Дотепер немає реакції Офісу Президента на інтерв’ю першого заступника голови цього Офісу С.В.Трофімова, в якому той називає курс на духовне розкріпачення мільйонів православних України «лукавим вектором». Вкупі зі ще одним його інтерв’ю це скидається на проголошення нової офіційної політики в сфері свободи совісті. Принаймні, ніхто не поспішає переконувати громадськість у зворотному.

Якщо глянути на цю ситуацію беземоційно, вона виглядає таким чином.

Український посадовець достатньо високого рангу категорично відмовляє православним України мати такі самі права, які мають православні Грузії та Росії, Сербії та Румунії, Болгарії, Греції та інших країн.

Те, що українських православних перестали таврувати у Повноті Православ’я як «розкольників і безблагодатних» сприймається українським же чиновником як глибока образа і по-справжньому мучить його сумління.

Держава скеровується не на забезпечення релігійної свободи для своїх громадян, які сповідують Православ’я, а на її брутальне придушення – або ти споживач «кремлівської благодаті», або рухаєшся «лукавим вектором», який віднині не толеруватиметься.

Українське чиновництво звертається до політики «стримання» української автокефалії. У чудовій, зазначимо, кампанії – російської розвідки, дипломатії, КисельоваСоловйова та ЖириновськогоПоклонської.

Українські посадовці дають Московському патріархатові карт-бланш на його безчинства в Україні. З усіма його, МП, принадами – україножерством, закликами до зриву мобілізації, плазуванням перед агресором, «боротьбою за мир» в одні ворота, нетерпимістю до інших і т.д., і т.п.

Взагалі, боротьба за утвердження автокефалії – достатньо яскрава сторінка з історії Православ’я. Але щось я не пам’ятаю випадку, коли б державні чиновники ставили під найменший сумнів право народів, яким ці чиновники покликані служити, мати свою Помісну Церкву, рівну Помісним Церквам інших народів.
Між іншим, це зовсім не нейтралітет і невтручання у церковні справи , про що говорив минулого року Володимир Зеленський. Це – як не дивись – стовідсотково антинародна діяльність.

Я беззастережно підтримую максиму, згідно з якою держава не повинна втручатися у внутрішньоцерковні справи.

Лишається тільки, щоби хтось розповів про це Путіну, Шойгу і Лаврову, директору ФСБ Бортнікову, начальнику ГРУ Костікову, а також іншим членам Ради Безпеки Російської Федерації, які не соромляться публічно повідомляти про обговорення ними на засіданні СБ РФ ситуації навколо української автокефалії.