Українська Греко-Католицька Церква готується до прослави нових блаженних

27 червня Українська Греко-Католицька Церква вшановувала блаженних мучеників, котрі віддали життя за віру та Церкву у ХХ ст. Цей день у церковному календарі відзначається щойно 12-ий рік, відтоді, як Іван Павло ІІ беатифікував 27 новомучеників під час візиту до Львова. Найвідоміші з них — владика Миколай Чарнецький (багато років його могила на Личаківському цвинтарі у Львові, ще до перепоховання у храмі св. Йосафата, збирала сотні паломників); о. Микола Конрад зі Страдчу – прощі туди є традиційними; проголошений Праведником світу о. Омелян Ковч, який загинув у німецькому концтаборі за те, що рятував євреїв і прославився як «парох Майданека». До них уже складені літургічні молитви, намальовані ікони...

«Святі – це дороговкази у нашому житті»

Єромонах-василіянин Полікарп (Марцелюк) очолює «Постуляційний центр беатифікації й канонізації святих УГКЦ» — церковну установу, що збирає відомості та документи про життя осіб, яких Церква хоче подати вірним за зразок для наслідування, проголошуючи їх святими. Він роз’яснює, для чого існує така інституція: «Процес проголошення святими – це увіковічнення пам’яті героїв, вірних і священнослужителів, які залишили світлий слід у житті Церкви. Тому серед вимог до кандидатів на беатифікацію передусім є такі: людина уже відійшла у вічність, вона належала до Церкви; пам'ять про її чесноти чи слава мучеництва живе серед вірних; могилу цієї людини часто відвідують, а її ім’я, особливо у день смерті, є на устах вірних і з’являється на шпальтах газет чи інтернет-форумах».

За словами о. Полікарпа, якщо суспільство забуває про достойну людину, це свідчить про його рівень — навряд чи воно зможе далі розвиватися і мати великі перспективи у майбутньому. «Казав апологет первісної спільноти Церкви Тертуліан: кров мучеників – насіння християн. Це вони зростили у нашій Церкві те, що зараз маємо – людей у храмах, свідомих свого покликання. І от для того, щоб люди взорувались на здорові приклади з їхнього життя і щоб спокуси не проникали до глибини серця, щоб не зроджували байдужості – найгіршого, що є в людині, Церква подає до наслідування приклади святих, — говорить о. Полікарп. — Святі – дороговкази у нашому житті. На дорозі знаки попереджають про небезпеку, допомагають знайти правильний напрям. Отак і Церква вказує вірним шлях і можливі перешкоди на ньому».

Керівник Постуляційного центру звертає увагу на приклад Митрополита Андрея (Шептицького). «Він постраждав за бажання християнської єдності, постійно ходив по лезу, його арештували росіяни за звинуваченням у «мазепинстві», польський уряд ізолював під час війни у палатах св. Юра, а серед українців були такі, які закидали йому симпатію до православ’я. Коли Митрополит Андрей перебував у Росії на засланні, його там приймав російський єпископ, а потім митрополит приймав його у Львові, коли він став вигнанцем. Кир Андрей обстоював право українців на власну державу, однак також закликав до співпраці між народами у новоствореній Речі Посполитій. Митрополит Андрей – миротворець, який у часі війни залишився дороговказом, як бути людиною за будь-яких обставин. Учні Митрополита продовжили його справу, як мученика, гинули за віру на засланнях. Багато священиків, вихованих ним, не втекли за кордон, залишаючи свою паству».

Отець Полікарп навів приклади священнослужителів, які виконували настанови свого митрополита. Зокрема, о. Йосифа Осташевського, який у Підберізцях біля Львова у часи німецької окупації опікувався хворими на тиф. Його ім’я – теж у списку Слуг Божих, які будуть розглядатися у Римі як кандидати на проголошення мучениками.

Одразу ж після візиту в Україну Івана Павла ІІ Місія постуляції продовжила процес новомучеників УГКЦ – справи одних не встигли підготувати до візиту Івана Павла ІІ, імена інших виринули згодом. Всього у списку, який очолює парох зі Стебника о. Петро Мекелита, є 45-ть осіб. Переважно це священики, які загинули від комуністичного режиму у повоєнні часи. Але є й мирянка Марія Шведа – 27-літня дівчина, котру жорстоко вбили у 80-х роках. А наймолодший «учасник» беатифікаційного процесу – 25-літній монах-редемпторист Мар’ян Галан – його у радянському війську звинуватили у релігійній пропаганді і як речовий доказ долучили нагрудний хрест.

Як працює Місія постуляції, у чому полягає її завдання? Розтлумачує о. Роман Лагіш, віце-постулятор у справі о. Р. Бахталовського: «Ця організація покликана Церквою зібрати весь існуючий матеріал по людині, яка постульована (з лат. – рекомендована) на святого й, отже, за всіма необхідними критеріями може бути винесена на вівтар Вселенської Церкви. Також постуляція шукає й опитує свідків життя кандидата на беатифікацію чи канонізацію.

Ми повинні максимально засвідчити християнські досягнення людини – тобто як у конкретний час і за конкретних обставин вона активізувала Євангеліє. Адже у різні часи – різні вияви святості. Наприклад, колись духовні особи допомагали місту у подоланні чуми і ставали святими. У ХХ ст., в часи тоталітарних режимів, про Євангеліє свідчили іншим чином – приміром, переховували єврейських дітей, як то робив Митрополит Андрей у льохах Святоюрської гори. Чи помирали у Сибіру, бо не зреклись своєї Церкви. Святі бувають дуже різними, бо ж святість Бог будує на людській основі. Є люди з блискучою освітою і зовсім прості парафіяльні священики, віддані традиції і людям, які не пішли на жодні компроміси».

Згідно з канонічним правом, найшвидше беатифікаційний процес може розпочатися через 5 років після смерті особи: вважається, що коли її життя було сповнене християнського подвигу, вона залишатиметься популярною серед вірних впродовж цього часу. Отож, дається часова перерва, аби процес не розпочався на хвилі якогось емоційного піднесення.

На часі – канонізаційний процес блаженного Чарнецького

У Католицькій Церкві розрізняють поняття беатифікації та канонізації. Якщо людина канонізована – тобто проголошена святою, то її вшанування є обов’язковим для Вселенської Церкви, а почитання особи беатифікованої (проголошеної блаженною) обмежується місцевою Церквою чи навіть містом або монашою спільнотою. Так, 27 мучеників проголошені блаженними для УГКЦ, але цілком ймовірно, що наступним кроком буде канонізація декого з них. Принаймні, якщо йдеться про найбільш любленого українськими вірними блаж. Миколая Чарнецького, відомого численними зціленнями за його посередництвом.

Для успішного завершення беатифікаційного процесу необхідне чудесне зцілення, яке відбулось за молитвами до цієї людини і було підтверджене фахівцями. Щоправда, у випадку мученицької смерті чудо не вимагається – вважається, що смерть заради Христа достатньо засвідчує святість людини. Натомість, коли особу надалі подають для канонізації, чудо уже необхідне.

Дослідження життєвих доль цих людей – це щоденна рутинна праця. Працівники Постуляції повинні подати до Ватикану збір документів і свідчень, які стверджують практикування чеснот чи славу мучеництва людини. Для цього необхідно опрацювати архівні матеріали, співставити із свідченнями, написати вичерпну біографію і перекласти основні документи і свідчення італійською мовою. Це – перша частина процесу, яка відбувається у єпархії, де жив і працював Слуга Божий. Під час другої, так званої «римської» частини, фахівці з історії і теологи визначають, чи справді ця людина практикувала у житті християнські чесноти, а її життя було віддане за віру і Католицьку Церкву. Опрацювання однієї справи займає кілька місяців. Буває, що бракує свідчень, іноді зринають суперечливі факти, на які потрібно дати чітку відповідь. Свідки переважно старші, їх важко знайти й розговорити – вони досі залякані. А іноді живих свідків уже немає, і тоді справа базується лише на архівних документах.

Інші беатифікаційні процеси в УГКЦ

Поза процесом новомучеників, УГКЦ веде ще кілька окремих беатифікаційних процесів, які стосуються:

— о. Романа Бахталовського — засновника Згромадження Сестер Непорочного Серця Марії Фатімської, який помер у 1985 р.; його процес ведеться шляхом ствердження геройської практики чеснот;

— отця-василіанина Єремії Ломницького — заслуженого церковного діяча, співзасновника Чину Сестер-Служебниць, добре відомого свого часу серед російських греко-католиків, який помер 1916 р. на засланні;

— о. Кирила Селецького — співзасновника Згромаджень Сестер Служебниць та співзасновника сестер св. Йосифа Обручника, продовжувача справи дона Боска у впровадженні неавторитарної педагогіки (помер у 1918 р.).

Також, виглядає, що врешті-решт завершиться успіхом триваючий багато десятиліть беатифікаційний процес Митрополита Андрея (Шептицького), що перебуває на римській стадії; існують численні звернення про уздоровлення за його посередництвом. Нещодавно у Страдчі Глава УГКЦ Патріарх Святослав висловив сподівання, що до ювілею Митрополита Андрея у 2015 р. відбудеться і його беатифікація. Поза тим, відкрито процес беатифікації кардинала Йосифа (Сліпого).

Це цікаво

Іноді беатифікаційні чи канонізаційні процеси затягуються на десятиліття, а то й на століття. Буває, що Слуга Божий (як-от Митрополит Андрей (Шептицький)) залишив велику наукову чи богословську спадщину, яку треба ретельно опрацювати й дослідити, чи немає розбіжностей із навчанням Католицької Церкви. Так, єпископ Йосафат Кунцевич, замучений у 1623 р. і беатифікований одразу через 20 років, святим був проголошений аж через два століття. А великого гуманіста епохи Відродження Томаса Мора Католицька Церква канонізувала аж через чотириста років після страти, визнавши покровителем політиків та юристів.

Є у Католицькій Церкві святі діти. Зокрема, це Домінік Савіо, який прославився християнськими чеснотами і визнаний заступником вагітних жінок, та мучениця Марія Горетті, яка у 12-літньому віці стала жертвою жорстокого згвалтування. Перед смертю вона простила свого кривдника, який згодом розкаявся і після 30 років ув’язнення став монахом. Св. Марія Горетті є покровителькою дів та жертв згвалтування.

У ІІ тисячолітті Церква вперше перейшла п’ятирічний рубіж після смерті людини, необхідний для розпочаття беатифікаційного процесу — у випадку уже блаженних Матері Терези із Калькутти та Івана Павла ІІ. Їхні беатифікаційні процеси були найкоротшими.

А чи не найдраматичніший і найцікавіший беатифікаційний процес останніх часів стосувався падре Піо, монаха-капуцина, стигматика, який викликав в одних обожнювання, в інших — недовіру й відверте глузування. Втім, святість падре Піо підтверджується й досі – його мощі нетлінні, а за молитвами до нього діється багато чудес.