Віктор Єленський: «Релігія повертається в українську політику, але це не означає, що вона з’єднується з народним життям»
Нова книжка Віктора Єленського «Велике повернення: релігія у глобальній політиці та міжнародних відносинах кінця XX – початку XXI століття» – прямий доказ того, що політологи недооцінюють роль віри у соціальній поведінці громадян. Відомий фахівець погодився зустрітися з Тиждень.ua і поговорити, яке значення має релігія в українському соціумі.
Нова книжка Віктора Єленського «Велике повернення: релігія у глобальній політиці та міжнародних відносинах кінця XX – початку XXI століття» – прямий доказ того, що політологи недооцінюють роль віри у соціальній поведінці громадян. Відомий фахівець погодився зустрітися з Тиждень.ua і поговорити, яке значення має релігія в українському соціумі.
Тиждень.ua: Мадлен Олбрайт у своїй книжці Mighty and Almighty (у Росії назву переклали як «Релігія та світова політика») багато писала про те, що американські аналітики у 80-х майже нічого не знали про зв’язок віри і політики. Ідею вашої книжки ви взяли в неї?
– Ні, я не брав ідею своєї книжки в Мадлен Олбрайт. Мої перші враження про її відносини з релігією були надзвичайно негативні. Пані Олбрайт була очільником Державного департаменту США, який гаряче протестував проти «культового» (посміхається. – Ред.) закону International Religious Freedom Act. Коли Конгрес США готувався до ухвалення закону про релігійну свободу у світі, який ставав серйозним інструментом у відстоюванні релігійної свободи, Мадлен Олбрайт була категорично проти цього: вона казала, що, по-перше, в неї немає людей, здатних виконувати положення цього закону, по-друге, в неї немає коштів для підтримки посла з надзвичайних доручень (Ambassador-at-Large). Незважаючи на це, Конгрес ухвалив цей закон.
Я почав займатися цією справою раніше, аніж Олбрайт. Уперше міжнародний аспект цієї теми мене зацікавив у другій половині 90-х років, коли стало очевидно, що релігія повертається у публічний простір. Опинившись за кордоном (тривалий час я був невиїзним, бо служив у ракетних військах), я зрозумів, що віра входить у глобальну політику в доволі агресивний спосіб. Існує проблема релігійного тероризму. Картина світу не вичерпується Заходом, і він перестав бути законодавцем мод у всьому. Як сказав один латиноамериканський диктатор, у багатих США є Мерседес і демократія, але ми є бідною країною, тому можемо дозволити тільки Мерседес. Саме тоді в мене виникло бажання зрозуміти цю проблему і написати книжку.
Релігійний гарант
Тиждень.ua: Вихід вашої книжки майже збігся зі зверненням президента Януковича до українського народу від 25 листопада, де він патерналістським чином порівнює себе із батьком нації та апелює до «Господнього рішення». Майже водночас лідер ДУМУ «Умма» у Facebook викладає свої фото з Майдану. Вважати це за зміцнення релігії в Україні?
– Релігія давно повернулася в українську публічну сферу: у ній вона відіграє більш значущу роль, аніж в індивідуальній сфері. Зверніть увагу: ті, хто стояв біля джерел української політичної нації (Грушевський, Франко, Драгоманов, навіть Куліш), дуже скептично ставилися до релігії як ресурсу національного будівництва. Чому? По-перше, православ’я розуміли як те, що скріплює «общерусскую» ідентичність. По-друге, Грушевський у статті «Україна і Галичина» попереджав, щоб ми не повторили долю сербів і хорватів, які вийшли з одного пня, говорять однією мовою, але у релігійному плані розділені. Зважаючи на конфлікт греко-католицької україноцентричної ідеології та козацької лояльності православ’ю, творці ранньої України вирішили абстрагуватися від релігійних суперечностей. А тепер подивіться на сьогодення: немає жодного скільки-небудь помітного політика, який, наче Міхаіл Прохоров у Росії, висловився за секулярний шлях України. Всі вони присягаються у любові до релігії та церкви; будують на своїх малих батьківщинах церкви, використовують у своїх спічах релігійну риторику та вимагають церковної допомоги.
Янукович – це окрема розмова. У перший день свого перебування на нинішній посаді він повідомив про намір переглянути принципи державно-церковних відносин, що склалися за 20 років. А головна риса українського релігійного ландшафту – це релігійний плюралізм. І, як казав філософ Хосе Казанова, «найбільш плюралістичний релігійний ринок у Східній Європі» Януковичу не піддався. У 2010–2011 роках він намагався зробити одну головну церкву, змушував громади УПЦ (КП) переходити до УПЦ (МП). Ця політика провалилася.
Звернення Януковича до Бога цікаві. Його послання під час виборів 2004 року було витримано у архієрейському стилі: «дорогие братья и сестры в Господе…». А підписувався він як «смиренный послушник УПЦ». Проте задля політичної кон’юнктури він з легкістю змінює риторику: під час 1025-річчя Хрещення Русі він посилав україноцентричні меседжі про необхідність єдності українського православ’я. Ця тема взагалі не з його словника, бо раніше розмови про «єдність» розуміли як уніфікацію з Москвою.
Тиждень.ua: У соцмережах точаться дискусії, що саме гарант хотів сказати у своєму зверненні? Яка ваша думка?
– Це був набір слів і трісканина, що мали закамуфлювати очевидну річ: якщо раніше влада виводила жителів на майдани за євроінтеграцію, то тепер вона зробила різкий поворот. Янукович мав щось сказати, але замість того, щоб повести із суспільством глибоку розмову, він вдався до абсолютно беззмістовних риторичних формул. І наприкінці, як кажуть, марно згадав ім’я Боже.
Треті – зайві
Тиждень.ua : У розділі, що демонструє «повернення релігії» в Україну, ви майже не згадуєте про вплив традиційних протестантів, ніби його не існує. Чому?
– Свого часу я дуже багато писав про протестантів і навіть захистив кандидатську дисертацію «Протестантське сектантство у СРСР в процесі адаптацій». За всієї поваги до цього середовища десь з першої половини 90-х років я почав наголошувати, що публіцистичний дискурс стосовно них надто перебільшує їхню вагу у суспільстві. Коли говорили про «експансію» культів, я доводив зворотне. Сьогодні ми бачимо, що кількість протестантів зменшується: дослідження Центру ім. Разумкова 2000 року каже про 2% протестантів, у дослідженні 2013 року немає навіть 1%. Інше дослідження дає цифру 0,8%. Протестантські лідери це знають і про це говорять. І хочу додати, що кількість громад не є показником. Церкву зареєструвати нескладно.
Тиждень.ua : Ви щось чули про «Християнський блок» Сергія Балюка чи інші протестантські політпроекти?
– Я стежу за тим, як християни організуються на виборах і як діють у той час церкви. Балюка я не дуже пам’ятаю. Однак пам’ятаю, що «попередниця» ПР – «Партія регіонального відродження України» – надала Павлу Лебідю дуже чільну (здається, другу) позицію у списку. Був також досвід Всеукраїнського об’єднання християн Валерія Бабича, яке 2002 року отримало слабкий результат. Такі самі «плоди» спостерігаються в Християнсько-демократичного союзу. Хочу підсумувати: хоча люди довіряють церкві, ця довіра дуже складно конвертується у голоси.
Тиждень.ua : Чи можна сказати, що майже всі протестантські політичні проекти виявилися дочасними?
– Ну які це проекти? Був проект «Посольства Божого», який допоміг «протягти» у мери Києва Леоніда Черновецького. Розумієте, коли на політиків дивиться дев’яти-десятитисячна аудиторія, вони не здатні втриматися від спокуси використати це. Так було з Павлом Лазаренком, який дуже «сильно» дружив з харизматами. Як колись у надзвичайно відвертому інтерв’ю сказав мені член його партії «Громада» Володимир Шушкевич (який, нагадаю, приніс Сандею Аделаджі вдячну грамоту від В. Януковича), якось Лазаренко прийшов на молитовне служіння, де побачив сотні усміхнених облич. Саме тому, каже Шушкевич, Лазаренко до нас і приєднався. А з політиків мало хто може втриматися від спокуси скористатися фактом, що, наприклад, у пасхальних богослужіннях брали участь близько 9,5 млн українців.
Тиждень.ua : Традиційно вважають, що релігійні погляди людини безпосередньо впливають на її політичний вектор: вірні УПЦ (КП), УГКЦ та левова частка протестантів голосують за проєвропейські сили, вірні УПЦ (МП) – за проросійські. Наскільки такі уявлення відповідають реальності?
– Стосовно першої групи можна сказати, що все правильно, але церква Московського патріархату об’єднує дві групи: тих, хто голосує за опозицію, і тих, хто голосує за Януковича. Я знайомий з дослідженням, у якому вказано, що 29% прихильників «Батьківщини» належать до УПЦ (МП). Майже третина – це дуже солідно. Відомо, що УПЦ (МП) є церквою дуже різних людей. Саме тому митрополит Володимир сказав на Архиєрейському соборі у Москві, що УПЦ (МП) не бере на себе відповідальність формувати цивілізаційні переваги для своїх вірних. Це був мужній крок, оскільки патріарх Кірілл буквально закликав будувати новий центр цивілізаційної сили – колосальний цивілізаційний проект «Русскій мір».
Тиждень.ua : Про що кажуть ті факти, що УПЦ МП відхрещується від представників «політичного православ’я», а 26 листопада митрополит Павло, намісник Києво-Печерської лаври, вказав на двері відлученому від церкви Валентину Лукіянику та Ігорю Друзю?
Є два складники цього процесу. З одного боку, митрополит Володимир і священоначаліє не сприймають політичне православ’я, яке під виглядом православ’я проповідує монархію та «русскій мір». З іншого боку, єпископат завжди з підозрою ставився до таких рухів, як-то кажуть, «ревнующих не по разуму», особливо коли ці рухи очолюють такі фундаменталістські та монархічні персоналії, як Юрій Єгоров, який одне зі своїх дійств провів у офісі Компартії України.
У нас і за кордоном
Тиждень.ua : Тим часом як США продовжують імплементувати ліберальні цінності у тканину суспільства, у Росії в рамках федеральної програми «Зміцнення єдності російської нації та культурний розвиток народів Росії» на «фінансування об’єктів єпархіального управління» РПЦ буде виділено більше 1,5 млрд рублів (363,4 млн грн). Як все це вписується у запропоновану вами концепцію «великого повернення» релігії у суспільне життя?
– Релігія повертається у політику та міжнародні відносини, але це не означає, що вона з’єднується з народним життям так, як це було в XIX столітті. Того, що я зараз скажу, немає у книжці. У соціології це «повернення» релігії називають «десекуляризацією». Американський соціолог російського походження В’ячеслав Карпов пропонує розрізняти два види десекуляризації: «згори» та «знизу». Останню здійснюють, якщо просто сказати, звичайні люди. Першу роблять еліти: секулярні, якщо їм дещо треба від релігії, або релігійні. Тепер дивіться: коли після горбачовських реформ «стало можно» реєструвати громади, більшість церков відкривають там, де їх вже і так безліч – у Західній Україні, частка церковних осередків якої в СРСР була 20%! Здавалося б, замість того, щоб будувати храми десь у Запоріжжі, прості люди споруджують сакральні споруди у Львові на власний кошт. Тим часом еліти Східної України накопичують капітал, займаються дерибаном. Від середини 90-х років вони зрозуміли, що треба якось легітимізувати свої статки і статус, почали звертатися до «канонічного» православ’я та говорити про духовність. Можна простежити по роках, що саме тоді на Донбасі будує храми Віктор Нусенкіс. Результат усього цього: на Донбасі «щотижня і частіше» богослужіння відвідують 2,5%, на Львівщині – 49%.
Тиждень.ua : Поговорімо про опір релігії. У Польщі 2011 року антиклерикальний рух Януша Палікота на виборах посів третє місце. Недавно в Україні з’явився філіал пастафаріанців, які не без гумору глузують над сакральними цінностями. Чи можна говорити про великий опір сакральному у Східній Європі?
– Насправді це можна назвати спротивом десекуляризації. Щоразу, коли церква декларує наміри перебрати на себе деякі державні функції, ці наміри незмінно викликатимуть опір. Подивіться на російське життя, коли патріарх Кіріл бажає бути третім у дуумвіраті. Це так само провокує спротив і підвищену увагу до розкішного життя та бізнесу патріархії. Інша справа – войовничий секуляризм, який сам воліє бути церквою і переходить усі межі розумності. Якщо Франція розуміє себе як світську державу, яке діло в неї має бути до того, носить людина хрестика чи ні. Проте у Франції існує триголова громадянська релігія «Liberté, Égalité, Fraternité», яка не терпить конкуренції. Цей «новий атеїзм», що проступає в книжці «Бог як ілюзія» Річарда Докінза, порівнюють з новою вірою, оскільки він разюче відрізняється від філософського атеїзму Спінози, Фойєрбаха чи навіть Маркса.
Тиждень.ua : Як ви особисто ставитеся до спроб клерикалізації політики та соціуму?
– Наразі я її не бачу. Україна убезпечена від клерикалізації релігійним плюралізмом. Жодна з церков не зможе домінувати або придушувати інші церкви, бо жодна з них не об’єднує навіть номінальних 20% населення. За даними одного закордонного дослідження, 22% опитаних належать до УПЦ (МП), 19% до УПЦ (КП), 8% до УГКЦ. І навіть протестанти, попри те, що їхня питома вага не така велика, є центром тяжіння і мають сегмент громадської підтримки.
Тиждень.ua : Вже близькі Новий рік і Різдво. Ви будете дивитися трансляцію богослужінь з президентом Януковичем чи прем’єр-міністром Азаровим?
– Я дивлюся всі ці речі, як кажуть, «по кафедрі», мені це просто цікаво. Проте вважаю трансляції за участю начальства не дуже адекватними. Йому не варто красуватися перед камерами, а надто у тому стилі, що ним користується нинішній президент. Дійшло до того, що цілком лояльний до влади настоятель Києво-Печерського монастиря митрополит Павло (Лебідь) почав волати, що по святині ходять із собаками та перевіряють на безпеку (як відомо, Янукович особливо чутливий до цих питань). Зустрічі з вінницьким партактивом передувала перевірка священнослужителів за допомогою металодетекторів. Від них навіть вимагали знімати хрести, що є маразмом. Участь перших осіб держави у телевізійних богослужіннях перетворює останні на фарс.
Олексій Гордєєв
