У Державному комітеті у справах релігій (№ 10)

Людина і світ. - 2001. - № 10. - С. 43-49

Офіційний вісник

Про закон, конфлікти, тенденції та експансію

Дискусіям про ефективність (неефективність) українського законодавства про свободу совісті, про вектори розвитку релігійної ситуації, які з різною інтенсивністю, але постійно точаться у країні, дещо бракує участі однієї вельми зацікавленої, однак не дуже широко представленої у медіа категорії. Йдеться про начальників відділів (управлінь) у справах релігій в областях України, які щодня на собі відчувають, наскільки придатним для розв'язання проблем у сфері державно-церковних відносин є Закон про свободу совісті і які тенденції релігійного життя сьогодні переважають.

Отже, ми вирішили заповнити цю прогалину й запитати в осіб, відповідальних за здійснення державної політики щодо релігії, церкви й віруючих: у чому, на їхню думку, полягає неефективність чинного законодавства? Які тенденції релігійного життя є найбільш показовими, які їх турбують і які видаються обнадійливими? Пом'якшуються, на їхній погляд, чи загострюються міжцерковні конфлікти? Наскільки серйозними є побоювання католицької, протестантської чи ново-релігійної експансій, що про них ми чуємо дедалі частіше? Витяги з відповідей пропонуємо нашим читачам.

Геннадій ГУЛЬКО, начальник відділу у справах національностей, міграції та релігій Волинської облдержадміністрації. Останні рік-два я б охарактеризував як стабільні для релігійного життя області, а тенденції, що визначають його розвиток, - як передбачувані. Тобто нині ми здатні передбачити виникнення певного загострення, а відтак - і попереджувати негативний розвиток подій. І це доволі показова тенденція.

З проблем, які мене найбільше хвилюють, назву роз'єднання між православними й певну напруженість у відносинах між деякими православними і протестантськими об'єднаннями. Хоча тут теж можна говорити про поступове поліпшення.

Скажімо, 4 роки тому в області було 27 конфліктних ситуацій між православними за храми та майно. Цього року таких перманентних конфліктів лишилося два, вони розв'язуються у правовому руслі.

Я б не став говорити про протестантську чи католицьку експансію. Але вважаю за необхідне зазначити, що тривалий міжправославний конфлікт сприяє створенню певного вакууму, який прагнуть зайняти інші конфесії.

Віктор ЛЕВЧУК, начальник відділу у справах релігій Харківської облдержадміністрації. На мій погляд, за 10 років релігійна ситуація в Україні кардинально змінилася, і Закон 1991 р. своє завдання виконав. Отже, він вимагає змін. Які можуть бути напрями змін? Думаю, слушними є пропозиції щодо збільшення мінімального числа громадян, необхідних для реєстрації статуту релігійної організації, уточнення статусу організацій, що зареєстровані органами юстиції не як релігійні, але по суті займаються релігійними справами (їх в області близько 60). Далі, деякі питання Закон просто не вирішує, потрібні підзаконні нормативні акти. Скажімо, така проста в Україні процедура, як реєстрація статуту релігійної організації. Є необхідність у чіткому і, головне, легітимному затвердженні переліку документів, потрібних для цієї процедури. Не для полегшення життя чиновникові, а для встановлення прозорості й уніфікованості, бо тут між областями існують, як мені відомо, деякі відмінності.

Нарешті, є потреба у впорядкуванні відносин держави й церкви в майнових питаннях. Тут складається досить строката картина: є об'єкти, якими церква володіє, і є такі, якими вона користується. Постає питання про допомогу церкві у збереженні нею пам'яток історії та архітектури, якими вона користується, і, між іншим, контролю за збереженням. Отже, на часі випрацювання пакету документів, що регулювали б ці та інші проблеми.

Релігійна структура, яка склалася в Харківській області, не сприяє розгортанню міжправославного конфлікту - тут повністю домінує УПЦ. Це не значить, що відділ не сприяє УПЦ КП та УАПЦ. Вважаю, що єпархія УПЦ і керуючий нею митрополит Никодим, який користується в області великим авторитетом, здійснюють зважену політику й уникають можливих загострень. Міркувань стосовно того, що це, мовляв, не національна і т. п. церква, я не сприймаю - треба дивитися на справи, а не слухати гасла. До речі, більшість священиків Харківської і Богодухівської єпархій УПЦ - вихідці із Західної України. Щодо "експансії", то працівники нашої системи такими категоріями не оперують. У нас є Конституція і закони. Наприклад, у нас є новітні релігійні громади, котрі вимагають, на мою думку, більш детального вивчення, а можливо і зовнішньої корекції їхньої діяльності, ніж це дозволяє нинішній закон. Але закон є закон.

Олег КОТЛЯРОВ, начальник відділу у справах релігій Севастопольської міської держадміністрації. Очевидна тенденція, яка, можливо, чекає на глибоку інтерпретацію: темпи зростання релігійних організацій майже такі самі, як наприкінці 1980 - на початку 1990-х pp. Очевидне також суттєве збільшення числа парафіян у православних храмах, причому не менше 40% учасників хресних ходів і паломництв - молодь.

Про міжправославний конфлікт стосовно Севастополя говорити не доводиться. У місті діє 36 громад УПЦ і лише одна -УПЦ КП. Є віруючі, які належать до Київського патріархату, вони гуртуються в цій громаді, і це цілком нормально.

Експансія - слово, яке я в контексті поставленого питання категорично не сприймаю. Всі релігійні організації, що діють у рамках закону, повинні мати й отримують допомогу з боку держави. Я розумію, про що йдеться, і хочу вас запевнити - ті, хто приєднується до протестантських чи якихось нетрадиційних релігійних громад, йдуть туди не з православних храмів, а, як кажуть церковні люди, "зі світу".

Що мені особливо не до смаку - це тенденція до певної анонімності з боку деяких релігійних спільнот. Вони не поспішають чітко і зрозуміло проголосити, хто вони такі, і відомі випадки, коли людина дізнається про це, вже приєднавшись до руху.

Іван ПАЛЯНИЦЯ, начальник управління у справах релігій Тернопільської облдержадміністрації. Хоча наші науковці-релігієзнавці вихваляють чинний Закон про свободу совісті, тішаться тим, що закордонні експерти вважають його демократичним і ліберальним, цей Закон вичерпав себе в багатьох статтях. Найсерйозніші, принаймні для нашої області, це майнові питання. Візьмемо ст. 17, де йдеться про можливість почергового користування культовою будівлею. Це дуже складне питання. Область першою пішла на почергове користування, ще до виходу Закону. І вже в 1989 р. в одному з сіл Теребовлянського району православні пустили греко-католиків на почергові відправи. Але вже через півроку греко-католики, м'яко кажучи, випросили православних з храму.

До кінця 1993 p., тобто ще до внесення в Закон доповнення про можливість почергового користування, в 54 населених пунктах області відбувалися почергові відправи. Однак в 15 з них греко-католики захопили храми. Стаття не працює, вичерпала себе повністю. Державний орган не повинен вирішувати питання почерговості, це треба було б передати церкві.

Вважав би також необхідним змінити статтю 8 Закону - повідомлення про діяльність релігійної організації має бути обов'язковим. Інакше що виходить? Створюється невідомо яка релігійна спільнота, збирається невідомо де, вчить невідомо чого, а ми схоплюємося лише по тому, як люди починають потрапляти в лікарні з психічними розладами, і запитуємо себе, що це за спільнота і яким чином вона діяла.

Ані міжправославного, ані православно-греко-католицького конфлікту в повному розумінні в області немає. У нас є лише протистояння навколо культових будівель. Водночас якщо 1993 р. на Тернопільщині було понад 350 населених пунктів, де відбувалося протистояння між релігійними громадами, то сьогодні їх залишилося 28. І є непогані підстави вважати, що й тут ситуацію вдасться врегулювати. По-перше, в нас виключається силове розв'язання питання - це спільна позиція облдержадміністрації та керівників єпархіальних управлінь; по-друге, є порожні будівлі, як культові, так і цивільні, які можна перебудувати чи переобладнати для потреб православних або греко-католиків; по-третє, є розуміння, що більшість має допомагати меншості, яка потребує сакральної споруди.

Я не думаю, що саме існування новітніх релігій являє собою загрозу. У нас є свої традиції, звичаї, які мають дуже глибоке коріння. Але вже самий перехід вірних до нової релігії з традиційної церкви має бути для неї сигналом і спонукати до роздумів.

Василій РИБАЛКО, начальник відділу у справах релігій Полтавської облдержадміністрації. Мені взагалі видається, що чинний Закон про свободу совісті виконує функції, які на нього покладено законодавцем, тобто забезпечення свободи совісті й регулювання правовідносин у цій сфері. Звичайно, деякі його положення потребують вдосконалення. Очевидно, релігійні організації все ж повинні ставити до відома органи влади про своє створення. Дуже важливим було б надання державному органові у справах релігій функцій контролю за дотриманням законодавства про свободу совісті. Це важливо, серед іншого, тому, що місцеві органи влади контролюють додержання цього законодавства релігійними організаціями. Але ж ми знаємо, що зовсім нерідко порушення бувають і з боку самих органів влади.

Очевидно, кількість релігійних громад в області надалі зростатиме - населених пунктів, де немає жодної, ще достатньо, хоча темпи, звісно, понизяться. Причому православні, відзначу, і протестанти зростають в однаковій приблизно пропорції - це до питання про "експансію".

На жаль, серйозних зрушень у справі врегулювання міжправославного конфлікту я не бачу, принаймні на рівні області; напруга відчувається, хоча й не переростає в щось більш небезпечне. Кожне загострення на рівні релігійних центрів у Києві має відповідний резонанс і в Полтаві, боротьба за сфери впливу хоча не є гострою, але точиться.

Василь НАСТАС, начальник управління у справах релігій Чернівецької облдержадміністрації. Закон нормальний, з ним можна працювати. Зміни, яких він потребує, я б визначив у такий спосіб. Передовсім його треба цілковито узгодити з Конституцією. Зокрема, в Законі має знайти відображення конституційне положення про те, що жодна з релігій не може бути визнана як обов'язкова. Тим більше, що нині політики й депутати різних рівнів говорять про необхідність державної церкви. Обов'язково треба зафіксувати в законі право релігійних організацій на створення релігійних навчальних закладів. Також має знайти своє вирішення питання державного визнання дипломів випускників духовних навчальних закладів. На Чернівеччині працює певна кількість випускників таких закладів із сусідньої Румунії, їхні дипломи визнаються, а наші - ні. Навряд чи це нормально.

Закон має також зафіксувати ознаки саме релігійної організації; потрібен і нормативний документ, який би зафіксував порядок проведення релігієзнавчої експертизи й вимоги до неї. На мою думку, необхідно також вилучити із Закону положення про почергове користування храмами й додати - про обов'язкове повідомлення органів влади щодо створення релігійної громади.

Мене непокоять елементи сепаратизму, насаджувані на релігійному грунті деякими румунськими культурологічними товариствами. Саме вони, а не духовенство й віруючі ставлять питання про перепідпорядкування православних громад, створених громадянами румунського походження, Бухарестському патріархові й навіть про вихід з обласного об'єднання євангельських християн-баптистів румуномовних громад ЄХБ.

Що ж до міжправославних відносин, то тут є певне зменшення напруги й навіть якісь обнадійливі тенденції, хоча вони ще доволі крихкі.

Володимир МАЛІБОРСЬКИЙ, голова Комітету у справах релігій при Раді міністрів Автономної Республіки Крим. Я неодноразово висловлював свій погляд: чинне законодавство про свободу совісті має декларативний характер і вимагає уточнення. Закон насамперед має бути зорієнтований на європейські стандарти. 10 років тому законодавець обрав американську традицію, яка не враховує української специфіки. Думаю, що почати слід з визначення в законі самого поняття "релігія". Закон, якщо звернутися до інших проблем, надає право повернення церкві культових споруд, які перебувають у державній власності. Це зрозуміло, бо важко уявити собі церковну споруду в 1991 р. у чиїйсь іншій власності. Зараз треба визначитися: що робити з колишньою церковною власністю, котра якимось чином, часто з порушенням законодавства, виявилась власністю різних ЗАТ, ТОВ чи ВАТ?

Видається доцільним збільшити строк перереєстраційного розгляду статутів тих релігійних течій, які з'явилися вперше, хоча б до року. В нас є сумний досвід з однією подібною спільнотою, яка виявилася зовсім не такою, як це випливало з її статуту. Словом, релігійні організації або ті, що називають себе такими і з'являються в нас уперше, потребують більш серйозного вивчення, ніж дозволяє чинне законодавство.

Що стосується надання державному органу у справах релігій функцій контрою за додержанням законодавства про свободу совісті, то тут необхідне відповідне забезпечення - як нормативне, так і матеріально-технічне.

Я вважаю, що протистояння між православ'ям й ісламом у Криму немає - півострів має давню історію мирного співіснування різних релігій. Навіть так званий "хрестоповал" і події навколо медресе і Свято-Успенського монастиря в Бахчисараї мають політичний характер. Організовані ці акції регіональними меджлісами Судака й Бахчисарая. Але недооцінювати можливість дуже серйозних наслідків розвитку цього конфлікту, його релігійну складову було б нерозумно. Тим більше у світлі подій, які відбуваються у світі. Не можна також не враховувати боротьбу за сфери впливу в самому ісламському світі, в яку, відчувається, намагаються втягти і Крим. Для нас це одне з найскладніших питань, що перебуває в центрі першочергової уваги.

Валерій ПОЛІЩУК, начальник відділу у справах релігій Київської облдержадміністрації. Як на мене, Закон 1991 р. цілком пристойний і, можливо, треба замислюватися передусім над тим, як не допустити його погіршення.

Говорячи про тенденції, повинен сказати, що число віруючих зростає й особливо серед молоді. А міжконфесійних конфліктів на Київщині не існує. Є непорозуміння, якісь недружні жести - я б назвав їх негараздами, - породжені життям, упередженістю в підходах до різних конфесій. Треба беззастережно виконувати закон, допомагати розвиткові соціальних ініціатив релігійних організацій, їхній співпраці в різних галузях - і це буде найкращою профілактикою можливих конфліктів. Важливо також не виділяти якусь релігійну інституцію як "головну". І якщо сприяти соціальній і культурницькій праці церков, то саме питання про будь-яку "експансію" виявиться неактуальним.

Євген ЗАРЕМБА, начальник відділу у справах релігій Вінницької облдержадміністрації. Закон здатний регулювати відносини між державою і церквою. Що треба насправді - то це підкріпити кожне його положення відповідним правовим механізмом. Насамперед це стосується контролю за додержанням законодавства. Те, що ці функції необхідно делегувати державному органові у справах релігій, мені видається самозрозумілим.

Релігійне життя в області розвивається у висхідному напрямку, причому конфесійних диспропорцій в цьому розвиткові, на мою думку, немає. Ми спостерігаємо тенденції до розширення контактів між представниками різних церков і налагодження діалогу між ними. Дещо покращилися міжправославні відносини, головним чином завдяки виваженій позиції архиєреїв. Прикрий виняток тут становить керуючий Тульчинською єпархією УПЦ, який займає дуже агресивну позицію стосовно екуменічного руху й відносин з УПЦ КП та УАПЦ. Я не буду стверджувати, що конфлікт між православними вичерпався, але відносини стали більш цивілізованими.

Тим же, хто говорить, наприклад, про "протестантську експансію", я б просто порадив поспілкуватися з протестантами в, сказати б, нештатній ситуації, послухати їх і подивитися, як вони живуть. Тоді, думаю, ці розмови вщухнуть.

Олексій ГРИЦАК, начальник відділу у справах релігій Закарпатської облдержадміністрації. У змінах і доповненнях до Закону 1991 р. я б хотів бачити чіткіше прописану процедуру реєстрації статутів релігійних організацій, надання державному органу у справах релігій контролю за дотриманням законодавства про свободу совісті та правові механізми, які б не дозволяли іноземцям з сумнівним минулим і незрозумілих релігійних переконань зловживати релігією. Щойно утворена релігійна спільнота нового віровчення, на мою думку, повинна пройти 10-ти, а то й 15-річний випробувальний строк, аби отримати статус юридичної особи саме як релігійна організація. Такі положення існують в законодавствах багатьох країн.

Церкви, які визначають релігійне обличчя Закарпаття, не демонструють якихось особливо нових тенденцій. Вони мають стабільну інфраструктуру й розвиватися екстенсивно їм уже практично немає куди. Якщо й виникають нові православні, католицькі чи реформатські громади, то 2-3 на рік, не більше. Православно-греко-католицький конфлікт в області зараз не виглядає гострим і зводиться до низки матеріальних питань. Відносини між церковними ієрархами Православної, Римо- і Греко-Католицьких та Реформатської церков стають дедалі більш приязними. Вони брали участь у спільних заходах і навіть у спільній прощі до Святої Землі.

Микола СУВОРОВ, начальник управління у справах національностей, міграції та релігій Кіровоградської облдержадміністрації. Чинний Закон є і робочим, і демократичним. Якщо вносити в нього доповнення, то, на мою думку, вони повинні стосуватися більш чіткого регулювання майнових проблем (зокрема, механізму розподілу майна в разі розколу громади), збільшення числа осіб, які можуть заснувати релігійну громаду, а також введення державного мита за реєстрацію статуту. Це, звичайно, не наповнить бюджет, але зробить засновників релігійної громади більш відповідальними.

Хоча міжправославний конфлікт в області не є помітним явищем, бо тут домінує УПЦ, він істотно підточує церковну дисципліну, довіру до церкви й не найкращим чином впливає на моральне здоров'я віруючих. Невдоволений священик легко переходить в іншу юрисдикцію, а потім може повернутися в попередню. Підготовка священиків, на мою думку, зараз є найбільш серйозною проблемою для православних церков.

Юрий БЛАЖЕВИЧ, начальник управління у справах національностей, міграції та релігій Хмельницької облдержадміністрації. Зміни чинного Закону повинні, думається, стосуватися уточнення процедури перереєстрації громад і всього, що стосується їхньої реорганізації, переходу в підпорядкування іншого релігійного центру, а також питань повернення церковних споруд.

Серед тенденцій релігійного розвитку я б відзначив зростання впливу релігійних організацій на громадське, культурне і, звісно, духовне життя.

Найбільш непокоїть міжправославний конфлікт; в багатьох районах області він вилився в змагання навколо культових споруд. У деяких районах є протистояння між католиками і православними, яке пов'язане із жорсткою позицією православної сторони; під час візиту папи Івана Павла II це було помітно особливо виразно. Сказати, що конфліктність у православному середовищі пом'якшується, на жаль, не можу. Виникають нові громади, з'являються нові проблеми.

Покривлю душею, якщо не скажу також, що у громадській думці існує певне занепокоєння можливістю полонізації області - це пов'язано зі складною історією Хмельниччини, що не можна не враховувати. Дехто навіть стверджує, що вплив католицизму в області зараз чи не більший, ніж був у XVIII ст. Це, ви розумієте, дуже делікатна проблема, і ми робимо все, щоб не допустити розгортання масштабного православно-католицього конфлікту.

Марко ПУТЬКО, начальник управління у справах національностей, міграції та релігій Івано-Франківської облдержадміністрації. Українське законодавство про свободу совісті є ефективним і таким, що відповідає міжнародним стандартам у цій галузі. Я не вважаю, що в нашій області існує православно-греко-католицький конфлікт, натомість є суперечки за право володіння культовими спорудами. Річ у тім, що на момент переходу культових споруд у власність держави - для Івано-Франківщини це 1939 р. - тут не було жодної православної громади й, відповідно, жодного православного храму. Тому претензії греко-католиків на храми, які знаходяться у власності чи користуванні православних, зрозумілі. Що ж до православних, то на парафіяльному рівні є дуже сильний потяг до об'єднання. В Косівському районі, наприклад, священики УПЦ КП й УАПЦ зібралися на конференцію, де ухвалили рішення про об'єднання, обрали спільне керівництво й доповіли в єпархіальні управління. Але вже на єпархіальному рівні їхню ініціативу було засуджено.

Андрій ТКАЧУК, начальник управління у справах релігій Київської міськдержадміністрації. Я вважаю, що ми запізнилися з прийняттям змін до Закону 1991 p., який свого часу був дуже прогресивним. Зміни повинні стосуватися ст. 24, яка має бути ретельніше виписана, і ст. 8, де треба ввести обов'язкове повідомлення органів влади про створення релігійної організації.

Дуже важливим вважаю візит в Україну папи Івана Павла II, добрі плоди якого ми ще відчуємо. А непокоїть конфлікт між православними й розпалення ворожнечі в церковних виданнях. Церкви цим дуже собі шкодять. Непокоять навколоцерковні організації, братства, наприклад, які займаються політикою, а не духовними справами.

Я оптиміст і вірю в об'єднання православних України і в те, що єдина канонічна Українська православна церква постане. Вирішення цієї проблеми лежить в Україні й залежить від українських ієрархів. Ми повинні всіляко сприяти їхнім зустрічам та обміну думками, постійно закликати політиків бути обережними.

Католицької і протестантської експансії я не бачу. Католики відтворили ті структури, які необхідні для їхнього нормального функціонування. Діяльність же деяких найбільш проблемних закордонних проповідників навряд чи має щось спільне з протестантизмом.

Сергій ОМЕЛЬЧУК, начальник відділу у справах релігій Рівненської облдержадміністрації. На мою думку, і, між іншим, цю думку поділяє велика кількість духовенства й мирян різних конфесій, нововведення до Закону мали б передбачити можливості більш серйозного впливу держави на сферу міжцерковних відносин і громадсько-релігійного життя - без втручання, звісно, в суто канонічні справи й питання віровчення.

Звичайно, найбільше тривожить конфлікт між православними, який відбувається за активної участі депутатів різних рівнів і не завжди зустрічає адекватну реакцію з боку місцевих органів влади. Щоправда, сьогодні в області існує Міжцерковна рада, яка збирається щомісяця і, сподіваюсь, сприятиме дедалі більшому порозумінню між релігійними лідерами. Рада фокусується головно на проблемі, що нас усіх сьогодні турбує найбільше, - я маю на увазі занепад суспільної моралі - й реально працює з найбільш проблемними категоріями населення.

Парафіяни православних храмів сьогодні висловлюються досить категорично за об'єднання в єдину Українську православну церкву. Це ж стосується переважної більшості духовенства всіх трьох церков.

Що ж стосується католицької чи протестантської експансії, то я такої проблеми не бачу.

Всеволод ТИТОВ - начальник управління у справах національностей, міграції та релігій Сумської облдержадміністрації. Чинне законодавство є достатньо ефективним і достатньо демократичним. Що ж до окремих уточнень, то я б особисто запропонував норму, яка б передбачала право органу, котрий зареєстрував статут релігійної організації, скасовувати своє рішення в разі постійного і брутального порушення статутних вимог. Звичайно, вона має бути прописана таким чином, щоб виключити можливість зловживань, але така норма потрібна.

Так само вважав би доцільним окреслити в законі не лише права й обов'язки державного органу у справах релігій, а і його підрозділів на місцях. Така потреба актуалізується специфічністю наших функцій - працювати з суб'єктами правовідносин, які відокремлені від держави. Реєстрація статутів для щойно створених релігійних організацій мала б, на мою думку, передбачати якийсь випробувальний строк. При цьому релігійні організації, які вперше починають свою діяльність на території України, мали б реєструватися в Києві - тільки державним органом у справах релігій.

Тенденції релігійного життя Сумщини загалом тотожні загальноукраїнським. Я б відзначив поступове зміцнення матеріальної бази релігійних організацій, яке є важливим чинником виконання ними своєї місії. Послідовно відроджується монастирське життя. Держава активно сприяє цьому, крім того, лише в цьому році надано приблизно 3,5-4 млн гривень спонсорських коштів.

Міжправославний конфлікт нібито не виглядає гострим, але зберігається небезпека його ескалації. Досить звернути увагу ось на що: тільки-но в певному населеному пункті утворюється громада, припустимо, УПЦ, відразу ж формується паралельна - УПЦ КП. І навпаки. Це, зрозуміло, тягне за собою низку проблем і відбивається на громадянському спокої у тому населеному пункті. Є в нас, на жаль, і два випадки захоплення храмів - такого раніше не було.

Анатолій СЕНЧУК — начальник відділу у справах релігій Одеської облдержадміністрації. Мене особисто в Законі 1991 р. непокоїть недостатня чіткість ст. 17, а також декларативність заборони розпалювати ворожнечу на релігійному грунті. Яку відповідальність несуть ті, хто це робить, причому постійно, незрозуміло.

Хвилює мене і зростаюча войовничість УПЦ, часто конфлікти виникають на грунті нетерпимості православних до інших конфесій. Хоча іноді до цього спричиняються й новітні релігії. Загалом же міжконфесійні відносини в Одеській області досить толерантні. І говорити про експансію не доводиться.

(Виділення в тексті зроблені редакцією РІСУ)