„Україна однією ногою залишається в російському інформаційному та ментальному просторі, для якого Московський Патріарх є постаттю першої величини”

Нещодавній візит Патріарха Кирила значною мірою „виручив” журналістів у час традиційного літнього „безновиння”. Цей візит висвітлювали всі, навіть ті, хто далекий до релігії. Висвітлювали по-різному — так, як бачили чи як хотіли бачити. Чому до цього церковного візиту як до ніякого іншого така велика увага українських ЗМІ, чому саме так вони висвітлювали цей візит, що бракувало у цих медіа-матеріалах і що взагалі бракує в матеріалах на релігійну тематику в українських мас-медіа — з цими запитаннями РІСУ звернулася до відомого медіа-експерта, оглядача проекту „Телекритика” Отара ДОВЖЕНКА.

— Візит Патріарха Кирила в Україні викликає велике зацікавлення ЗМІ. Ніякий інший іноземний релігійний гість такого інтересу не викликає. Чим, на Вашу думку, як медіа-експерта, можна пояснити такий інтерес?

— Я, напевно, не буду надто оригінальним, констатувавши, що чинна влада всупереч Конституції робить із Церкви Московського Патріархату привілейовану, фактично, державну Церкву. Чому, навіщо і для кого це робиться? Тут може бути кілька варіантів: на вимогу Росії, добровільно на догоду Росії, за власною ініціативою з метою наслідувати російську владу (там РПЦ, фактично, є такою привілейованою церковною монополією), чи то з розрахунку на подальші можливості використання Церкви як адмінресурсу; а може, із щирого прагнення допомогти Церкві, до якої належать нинішні керівники держави.

В одному з телесюжетів я чув фразу прочанки, що приїхала до Одеси подивитись на Патріарха Кирила: «Після Христа, який є Главою нашої Церкви, він є найголовніший». Очевидно, саме таке уявлення влада намагається нав’язати якомога більшій кількості громадян України. А те, що порядок денний та інформаційна політика більшості медіа сьогодні формуються на догоду влади, — не секрет. Відтак, саме в інтересах і побажаннях влади слід шукати коріння такого непропорційного інтересу.

— Постійно здійснюючи моніторинг ЗМІ, чи бачили Ви певні особливості у висвітленні цього візиту?

— Якогось уніфікованого підходу до висвітлення приїзду Московського Патріарха не було, однак були певні домінанти. У ЗМІ, які орієнтуються на владу і є провладними, був суцільний позитив. Усі «нерівності», конфліктні моменти просто замовчувались, хоча їх було чимало — хоча б заява представника Одеської єпархії про те, що влада має скасувати реєстрацію УПЦ КП і таким чином ліквідувати «розкол». Абсолютно відсутній, принаймні, на телебаченні був аналіз причин та значення приїзду Патріарха в Україну, ніде не було експертних оцінок. Переважно аудиторії пропонували або репортажний виклад подій із подробицями на кшталт «за кого молився Патріарх», або «скільки коштувало розгорнути килимову доріжку до храму», або сухий перелік основних місць його перебування та акцій, у яких він брав участь. Деякі телеканали мали свої особливості. Зокрема, «Інтер» розповідав про візит Патріарха мало не церковнослов’янською мовою, через слово вживаючи слова на кшталт «євхаристія», «літургія», «єрарх», «святіший» тощо. Така лексика є малозрозумілою для пересічного глядача, у нього, напевно, складалось враження, що він слухає проповідь у московській церкві :) А кореспондентка каналу ICTV Дарка Оліфер, відома своєю прихильністю до Януковича і нової влади загалом, у сюжетах переповідала зміст проповідей Кирила. Були й інші крайнощі — наприклад, канал «1+1» дозволяв собі досить вільні висловлювання та «жовті» подробиці перебування Патріарха в Україні.

Узагалі, на якийсь момент у мене виникла хуліганська думка про те, що тон, у якому телеканали розповідають про візит, не в останню чергу залежить від конфесійної належності їхнього власника. Найвільніше поводились канали мусульманина Ахметова та юдея Коломойського, найбільш шанобливо — контрольовані нашою «православною» владою Перший Національний та «Інтер». Але це, звісно, фантазія.

Трохи вільніше, ніж телебачення, почувалась преса, особливо не дуже масова. Нарешті, хоч якийсь спектр різних думок та оцінок можна було побачити в інтернет-виданнях.

— І знову ж таки, така увага, позитивна чи негативна, але все ж увага. Ніякий, скажімо, найповажніший світовий протестантський пастир такої уваги ніколи в українських ЗМІ не викликав. Можливо, це тому, що Патріарх Кирил є цікавим для українських ЗМІ як близька їм по духу публічна особа? Чи корелюється цивілізаційний світогляд наших ЗМІ і Патріарха Кирила?

— Можливо, в цьому можна бачити провінційно-„колоніальне” ставлення українців до Москви і всього, що приходить від неї. Бо візит Константинопольського Патріарха не викликав ані такої цікавості, ані, тим більше, такої хвилі позитиву. Все-таки Україна однією ногою залишається в російському інформаційному та ментальному просторі, для якого Московський Патріарх є постаттю першої величини. Та навіть для тих, хто ментально вже вийшов із цього поля, усе «московське» становить особливий інтерес. При цьому я впевнений, що навіть кожен другий журналіст із тих, що безпосередньо висвітлювали цю тему, не зміг би правильно відповісти на найпростіші запитання про те, що таке Московський Патріархат, чому до нього належить УПЦ, як це сталось історично, які інші Патріархати є в Україні й на чому ґрунтується твердження про «канонічність» УПЦ. Власне, здається, саме цим і користаються у ЗМІ, доручаючи репортажі про подібні події людям у цілому лояльним і виконавчим, але байдужим до всіляких навколоконфесійних тонкощів.

— А чи відчувається, що увага журналістів до релігійної тематики зростає, і чи це відбувається на якісному рівні чи ні?

— Я б розрізняв «релігійну тематику» і тему приїзду Патріарха Кирила. Цілком очевидно, що певні процеси відбуваються — позаяк московське православ’я стає «державною» релігією, уваги до нього дещо більшає, про інші конфесії говорять менше. В цілому я б не сказав, що уваги до релігійної тематики більшає. Головні випадки, у яких наші ЗМІ піднімають ці теми, завжди ті самі: релігійні свята, конфлікти чи викриття чергових «сект».

— Нещодавно Патріарх Кирил закликав православний клир активніше використовувати Інтернет для служіння. Чи Ви могли би дати якісь поради, як краще виконувати це служіння?

— На превеликий жаль, я мало знаю про християнське служіння і не можу давати таких порад. Однак, на погляд пересічного користувача інтернету, найкраще, що можуть робити священики в мережі — це бути собою, вести звичайні людські щоденники, брати участь у дискусіях, дописувати на форумах, відповідаючи на запитання, які щодня виникають у віруючих і невіруючих людей. Зовсім не обов’язково публікувати онлайн-проповіді, достатньо просто говорити з людьми про їхнє розуміння Бога. А також на інші теми, демонструючи, що інтереси священиків не зводяться до вузько релігійних питань, що вони — сучасні й повноцінні люди. Знайомство з такою людиною набагато дієвіше викликає в людей, далеких від церкви, повагу і прагнення ближче познайомитися з релігією, аніж будь-яка пропаганда й агітація.

— Чи маєте досвід такого спілкування зі священиками в Інтернеті?

— Маю, хоч і не дуже великий. Серед моїх LJ-френдів кілька священиків з різних Церков (зокрема й МП), і я з великим інтересом читаю їхні щоденники. В богословські суперечки стараюся не влізати, бо я — людина не релігійна (хоча вірю в Бога) і знаю, що ні до чого хорошого це не призведе. Але загалом існування цих людей певною мірою примиряє мене з тими явищами в релігійній сфері, які здаються мені несимпатичними.

— Повертаючись до теми візиту, якщо би Ви були задіяні до висвітлення візиту, що би для Вас становило найбільший інтерес? На що Ви б звертали найбільшу увагу?

— Безперечно, візит глави однієї з найбільших Церков країни — важлива подія, і висвітлювати його було необхідно. Хоча в нормальному режимі, нормальними словами, без фанатизму і благоговіння, пам’ятаючи про те, що лише максимум третина глядачів сприймають Кирила як намісника Бога на землі, тоді як для двох третин він ніякої святості не несе.

Які питання для мене залишились відкритими? По-перше, що означає привілейоване становище, в яке поставлена УПЦ (МП) в Україні, навіщо це потрібно владі, як вона це використає (і чи це її власна це воля)? По-друге, які наслідки матиме перетворення Одеси на ще один патріарший центр УПЦ (МП)? Як впливають подібні приїзди на релігійний клімат в Україні, чи має рацію Патріарх Філарет, говорячи, що Патріарх Кирило допомагає Київському Патріархату збільшувати число своїх вірян? Усе це питання, на які неможливо відповісти без експертів. Я впевнений, що професійний журналіст, роблячи матеріал на цю тему, не міг би обійтися без як мінімум двох експертів — політологів і релігієзнавців.

— Яка ж інша релігійна тематика для Вас є цікавою?

— Особисто мені не вистачає просвітницько-описових матеріалів: які конфесії є в Україні, чим вони відрізняються одна від одної, яка їхня історія, у що вони вірять, що пропонують своїм вірянам. Як правило, якщо про таке говорять, то тільки в контексті викриття чергової «секти», яка начебто витягує гроші і зомбує своїх вірян. Також бракує грамотного аналізу того, що відбувається в церквах.

У нас п’ять років „талдичили” про створення помісної Церкви, але мало хто робив спроби розібратись, кому і в якому вигляді вона вигідна, хто насправді «за», а хто «проти», на які компроміси сторони готові піти. Також не зайвим було б пояснення певних міфів та штампів, на зразок «канонічності», «традиційності», «харизматичності». Багато хто з українців вважає, що традиційна релігія на території України — це тільки московське православ’я, хоча є з десяток інших Церков, які існують тут уже століттями. Звичайно, мало насправді говорять про проблеми всередині Церков, окрім тих, що лежать на поверхні, на зразок бійок за храми між сільськими громадами і т.п. Але це вже питання не тільки ініціативи журналістів, але й відкритості Церкви.

— Дякую за щиру розмову!

Бесідував Тарас АНТОШЕВСЬКИЙ,

1 серпня 2010 року