А у 2016-му її називали «епохальною», «історичною», «безпрецедентною», «незабутньою». Католики з нагоди «вікопомної дати» вирішили видавати російський дайджест «Чивільта католика», а от Московська патріархія доручила своєму заледве третьорядному чиновнику сказати щось скоромовкою з цього приводу. Щоб ніхто до ладу не розчув.

Бо в Росії тоді на «зустріч тисячоліття» був один-єдиний замовник – її президент. Який наказав продемонструвати, що ніякої ізоляції Росії немає, що «Папанаш», а в Україні громадянська війна, уніати, яких треба поставити на місце, і православні розкольники, яким треба «обламати роги» (пряма цитата одного духопідйомного коментатора).

Патріарх Кирил цю виставу для одного глядача як вмів зіграв і швидко згорнув декорації. Настільки швидко, що у своїй доповіді черговому Архиєрейському Собору РПЦ навіть півсловом не згадав ані про прагнення досягти Богозаповіданої єдності з католиками, ані про скорботу про втрачену єдність з ними, ані про те, що радів був зустрічі «братів по вірі».

Словом, патріарх більш ніж промовисто засвідчив, що християнська єдність і все те, чим так дорожила і що так ретельно намагалася вписати католицька сторона в Гаванську декларацію, для нього – абсолютно незначуща, пустопорожня риторика. Україну, на яку Росія напала, ушпинили; за переслідуваних християн в Сирії, де Росія веде «священну війну», слово сказали, а за християн в самій Росії, а також в Північній Кореї чи на Кубі – красномовно забули, начальника мого ублажили, ну і молодці. Всім дякую і всі вільні.

Не знаю, як наразі оцінюють ту подію п’ятирічної давнини в Апостольській Столиці. І чи зрозуміли там, що Realpolitik – це все ж не безоглядні поступки тим, для кого Богозаповідана єдність не більш ніж ширма. У моєму розумінні Realpolitik – це те, що робив Іван Павло ІІ, який сказав архітекторові Східної політики Ватикану Агостіно Казаролі, що не має наміру облизувати Яноша Кадара, Ніколає Чаушеску чи Едварда Герека в обмін на ковток повітря для гнаної Церкви.

Він говоритиме не з ними – він говоритиме з народами, які тих поки ще терплять. І, як виявилося, мав рацію.