У Києво-Печерській лаврі розповіли, як козаки Різдво святкували
Спікеркою заходу виступила науковиця Інституту історії України НАН України Ольга Ковалевська, яка поділилася з відвідувачами цікавими та маловідомими фактами про святкування Різдва та Нового року в Гетьманщині, повідомляє "Вечірній Київ".
За словами науковиці, у XVIII столітті Різдво та Новий рік взагалі не вважалися вихідними, однак наші пращури започаткували чимало традицій святкування, що є актуальними й в наш час: подарунки, веселощі, розваги, стіл з різними смаколиками та напоями.
У своїй розповіді лекторка також закцентувала на поверненні до традиції святкування Різдва за новоюліанським календарем, пояснивши, якою має бути за календарем українська зима.
«З давніх-давен Різдво Христове було найважливішим святом для нашого народу. Його шанували запорожці, жителі усіх міст і сіл. У часи Гетьманщини вся військово-політична еліта традиційно прибувала 25 грудня до столиці (до Батурина, а згодом до Глухова) й там проходили урочистості…» — розповідає науковиця.
Вона також розповіла про те, як гетьмани вітали своїх політичних покровителів, що їм дарували, які подарунки отримували самі від представників генеральної старшини, церковних єрархів та панів полковників: коштовний одяг, посуд, зброю, годинники, екзотичні продукти на кшталт кавʼяру (чорної ікри), помаранчів і цитринів (лимонів), заморських вин і конфектів (зацукрованих фруктів).
«Після святкової Служби та появи на небі символічної першої зірки в гетьманській резиденції розпочинався бенкет, під час якого смачно їли, багато пили та культурно розважалися. Відомо, що Богдан Хмельницький грав на лютні чи то на кобзі. Іван Мазепа чудово музикував (на торбані), співав і танцював. У пошані були вертепи, а згодом і феєрверки…» — зауважила Ольга Ковалевська.
За її словами, попри те, що між гетьманами та запорожцями не завжди існували надто приязні стосунки, різдвяними привітаннями вони обмінювалися завжди.
«Святкові гуляння ж на Січі були значно скромнішими. На Святвечір запорожці вживали соломаху (житнє борошно, густо зварене з водою), тетерю (житнє борошно або пшоно, не дуже густо зварені на квасі), щербу (рідке зварене борошно на рибній юшці), братку (пшеничну кашицю з домішками, замість кислого житнього тіста). Після появи першої зірки до столу додавали делікатеси: дичину, рибу, вареники, сирники, гречані з часником галушки, „свинячу голову до хріну та локшину на переміну“, бринзу, пастерму (висушену на сонці баранину), загреби (коржі, що загрібали попелом і запікали на гарячих вуглях). Серед напоїв на столі були горілка, питний мед, пиво, брага й численні наливки в коряках та „михайликах“», — розповідає про традиції святкового столу дослідниця.
Також відзначення Різдва супроводжувалося музикою та веселощами: запорожці грали на кобзах, скрипках, ваганах, лірах, басах, цимбалах, козах, свистіли на сопілках і свистунах.
«Танці також входили до святкової програми. Щоправда, вони були значно менш вишукані, аніж на гетьманських аудієнціях. Козаки грали в карти та кості. Закінчувалося святкування традиційним феєрверком — гучною стріляниною з гармат», — зазначила Ольга Ковалевська.
Після святкування 6 січня Хрещення Господнього, або Йордана, основні зимові свята закінчувалися, і життя починало свій звичний рух по колу.
Також в межах заходу, почесні гості мали змогу отримати призи, зокрема спеціальне видання про Успенський собор Києво-Печерської лаври.
«Попри складну ситуацію на фронті, підсумки нелегкого політичного року для нашої країни та побутові негаразди, ми прагнемо трохи наповнити піднесеним настроєм українців, буття яких нині сповнене труднощами та тривогами. Адже наш народ вже неодноразово зі світлою надією і наснагою долав непереборні перешкоди на шляху до спільної мети — перемоги над деспотичною московитською ордою…» — розповіли про захід ініціатори проекту.
За їхніми словами, цього року з нагоди нещодавніх свят, колектив заповідника підготував цікаву розповідь про різдвяні традиції українського козацтва, привітавши у такий спосіб з зимовими святами киян, гостей столиці та наших захисників, завдяки яким заклад може працювати у культурному тилу, відроджуючи українські святині та розвиваючи національні традиції.
