ОФІЦІЙНИЙ ВІСНИК
Ювілей
До 2000-ліття Різдва Христового...
Про значущість 2000-річного ювілею Різдва Христового написано і сказано вже дуже багато. Жодні застереження, перестороги про умовність цієї дати не здатні затьмарити її величі. Зрештою кожна дата є умовною, але цивілізація, яка веде своє літочислення від тієї величної події, не може просто так промайнути рубіж тисячоліть — без вимогливого погляду на свої здобутки і втрати, без відзначення віхи, яку випадає переступити не кожному навіть десяткові поколінь.
Зрозуміло, що до Великого Ювілею готуються також християнські церкви и релігійні організації України. З огляду на значущість події створено Організаційний комітет з підготовки та відзначення в Україні 2000-ліття Різдва Христового, а в червні 1997 р. Кабінет Міністрів затвердив постановою заходи з відзначення ювілею. Ними накреслено досить широку програму, яка вбирає в себе організаційну, інформаційно-роз’яснювальну, культурно-просвітницьку, видавничу роботу, відродження пам’яток сакральної архітектури, виготовлення ювілейної атрибутики тощо.
Природно, передбачається вжити й тих залежних від органів державної влади заходів, які б конкретно надавали релігійним інституціям більш плідні умови для здійснення ними своєї місії.
Що ж конкретно планується зробити? З громадських заходів передбачено провести урочисту ювілейну Академію та ювілейний концерт, публічні читання за участю провідних богословів, релігійних діячів, вчених, митців і літераторів у рамках загальної теми «Християнство і суспільний прогрес» та низку різноманітних зустрічей, вечорів і «круглих столів».
Цикл конференцій, колоквіумів, симпозіумів уже розпочали науковці й освітяни України; їхніми зусиллями у співпраці з богословами і вченими з-за кордону (передовсім з української діаспори) буде видано двотомну монографію «Християнство: історія і сучасність», грунтовне дослідження «Християнство в контексті історії і культури України», а також завершено десятитомну «Історію релігій в Україні», перші томи якої вже побачили світ. З видавничих планів варто ще назвати серію книг «Богословська думка України» та тритомну «Українську релігієзнавчу енциклопедію», робота над якою завершиться, очевидно, вже після ювілею.
З культурно-мистецьких заходів передбачено провести наступного року Міжнародний фестиваль християнської духовної музики і хорів, концерти духовної музики «Мелодії Різдва», всеукраїнські фестивалі дитячої та юнацької творчості «Різдвяні канікули», театральних колективів та колективів духовного співу. В рамках проекту «Врятовані святині» в Києві відкриється виставка відреставрованих творів сакрального мистецтва з музейних колекцій країни. До того ж музеї України взяли участь у виставці «Слава Візантії» у нью-йоркському Метрополітен-музеї, українські церковні реліквії виставлятимуться напередодні ювілею в музеях багатьох столиць світу. Творчі спілки України проведуть конкурси на кращі твори образотворчого мистецтва, літератури, архітектури та музики, присвячені величній даті. Планується також спеціальний літературний дитячий конкурс «Христос у моєму серці». Українські прочани побувають у святих місцях Ізраїлю, Туреччини, Греції, Італії та інших країн, а Україна прийматиме в себе християн з-за кордону. До ювілею ми побачимо на своїх телеекранах відеоцикл «Історія Української Церкви», відеосеріал «Український іконопис», документальні та науково-просвітницькі фільми, присвячені ювілею Різдва Христового. Очікується цикл нових теле- та радіопрограм «Під зіркою Віфлеєма», «З історії Києво-Печерської лаври», «Храми України» тощо.
Особливе місце серед ювілейних приготувань займає відродження зруйнованих святинь української церковної культури. Така праця здійснюється в усіх куточках України. Першочергове значення надається таким перлинам сакрального мистецтва як Михайлівський Золотоверхий собор, церква Богородиці Пирогощі, Свято-Успенський собор Києво-Печерської лаври та Володимирський собор у Севастополі. Звичайно, будуватимуться й нові храми, а також пам’ятні знаки на честь 2000-ліття Різдва Христового. Зокрема буде проведено конкурс на кращий проект монумента апостолові Андрію Первозваному, який споруджуватиметься в Києві. Митці зможуть широко застосувати свої творчі можливості у створенні емблем, значків, монет, марок й конвертів, пам’ятних медалей, які випускатимуться до ювілею.
У зв’язку з приготуванням до відзначення 2000-ліття Різдва Христового в Україні видається необхідним зупинитися ще на одному, доволі делікатному питанні. Витрактовуючи неприпустимо довільно висловлювання політичного керівництва України, деякі засоби масової інформації поспішили оголосити про наявність мало не державного плану об’єднання православних церков України в єдину Церкву. Попри очевидну безглуздість такого твердження, йому вдалося якийсь час «протриматися» на газетних шпальтах. Отже, варто наголосити, що бажання бачити Православну церкву в Україні не роздертою на конфліктуючі між собою юрисдикції, а сконсолідованою, здатною нести своє служіння в дуже непростих суспільно-політичних умовах, цілком природне, і важко віднайти осіб чи політичні сили, які б протестували проти цього без ризику для своєї репутації у нашій країні. Але це бажання зовсім не тотожне намірові когось з кимось об’єднувати проти їхньої волі, тим більше порушуючи при цьому Конституцію України та її чинне законодавство. Зрозуміло, що і якихось планів чи заходів щодо «об’єднання православних за графіком» просто не могло бути. Те, що реально передбачається з боку державних органів стосовно релігійних інституцій у процесі підготовки до відзначення ювілею, — це всебічне сприяння. Сприяння у будівництві храмів, у реалізації доброчинних та милосердницьких проектів (у тому числі шляхом створення відповідних фондів), в організації паломництв до святих місць, налагодженні ефективної євангелізаційної і просвітницької праці.
Петро СКУЛЬБІДЕНКО,
помічник голови Держкомрелігій
* * *
Документ
Меморандум
про співпрацю Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій, Мінінформу та Держкомрелігій щодо висвітлення засобами масової інформації тем релігійно-церковного життя
Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій, Мінінформ та Держкомрелігій, розглянувши на спільному засіданні питання висвітлення в засобах масової інформації проблем релігійно-церковного життя, відзначають позитивну динаміку релігійної тематики в мережі національних теле- і радіокомпаній, в центральних і місцевих засобах масової інформації та зростаючу увагу до неї з боку Мінінформу.
Учасники засідання висловили занепокоєння конфесійною заангажованістю окремих видань, що провокує конфліктність у релігійному середовищі, зростання літератури, відео- та газетно-журнальної продукції, що сприяє розпусті та насильству, негативно впливає на мораль суспільства, а також широкою присутністю в телеефірі передач зарубіжних місій, які далекі від зразків богословської думки і проповіді, не сприяють розвиткові української духовності та культури.
Відзначаючи виключно важливу роль засобів масової інформації у формуванні релігійної культури та міжконфесійного клімату в державі, віроповчальних принципів релігійних організацій для зміцнення гуманістичних засад суспільства, Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій, Мінінформ та Держкомрелігій (надалі Сторони) домовилися про таке.
Мінінформ спільно з Держкомрелігій та Всеукраїнською радою церков і релігійних організацій здійснюватиме кроки у напрямку рекомендацій органам масової інформації щодо створення освітніх програм, які б охоплювали широке коло проблем міжконфесійних відносин, історії і життя релігійних організацій, у т. ч. національних меншин, розкривали б теологічні і світоглядні аспекти взаємодії таких суспільних інститутів як держава і церква, сприяли б духовній консолідації українського суспільства; створення мережі вітчизняних засобів масової інформації, що спеціалізувалися б на підготовці у співпраці з історичними церквами релігійних програм достатнього художнього рівня.
Всеукраїнська рада церков і релігійних організацій (надалі Рада) підтримує заходи Мінінформу щодо поліпшення висвітлення в засобах масової інформації релігійно-церковного життя держави, які окремим документом долучаються до цього Меморандуму. Водночас представлені в Раді конфесії рекомендують національним теле- і радіокомпаніям відомих богословів, релігійних діячів та проповідників для участі у теле- і радіопрограмах, організують підготовку кадрів теле- і радіопроповідників у своїх духовних навчальних закладах, а також вивчать можливість створення міжконфесійної телестудії з випуску релігійних програм.
Мінінформ та Держкомрелігій у межах своїх повноважень докладуть необхідних зусиль для припинення поширення, у т. ч. з-за кордону, друкованої та візуальної продукції, яка пропагує насильство та розпусту, може зашкодити моралі й духовності дітей та підлітків. Представлені в Раді конфесії інформуватимуть Мінінформ та Держкомрелігій щодо продукції, яка викликає у них занепокоєння.
Мінінформ та Держкомрелігій всіляко сприятимуть прийняттю Закону України «Про захист громадської моралі та психіки людей від негативного впливу теле-кіно-відеопродукції», проект якого знаходиться на розгляді у Верховній Раді України. Рада звернеться до парламенту з листом на підтримку цього законопроекту.
Сторони висловили стурбованість потужним тиском на Україну новітніх релігійних рухів, що потенційно несе загрозу міжконфесійного та соціокультурного конфлікту в державі. З урахуванням цього Мінінформ і Держкомрелігій зорієнтують засоби масової інформації щодо висвітлення у співпраці з територіальними управліннями (відділами) у справах релігій віроповчальних доктрин та культової практики тоталітарних культів, їх негативного впливу на мораль та здоров’я населення; представлені в Раді конфесії здійснюватимуть відповідну духовно-просвітницьку роботу в цьому напрямку, а також започаткують спеціальні рубрики в релігійній періодиці; Держкомрелігій орієнтуватиме Мінінформ щодо релігійних новоутворень, передусім тих, які мають негативну міжнародну репутацію, а також, діючи в конституційно-правовому полі, унеможливить інституалізацію конфесій, які зловживають релігією на шкоду суспільній моралі та здоров’ю особи.
Мінінформ, враховуючи стурбованість релігійних діячів засиллям в інформаційному просторі України зарубіжних місій і проповідників, здійснить у межах чинного законодавства заходи щодо звуження або припинення їхньої діяльності, а також сприятиме використанню теле- і радіо-ефірного часу історичними церквами. Держкомрелігій на прохання Держтелерадіо здійснюватиме релігієзнавчу експертизу теле- і радіопрограм.
Держкомрелігій запровадить систему інформування журналістів, що спеціалізуються на релігійній тематиці, а також спільно з Мінінформом відновить роботу постійно діючого семінару представників центральних мас-медіа з проблем державно-церковних відносин. Члени Ради висловили готовність взяти участь в інформаційній роботі серед журналістського корпусу.
Мінінформ підтримує пропозицію Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій щодо створення на одному з каналів УТ та Українського радіо передачі „Релігія, Церква, Держава”, яка б репрезентувала неупереджений, виважений погляд на роль релігії і Церкви в суспільному житті, несла широкому загалові ідеали миру, гуманізму і злагоди, сприяла консолідації суспільства на основі міжконфесійного братнього діалогу, й за наявності коштів забезпечить реалізацію цього проекту. Зі свого боку Рада вивчить можливість дольової участі конфесій у фінансуванні цієї програми, що прискорило б вихід її у телерадіоефір, а також висловилась за створення наглядової комісії, яка б на основі відповідних критеріїв забезпечувала рівні можливості участі конфесій у згаданій теле- і радіопрограмі.
За Всеукраїнську раду церков і релігійних організацій Митрополит Володимир (Сабодан)
За Мінінформ міністр Зиновій Кулик
За Держкомрелігій голова Комітету Віктор Бондаренко
* * *
Моніторинг
Релігія і Церква в Україні: лютий
(Моніторинг засобів масової інформації веде політологічний центр «Генеза», Львів (керівник моніторингу кандидат політологічних наук Андрій Юраш, референт-аналітик Роман Скабара). Моніторинг подій здійснює аналітично-інформаційне управління Держкомрелігій і журнал «Людина і світ».)
Серед 475 переглянутих публікацій, які українські мас-медіа присвятили проблемам релігійного життя, 70% стосуються подій в Україні і 30% — поза її межами. Що ж до матеріалів, присвячених тим чи іншим церквам і релігійним спільнотам, то найчастіше у вітчизняних мас-медіа згадувалася Українська греко-католицька церква — 58 матеріалів. Але ця цифра складається головно з релігійних ЗМІ, які належать цій церкві (43 матеріали) та регіональних (тобто великою мірою галицьких медіа — 13). На другому місці за кількістю згадок — УПЦ в єдності з Московським патріархатом (37). Але тут уже матеріали релігійних ЗМІ співвідносяться із загальноукраїнськими як 20:11. Далі йдуть УПЦ КП (22 матеріали), УАПЦ — 19, Свідки Єгови, п’ятидесятники, євангельські християни-баптисти — 9, 7 та 6 відповідно.
Попри безпрецедентну для України напругу в політичному житті, лідерство за кількістю згадок зберігали матеріали, присвячені релігійним святам, традиціям і обрядам — приблизно кожна шоста з публікацій; кожний сьомий матеріал стосувався питань релігії й культури і близько 9% — української церковної історії (щоправда, переважна більшість останніх побачила світ у релігійних періодичних виданнях).
Водночас у міру наближення виборів до Верховної Ради і місцевих органів влади журналісти дедалі більше фокусують, природно, свою увагу на діяльності християнських партій (29 матеріалів), проблемі «релігійні організації — влада» (21), участі — безпосередній або опосередкованій — релігійних інституцій у передвиборчих змаганнях (16), взаємодії церкви і політичних партій (10). Практично всі найвпливовіші релігійні організації так чи інакше визначили своє ставлення до парламентських виборів. Насамперед вони закликали вірних прийти до виборчих урн, оскільки «вибори ніяк не можна ігнорувати, адже на політичну арену повинні прийти люди, які запропонують нові й реальні шляхи подолання кризи...» (митрополит Володимир (Сабодан), бо «Церква ніколи не стояла осторонь від важливих для країни подій» (патріарх Філарет); вибори мають відбутися з Божою допомогою (патріарх Димитрій); і, нарешті, вибирати треба тому, що «ми є громадяни, ми — співвідповідальні за долю цілого народу» (Звернення єпископів УГКЦ з нагоди передвиборчої кампанії).
Звичайно, ключовим є питання, за кого саме віддати свій голос при наявності 30 партій у виборчих бюлетенях. Церковна ієрархія передовсім воліє визначити сили, за яких голосувати не варто. Для УПЦ в єдності з Московським патріархатом це ті партії й особи, котрі якимось чином провокували суперечки між людьми; для УПЦ Київського патріархату — комуністи, а також ті, хто «збирається повертати нас на Північ», для УАПЦ— «горлохвати», некомпетентні особи, крадії і «безбожницькі організації з комуністичною ідеологією», ті, хто виступає проти незалежності української держави, заперечує священне право власності, плекає сепаратизм і вимагає відновлення особливого союзу з Росією. Ієрархія УГКЦ закликає ще і ще раз замислитися над програмами партій і кандидатів, беручи до уваги їхню розважливість і можливі наслідки.
Стосовно ж якостей, партій та окремих кандидатів, за яких, на думку священноначалля, вірні можуть віддати свої голоси, то патріарх Димитрій називає серед них поміркованість, готовність покласти душу на вівтар заради добробуту українського суспільства. Патріарх Філарет рекомендує своїй пастві голосувати передусім за центристські та праві партії, митрополит Володимир (Сабодан) — за тих, «хто дбатиме про наші інтереси». Єпископи УГКЦ переконані, що «їхній» кандидат повинен заманіфестувати себе як духовна особа. Разом з тим вони висувають до потенційних обранців цілком конкретні вимоги. Вони повинні обстоювати цілковиту свободу Церкви, усвідомлювати межі політичної влади, зокрема в питанні про досягнення єдності між християнами в Україні, бути непохитними у справі захисту прав людини і займати тверду позицію у справі реабілітації УГКЦ та відшкодування їй моральної кривди.
Тим часом релігійні інституції включилися і в безпосередню боротьбу за парламентські крісла. За благословення Синоду УПЦ кандидатом до Верховної Ради висунуто єпископа Білоцерківського і Богуславського Серафима (Залізняка), а єпископ Вишгородський, намісник Києво-Печерської лаври Павло (Лебедь) займає другу позицію у списку Партії регіонального відродження України, яка обстоює, серед іншого, двомовність, а також «надання канонічним конфесіям, насамперед УПЦ... усіх пільг, необхідних для відновлення духовності нашої Батьківщини», «гарантію державного захисту громадян від ідеології і практики націоналізму». А Союз православних братств України (УПЦ) ухвалив підтримати на виборах Партію зелених.
У народні депутати висунуто й інших священнослужителів УПЦ — наприклад, секретаря Хустсько-Виноградівської єпархії О. Беля та настоятеля ужгородського Хресто-Воздвиженського собору Д. Сидора.
Хоча Архиєрейський собор УАПЦ, який відбувся 26 лютого в Києві, категорично заборонив священнослужителям балотуватись до Верховної Ради й навіть бути довіреними особами кандидатів, за згодою єпархіального архиєрея їм дозволено обиратись до місцевих Рад. До Івано-Франківської міської Ради балотується, зокрема, й відомий греко-католицький священик Микола Симкайло (благословення він отримав від єпископа Софрона Мудрого, а його передвиборчу програму підтримують Національний фронт та Українська християнсько-демократична партія). Як повідомили кореспондента Агенції релігійної інформації у канцелярії Івано-Франківської єпархії УГКЦ, шість священиків єпархії балотуються до обласної і два — до міської Ради, але всі вони в будь-який час готові зняти свої кандидатури.
Як прогнозував «ЛіС» 1994 р., в разі запровадження пропорційної або змішаної виборчої системи в Україні різко зросте як зацікавленість політичних партій протестантськими спільнотами, так і сама політична активність протестантів. Прогноз цілковито справдився: прізвища протестантських пасторів (не кажучи вже про рядових членів церкви) можна зустріти в передвиборчих списках Християнсько-Демократичної партії України, Всеукраїнського об’єднання «Громада», деяких інших політичних партій. Радник лідера «Громади» П, Лазаренка пастор харизматичної церкви «Слово життя» з м. Тореза на Донеччині В. Шушкевич обіцяє боротися, крім усього іншого, за встановлення мінімальної пенсії у 98 гривень вже у травні 1998 р. і 141 гривню —у квітні 1999 р. Пастор п’ятидесятницької церкви Маріуполя Володимир Франчук вважає, що ядро кризи — в духовному занепаді, отож пропонує покаятись, припинити красти і брати хабарі, шукати Божої правди і працювати. Хоча докладніший аналіз проблеми «Релігія, церква і вибори-98» ще попереду, вже зараз можна відзначити, що передвиборчий марафон спричинився до загострення міжцерковних відносин (хоча, звичайно, не в усіх регіонах однаково й загалом не такою великою мірою, як передбачалося).
Разом з тим серйозно ускладнилася з огляду на це релігійно-суспільна ситуація на Волині, Хмельниччині, в деяких районах Галичини.
Конфлікти упродовж лютого не випадали з поля зору українських мас-медіа. Їм було присвячено приблизно 7% всіх публікацій з «внутрішньоукраїнської» релігійної тематики. Наприкінці січня — на початку лютого вірні УГКЦ пікетували приміщення Львівської і Тернопільської держадміністрації, вимагаючи виконання рішень про почергове користування храмами. На прес-конференції напередодні пікетування канцлер Львівської архиєпархії о. Ярослав Чухній зазначив, що на теренах усіх греко-католицьких єпархій існує 376 конфліктних ситуацій. Крім православно-греко-католицького конфлікту, впродовж лютого відзначалося загострення міжправославних відносин в деяких населених пунктах Буковини, Волині, Поділля. В селі Стара Жадова Чернівецької області вірні УПЦ КП захопили храм УПЦ і, хоча конфлікт вдалося подолати, напруга в селі триває; конфлікт між УПЦ і УПЦ КП у лютому загострився в 6 селах Сумської області, в селі Зозові на Вінниччині, у деяких поселеннях Волині; між УПЦ КП і УАПЦ — на Хмельниччині й на Тернопільщині тощо.
Не сприяла міжконфесійному мирові газетна полеміка навколо Всеукраїнської християнської асамблеї, яку проводив Київський патріархат, а також пікетування представниками «Пам’яті» українського посольства в Москві 2 лютого, яке супроводжувалося відверто українофобськими та антикатолицькими гаслами.
Особливо варто відзначити ситуацію навколо звернення предстоятеля УПЦ митрополита Володимира (Сабодана) до прем’єр-міністра України Валерія Пустовойтенка з проханням передати церкві залишки Свято-Успенського собору Києво-Печерської лаври. УПЦ висловила бажання відбудувати святиню власними силами і коштами (це звернення вітчизняні мас-медіа згадали у 12 матеріалах). Але 26 лютого Київська міська держадміністрація церкві відмовила. Через місяць після звернення митрополита стан речей виглядає таким чином: питання про передання руїн конкретному власникові відкладено й не розглядається, але роботи мають початися вже найближчим часом; на них асигновано гроші з державного та Київського міського бюджетів.
Взагалі слід визнати, що радикальних зрушень у врегулюванні міжцерковних протиріч у лютому статися не могло й не сталося. Кожна з конфліктуючих сторін вважає себе найбільш скривдженою. Будь-яка нормальна взаємодія органів державної влади з тією чи іншою церквою сприймається її опонентами як особиста образа й ознака дискримінації (саме так було, скажімо, сприйнято в лютому нагородження державними орденами двох архиєреїв УПЦ в єдності з Московським патріархатом — архиєпископа Лазаря (Швеця) та єпископа Серафима (Залізняка), або — з іншого боку — присутність посадових осіб на Всеукраїнській християнській асамблеї, організований Київським патріархатом).
Попри складність політичної ситуації релігійне життя в Україні, природно, розвивалося. Впродовж лютого було зареєстровано статути більше 100 релігійних громад різних віровизнань; понад 80 статутів знаходяться на розгляді обласних, Київської і Севастопольської міських держадміністрацій та в Раді Міністрів Кримської автономії. (До того ж Держкомрелігій зареєстрував статути Слов’янського євангельського товариства Всеукраїнського союзу об’єднань євангельських християн-баптистів на Київщині і Православного братства св. великомученика Георгія Переможця у Херсонсько-Таврійській єпархії УПЦ). Якщо такі темпи збільшення кількості релігійних громад зберігатимуться, то висхідна динаміка 1998 р. буде навіть потужнішою, аніж у році минулому.
Релігійним організаціям повертали відчужене майно: так, повернуто синагоги єврейським громадам Кременчука і Чернівців, більше 20 старовинних богослужбових книг повернулися в монастирську бібліотеку в Глухові, вирішено питання про повернення низки православних храмів тощо. Після 60-річної перерви відкрито храм преподобної Ксенії на території Дніпропетровської обласної психіатричної лікарні та домову церкву св. Татьяни при Херсонському сільгоспінституті.
У селищі Варва на Чернігівщині було освячено храм Різдва Богородиці УПЦ, у Сімферополі відкрито новий храм святого Акопа Вірменської апостольської церкви, у Дрогобичі освячено православну капличку в ім’я св. Іова тощо.
Спеціальні молебні відслужені з нагоди річниці виводу радянських військ з Афганістану в багатьох православних храмах країни й біля могил загиблих; духовенство УПЦ КП Чернігівської області на чолі з патріархом Філаретом відправило панахиду по загиблих під Кругами; православні, греко-католики, римо-католики та реформати Закарпаття провели урочисті богослужіння за здоров’я та успіхи воїнів осіннього 1997 р. призову, які тепер приймали присягу; православні храми Запоріжжя були виповнені людом, який жадав уклонитися іконі Зімненської Божої Матері. Справжня проща відбувалася до села Янова на Вінниччині, де на зрізі каштана біля церкви з’явилося зображення хреста. Чимало людей прийшло й до передмістя Дубно на Рівненщині, аби вклонитися щойно віднайденій могилі дев’яти православних священиків Почаївської лаври, замордованих 1919 р.
Насиченими були й доброчинні програми: православні Волині провели благодійний концерт і перерахували зібрані кошти (6 тис. гривень) дітям-сиротам Луцька та Ківерців; мормони завезли в Донецьку область 50 тонн зимового одягу й білизни для нужденних; парафія УПЦ в 16-й міській лікарні Дніпропетровська відремонтувала медичні корпуси; у Луганську почала свою діяльність у в’язницях нова баптистська місія «Промінь світла»; активно діяли в Івано-Франківському реабілітаційному центрі для розумово відсталих дітей члени осередку християнської організації «Віра і Світло» та у психіатричній київській лікарні — члени Кирилівської парафії УПЦ.
Лютий був по-справжньому щедрий на конференції, круглі столи та інші зібрання. УПЦ КП провела представницьку Всеукраїнську християнську асамблею «Заповідь нову даю вам: любіть один одного» в Києві, наукову конференцію «Роль українського православ’я в духовному розвитку української землі X—XX ст.» в Луцьку. У Львові відбулася конференція та виставка «Вірменська церква в Україні», присвячена 1700-річчю проголошення християнства у Вірменії державною релігією, а в Києві — засідання круглого столу «Релігія і влада», де лідери політичних партій намагалися переконати представників найвпливовіших релігійних інституцій України в принадності їхніх програм й ефективності своїх проектів виводу країни з кризи. У Миколаєві відбулися «Різдвяні читання», в яких взяли участь науковці, краєзнавці, духовенство, митці й музиканти; проблемам охорони здоров’я, сім’ї, виховання дітей та молоді були присвячені конференції, організовані Вінницьким обласним об’єднанням євангельських християн-баптистів.
З подій релігійного життя за кордоном у лютому, які мають особливе значення для розвитку ситуації в Україні, варто відзначити заяву Вселенського патріарха Варфоломія І про те, що не пізніше 2003 р. заплановано провести Всеправославний Собор, а також зустріч у Ватикані папи Римського Івана Павла II і Президента Росії Б. Єльцина. Попри запрошення, яке отримав Верховний понтифік від російського лідера, зрозуміло, що його візит у Росію вирішальною мірою залежатиме від позиції Московського патріархату. У свою чергу Свято-Данилів монастир безпосередньо пов’язує цей візит з ситуацією в Західній Україні, намагаючись використати Апостольську Столицю і міжнародні релігійні організації для тиску на греко-католиків. У лютому стало очевидним, що тиск посилюватиметься й буде всебічним. Зокрема, візит генерального секретаря Всесвітньої Ради Церков Конрада Райзера засвідчив, що ВРЦ відверто побоюється дратувати російське священноначалля: вихід РПЦ з міжнародних релігійних організацій здатний перетворити їх на майже суцільно протестантські інституції і позбавити екуменічного масштабу та спрямування (як відомо, Римо-Католицька церква присутня у ВРЦ лише як спостерігач, а після Єрусалимської і Грузинської православних церков з неї вийшла і Сербська православна церква). Угодовська позиція ВРЦ, яка не спромоглася навіть на адекватну оцінку російського закону про свободу совісті 1997 р., різко критикувалася в лютому ліберальними релігійними галами в самій Росії.
Разом з тим стан православно-католицьких відносин продовжував погіршуватися; під тиском «непримиренних» заяву про прозелітизм як камінь спотикання в цих відносинах зробив Вселенський патріарх Варфоломій І; погіршення констатували й деякі католицькі речники.
Що ж, за цих умов українським християнам лишається підійти до того, що дуже неточно у категорійному сенсі, але все ж для всіх зрозуміло зветься «локальним екуменізмом».
Людина і світ. — 1998. — №3. — С. 25—32.