У святинях болгарського побережжя присутній дух давнини
Її історія, які і наша, в теж драматична – сотні років під турецьким гнітом, і лише наприкінці XIX століття вдалося болгарам вийти на самостійний шлях розвитку… У місці відпочинку – Поморіє, яка вже знаходиться поближче до турецького кордону, – тихо і затишно, на відміну від шумних Обзору і Слинчевого бряга (Сонячного берега). Кількаповерхові будинки в старому Поморіє здебільшого покриті старою червоною черепицею, стоять один від одного на близькій відстані, а скупенькі місця для паркування автомобілів майже всі зайняті. В Поморіє зовсім по-іншому сприймаєш дійсність, спробуєш відволіктися від буденних справ. Хочеться зазирнути в християнську історію містечка. Згідно з переданням, на шляху до Києва апостол Андрій проходив чорноморським побережжям теперішньої Болгарії, а християни тут переслідувалися ще римським імператором Діоклетіаном. Досліджено, що вже в III-IV ст. в Поморіє був християнський єпископ…
На центральній алеї Поморіє видніється церква Богородиці, збудована на початку XX століття. Попри неї проходять за сезон сотні тисяч туристів з різних країн – близьких і далеких. Та ввечері, коли зайшов помолитися, святиня була порожньою. У вирі своїх відпочинкових буднів люди не дуже спішать ознайомитися із унікальним храмом старого міста, не кажу вже й про молитву за відпочинок…
Інтер’єр центральної церкви Поморіє, як і внутрішня оздоба більшості храмів, які мав нагоду обсервувати, не відзначається пишнотою. Все доволі скромно, тут час мовби зупинився в старому іконостасі, у закіптявілих ликах святих на іконах, у свічнику, якому біля сотні років… А над куполом храму – всевидяче Господнє око, яке нагадує нам про Його присутність поміж нас, в місті, де на десятці пляжів майже кожен, від старого до найменшого, поринає у вир морської стихії, намагається поніжити тіло сонячним засмаганням, а ввечері дихати свіженьким бризом з моря і смакувати шедеври болгарської кухні: таратор, мусаку, шопську салату… Без щедрої десниці Божої всього цього не було б, і люди, напевно, не змогли б пізнати, що після важкої праці, не лише фізичної, але й розумової, є можливий такий відпочинок.
Вирушаємо до православного монастиря св. Георгія, який знаходиться в новій частині Поморіє, майже на виїзді з міста. Тут скріплюють свої духовні та тілесні сили християни-відпочивальники. Спочатку короткий екскурс в минуле. Не має конкретної дати заснування цієї монашої обителі, але вказують на те, що він діяв в Поморіє від VIII ст. і до середини XV ст., тобто до турецького поневолення. В другій половині XIX ст. його територія належала турецькому бею Cеліму, який важко хворів. Оповідають, що в нього працював болгарин, якому приснився сон про чудотворне джерело. Потім у снах він бачив озброєного вродливого вершника на коні – св. Георгія Переможця. Схвильований чоловік розкопав вказане у снах місце і виявив барельєф цього святого, витягнув його, побачив, як заструменіла вода. Вона й зцілила турецького володаря цієї землі за молитовної участі місцевого православного єпископа. Припускають, що Селім-бей охрестився разом з цілою родиною і потім навіть став першим настоятелем монастиря...
У спекотну днину вода з джерела справді охолоджує і додає сил. Тим більше, коли на барельєфі зображений поборник злих сил. Внутрішня оздоба монастирського храму вражає своєю простотою. Немало духовної літератури лежить на столику. Жіночка-болгарка, яка товаришує нам по дорозі до ще одного історико-культурного міста, дарує на пам’ять образок св. Георгія.
Дістаємося старого Несебра, розміщеного на скельному півострові, одного із найдавніших міст Європи. До сьогодні тут проводяться археологічні розкопки, так що для фахівців цієї царини – тут так би мовити непочатий край роботи для глибшого пізнання шедеврів давньохристиянського насліддя. Великі юрби туристів прошкують вузькими вулицями поміж невеликими, здебільшого старими двоповерховими дерев’яними будинками, трапляються й кам’яниці. Адже турки постійно руйнували місто, тому й не залишилося тут цікавих для ока архітектурних будівель.
Візитівкою старого Несебра є старовинні християнські храми з червоного каменю, який вже трохи піддався плинові часу. У яку б вулицю не зайшов, вона неодмінно виведе до невеличкої святині. Біля кожної стоїть табличка із короткою довідкою, але потрапити всередину можна лише в деякі церкви за оплату, інші є замкнутими. Першою впадає у поле зору церква Христа Пантократора, збудована в XIV ст. Таксисти нудяться під тінню пальми, бо бажаючих для їзди не дуже то є, та й простору для цього обмаль. В той же час туристи шукають вигідні ракурси для свого фотооб’єктива, щоб зазнимкувати шедевр болгарського християнства. Далі можна вийти на храм св. Стефана, «народження» якого пов’язують із X ст. і де зараз проводиться реконструкція. Це доволі молода святиня Несебра, враховуючи наступний сакральний «пункт» нашого маршруту – храм св. Софії, який датований кінцем V – початком VI ст. по Р.Х. Купольного накриття він вже не має. Раніше церква св. Софії була частиною резиденції митрополита Несербського. Тут теж чисельно юрмляться туристи, розглядаючи руїни-залишки давньої святині. Всі старі храми Несебра важко описати у цих записках, тому зупиню ще увагу на діючій церкві. Як і всюди, відчувається запах старої деревини за високої температури надворі. Якийсь німець, не помітивши заборону на відеозйомку, фільмує ікони із ликами східних святих, але припиняє це робити після зауваження працівниці храму. А от чути, російською хтось питає, чи у храмі регулярно правляться служби, на що отримує позитивну відповідь. Діткнувшись устами скриньки із мощами св. Івана Золотоустого, рушаємо далі на оглядини Несебра. А тут пора вже повертатися додому…
Цього ж дня ввечері місцевий телеканал сповістив новину: в Созополі у присутності представників Болгарської православної Церкви і вчених-археологів був розкритий релікварій, виявлений експедицією професора Казимира Попконстантинова 28 липня на острові «Святий Іван». Усередині мармурового саркофага знайшли частини руки, кістки черепа і зуб, які, за твердженням Попконстантинова, належать св. Івану Хрестителеві. А за день до нашого від’їзду на батьківщину випуски болгарських новин були заповнені сюжетами про урочисте перенесення цієї реліквії до однієї з созопольських церков. Місцевий православний владика переконаний в тому, що завдяки знайденим мощам Предтечі тут може бути й «другий Єрусалим».
Часові рамки не дали змоги побачити інших релігійних святинь Болгарії, серед них – знаменитий Бачковський та Рильський монастирі, скельний монастир Аладжа неподалік Варни… Та недовідомі шляхи Господні, і, можливо, в майбутньому визначений маршрут приведе до цих славетних місць болгарської історії. З такими думками полишаємо болгарське побережжя, ще не до кінця пізнане з історико-релігійного погляду…
