У Львові демонструють ікони, створені на міжнародних іконописних пленерах
Виставки ікон – учасників міжнародних пленерів у Новиці та Замлинні стали уже доброю традицією. Цьогорічна – під назвою «Апостоли й рівноапостольні святі» – урочисто відкрилась у Львівському національному музеї ікони 9 листопада. А до кінця року ікони побачать ще у Криниці Здрою, Кракові, Варшаві і Луцьку.
Виставки ікон – учасників міжнародних пленерів у Новиці та Замлинні стали уже доброю традицією. Цьогорічна – під назвою «Апостоли й рівноапостольні святі» – урочисто відкрилась у Львівському національному музеї ікони 9 листопада. А до кінця року ікони побачать ще у Криниці Здрою, Кракові, Варшаві і Луцьку.
Цей міжнародний проект, покликаний сприяти польсько-українському обміну ідеями та досвідом у царині іконопису, ще зовсім молодий – йому всього чотири роки. Але він успішно розвивається, виконуючи поставлені перед ним цілі.
Зародився він у лемківському селі Новиці (Малопольське воєводство, Польща), на малій батьківщині Ігоря Богдана-Антотонича, де парохом був його батько. У 2009 р. там зібрались митці й аматори, які відчувають поклик до іконопису, із Польщі, України, Білорусії та Словаччини. А ідейними натхненниками проекту стали Товариство друзів Новиці, греко-католицьке молодіжне братство «Сарепта», польське об’єднання іконописців «Дорога ікони» та кафедра сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв. Впродовж 2009-2012рр. в новицьких пленерах взяли участь 60 художників із різних країн і різних конфесій. Торік новицьку традицію продовжив пленер у Замлинні, мальовничому волинському селі, розташованому на кордоні з Польщею. Отож тепер іконописні пленери відбуваються і в Польщі, і в Україні.
Втім, розвиток мистецького і духовного міжнародного діалогу – не єдина мета проекту. Іконописці повинні залишити свої твори у храмах. Саме до цього емоційно закликав учасників замлинського і новицького пленерів о. Себастьсьян Дмитрух на відкритті виставки: «Хочу вас заохотити працювати ще більше, щоб ваша праця вийшла на стінопис храму. Щоб ви формували сучасний іконопис і залишили після себе сакральне мистецтво початку ХХІ ст., так, як залишили його ранні християни. Йдіть у нерозписані храми!», – наголосив о. Себастьян.
Властиво, якою вона є і має бути – сучасна ікона, – цікавлюсь у Романа Василика, іконописця, професора і керівника кафедри сакрального мистецтва у Львівській академії мистецтв, куратора української сторони проекту.
– Сучасна ікона – це те, що створене у цьому році, сьогодні. Канонічність присутня і в іконі архаїчній, і в сучасній. Може відрізнятись форма подачі. Так само, як можемо говорити мовою архаїчною, а можемо – сучасною. Але пріоритет надається духовності. Це було важливо і в VІІІ ст., і в ХІІ ст., і зараз. Щойно з ХVІІ ст. почали надавати перевагу матеріальним моментам – акцентується, як виблискує одяг, якими коштовними каміннями оздоблено корони. Якоюсь мірою нівелювалась духовна сторона. Бо ж матеріальне завжди несе у собі ту спокусу, що перебирає на себе роль духовного. А християни не ствавили перед собою матеріальних засад. Тому найважливішим завданням для іконописця залишається передати в іконі найцінніше, тобто максимально перенести на дошку зміст Святого Письма.
– А наскільки допускається тут авторський пошук?
– Ось, наприклад, у нас на кафедрі сакрального мистецтва навчаються студенти різних релігійних переконань, – розповідає іконописець. – Звичайно, немає атеїстів, студентом може бути не просто віруюча людина, а лише практикуючий християнин. І вони теж мають різні характери. Хтось – еспресивний, хтось – спокійний, у когось – тенденція до ортодоксальної манери іконопису. І хоча наш заклад усе-таки є мистецьким, де авторський хід є пріоритетним, то тут мусимо студентам пояснити: своє егоїстичне «Я» мусите трохи відсунути назад. Головне – це те, що закладене у Святому Письмі. Але якщо хтось спроможеться знайти свою форму – це лише йому плюс.
Якщо учасниками пленерів з українського боку здебільшого є художники із освітою й досвідом малярства, то серед поляків – це переважно аматори, люди різних професій, які відчули бажання чи потребу творити ікони, і поряд з наукою іконопису освоюють ази малярства. Як зазначив Р. Василик, роботи аматорів та професійних художників переважно різняться тим, що останні намагаються шукати якісь авторські рішення, тоді як іконописці-початківці копіюють уже знані полотна.
Одна із тих, хто відчув у душі поклик до створення ікони – польська вчителька математики Єва Кригель, учасниця пленеру у Замлинні і популярної в Польщі майстерні «Дорога ікони», якою опікується о.-єзуїт Яцек Врубель.
– Для мене іконопис – це щось набагато більше, ніж хоббі, – ділиться вона. – Це місце, де я можу спинитись, поглянути на себе і світ. Перш, ніж почати малювати, я багато молюсь, намагаюсь бути найближче до Бога. І роблю я це з потреби серця. Мої ікони йдуть до людей, і я знаю, що вони не висять, як картинки на стіні: перед ними моляться...
Основне ядро українських учасників пленерів – іконописці кафедри сакрального мистецтва ЛНАМ, митці з Волинської спілки художників, а також іконописці з Київської національної академії мистецтв та архітектури.
(Світлини з пленерів попередніх років)
Катерина ЛАБІНСЬКА
