Московський опір українській автокефалії має виключно політичні, а не релігійні мотиви. Переважна більшість православних росіян абсолютно байдужа до релігійних питань загалом і ситуації довкола РПЦ МП зокрема. Їхня практична обізнаність з православним віровченням і обрядовістю знаходиться на примітивному, якщо не індиферентному рівні. Для них Церква асоціюється з одним із невід’ємних механізмів державного апарату, а православ’я є фактором, за допомогою якого нинішні російська влада формує національну ідентичність.

В 2016 році православними християнами назвали себе 71% громадян Росії. Але, відповідно до соцопитування американського Pew Research Center 2017 року, лише 6% опитаних православних в РФ стверджують, що відвідують церкву хоча б один раз на місяць, всього 15% кажуть, що релігія відіграє «вкрай важливу роль» у їхньому житті, і лише 18% відповіли, що вони щоденно моляться.

Ці цифри демонструють, що після розвалу СРСР православна ідеологія в Росії стала автоматичним заміщенням атеїстичної міфології. Тому пострадянські росіяни до православної традиції ставляться атрибутивно, не пов’язуючи її з духовною практикою.

Нинішнє російське православ’я схематично має три різновиди:

1) Політичне православ’я – «симфонія» вищого церковного управління з державними органами влади. Ієрархи РПЦ МП фактично є високооплачуваними чиновниками, яких залучають до виконання операцій у різних сферах зовнішньої і внутрішньої політики РФ. Недарма питання української автокефалії, що було засуджене з боку керівництва РПЦ МП, паралельно стало предметом обговорення на засіданні Радбезу РФ.

2) Маніхейське православ’я – синкретична суміш націоналістичних і рідновірських поглядів. Його мета – обґрунтувати агресію, ксенофобію та войовничість. Це єретичний дуалізм, де весь світ поділений на «чорне» і «біле». Для України воно вилилося в участь різноманітних «православних» армій та банд у війні на Донбасі.

3) «Богобудівництво» – безбожний різновид православ’я, в центр якого поставлений «російський народ» як носій «вищої планетарної ідеї». До цієї категорії належить переважна маса громадян, які переконані, що православний – це не той, хто знайомий з християнським віровченням, а хто просто «любить Росію».

Повний розрив стосунків РПЦ МП зі Вселенською Церквою і її самоізоляція від світового Православ’я призведе до ще більшої девальвації і спотворення християнських ідеалів.

Тому перед майбутньою автокефальною Українською Православною Церквою через якийсь час стоятиме завдання повторного оздоровлення російського православ’я, як це зробили українські місіонери у XVII-XVIII століттях.