» або ж «Митрополит Шептицький – батько української нації та державності». Однак така спрощена точка зору не дає нам змоги побачити іншого Шептицького, значно глибшого і значно складнішого.

Митрополит у кількох своїх працях висвітлює питання єдності. Здебільшого ми звикли думати, що йдеться про єдність українського народу та української Церкви. У своїх посланнях митрополит дійсно неодноразово порушує питання єдності Церкви та об’єднання українців, котрих розділяли кордони кількох держав. Та навіть коли Шептицький роздумує про єдність Церкви Христа, він не має на думці тільки поєднання українських греко-католиків та українських православних. Митрополитові йшлося про порозуміння та поєднання всіх християн, бо, на його думку, це було ідеалом, заповітом Ісуса Христа. Для митрополита єдність Церков починає набирати глибшого і всеохопного значення особливо в роки Другої світової війни. Так, у тексті декрету «Праця над з’єдиненням Церков» (1943) є цікаві слова: «Єдність людей відповідає Божій волі, Божим намірам щодо людства. Десять Божих заповідей є тільки застосуванням до поодиноких потреб і сторін людського життя двох головних заповідей: любови Бога і любови ближнього».

Для Шептицького єдність заради Христа також означає порозуміння та миролюбне співжиття усіх членів людської спільноти. Досягнути такого, скажім відразу, ідеального стану, на його думку, можна «…тільки щирою працею над християнською любов’ю Бога і ближнього». У своєму посланні «Про милосердя» (1942) митрополит пояснює, якою має бути любов до ближнього і ким є наші ближні. Отже, про любов Бога і ближнього він пише: «Ми Бога любимо в ближніх, любимо їх ради Бога…». Він також закликає кожного бути готовим хоч до краплини жертовності: «А найвищий ступінь любови – віддати життя за любленого. ...в бажаннях душі, в кожній любові ближнього мусить бути бодай щось з тої жертви, мусить бути готовність на ту жертву».

Митрополит чітко визначає, кого треба вважати ближнім: «...на всіх ближніх взагалі, себто і на чужих, невірних, безбожників, та ворогів». Шептицький вважає, що ми всі, люди цієї планети, є один одному ближніми: «Бо кожний ближній є братом, – є членом тої людської родини, яка розрослася з родини першого чоловіка».

Цитовані вище слова про єдність людства написані в червні 1942 р. в розпал Другої світової війни. Тоді нацизм втілював ідеї расового поділу людства на панівні, меншовартісні нації та на такі, що підлягають цілковитому знищенню. Митрополит говорив своїм вірним про єдність усіх людей планети, про їхнє спільне походження і про братерство між ними в час, коли на території його архиєпархії відбувалося тотальне знищення єврейського народу. Митрополит у посланні «Про милосердя» намагається переконати своїх вірних в тому, що люди іншої віри, іншої мови є їхніми ближніми, їхніми братами і тому до них треба ставитися з любов’ю. Більш того слова про самопожертву з любові до ближнього тоді, 1942-го, були також скеровані до тих, хто міг допомогти євреям, але боявся чи вагався. Слова митрополита не меншою мірою стосувалися тих українців, котрі перебували під впливом расових теорій та ідей про національну винятковість.

Митрополит Шептицький вперше сформулював ідею про єдність та солідарність людства ще 1934 р. в посланні «Хто винен?». Це послання є винятково цікавим, важливим і маловідомим, на жаль. У ньому митрополит говорить не тільки про складні проблеми українського суспільства, ніби передбачаючи ще складніші часи, що очікують його паству. Він формулює свої думки про солідарну відповідальність людства. Дозволю собі дещо процитувати:

«Бо ціле людство є одною родиною, одним організмом, одиницею вищого ряду; і так само, як у всіх людях кружляє одна кров, як усі дихають одним повітрям і споживають одні продукти землі, так само і духово є всі люди одним тілом, для якого заслуга й кара є спільним добром або злом. Спільною є нам доля земної кулі… На підставі тої фізичної солідарності недуга одного уділяється другому, праця одного стає добром усіх, кожний винахід і ... кожен твір людського духа стає загальним добром людства. Але й те, що є злом, злочином, стидом, ненавистю, є також спільне цілому людству».

Коли митрополит писав ці слова до українських греко-католиків, то найбільш популярними серед них були ідеї націоналізму, як і серед більшості європейських народів. Інша глобальна ідеологія також поділяла людство на ворожі табори, але за класовим принципом. Митрополит пробував підняти свій голос проти цих тоталітарних ідей, які призвели до вибуху найкривавішої війни.

Шептицький думав про те, що людство тільки тоді зможе гармонійно розвиватися, коли визнає та зрозуміє свою єдність та солідарну відповідальність. Чи ці слова не виглядають актуальними сьогодні, у 2021-му? Ми дедалі частіше розуміємо, що кліматичні проблеми чи пандемію можна подолати тільки спільно та солідарно. Так само і проблеми безпеки та мирного співжиття можна розв’язати тільки тоді, коли на них політичні лідери подивляться з погляду солідарної співвіповідальності.