Українці у Відні: дві церкви – одна громада
Українська церква відіграє особливо важливу роль у житті закордонних українців. Вона дає можливість для продовження звичного духовного життя, стає місцем гуртування співвітчизників, важливим чинником збереження культурної і національної ідентичності українців.
У столиці Австрії таким серцем українства можна назвати греко-католицьку церкву Святої Великомучениці Варвари, навколо якої десятиліттями гуртувалася українська громада Відня. Отримання Православною церквою України Томосу про автокефалію надало новий поштовх і розвитку української православної парафії в австрійській столиці.
УКРАЇНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ПАРАФІЯ
Ще шість років тому православні українці Відня не мали змоги молитися рідною мовою у звичний їм спосіб. Хтось задовольняв свою потребу у спілкуванні з Богом в українській греко-католицькій церкві Святої Варвари у Відні, хтось йшов до собору святителя Миколая, що належить Російській православній церкві (РПЦ).
Ситуація почала змінюватися з початком Революції гідності в Україні, яка спровокувала ріст самосвідомості українців, зокрема у релігійному питанні. Подальша агресія РФ проти України, яка не викликала заперечень у російської церкви (навіть навпаки – «рускій мір» активно просувався нею), лише змінила прагнення православних українців за кордоном молитися у своїй, українській церкві.
«Із початком подій на Майдані наші співвітчизники у Відні почали звертатися до Києва з тим, щоб їм був призначений або хоча б до них приїжджав священник, який міг би служити літургії для православних українців столиці Австрії. На той час більшість з них ходили до Російської православної церкви. Це питання згодом стало особливо нагальним, коли Росія вдерлася в Крим і розпочалася агресія на сході України», – зазначає священник Православної церкви України отець Микола (Лесюк).
З огляду на це, ще восени 2013 року до Відня кілька разів задля проведення літургій відряджали священників Української православної церкви Київського патріархату. У січні 2014 року УПЦ КП призначала о. Миколу відповідальним за віденську парафію.
«Я приїжджав з Луцька до Відня на великі свята, визначні церковні дні, щоб наші люди могли помолитися та причаститися. І потім їхав назад в Україну. Зазвичай я їхав на декілька днів один-два рази на місяць», – додає о. Микола.
Між тим, парафія УПЦ КП у Відні не була юридично оформленою в Австрії, передусім через те, що Київський патріархат перебував поза канонічними правом у світовому православ’ї. На цьому тлі українці також почали звертатися з проханням про створення української парафії до митрополита Австрійського та екзарха Угорщини Арсенія (Кардамакіса), єпископа Константинопольського патріархату.
У 2015 році у грецьких Салоніках саме завершував своє теологічне навчання українець Юрій Стругов. Його знання грецької мови, потрібної для прямого спілкування з митрополитом Арсенієм, та української – для ведення літургій українською мовою, було саме тим необхідним критерієм для створення української православної парафії у Відні.
Отець Юрій був запрошений до Австрії з подальшим дорученням опікуватися українськими вірянами. І у січні 2016 року у складі Австрійської митрополії Константинопольського патріархату відбулося заснування української православної парафії Святих Володимира й Ольги.
«Українці у Відні почали звертатися до митрополита Арсенія з проханням про створення власної парафії з початком російської агресії у 2014 році. Ця війна дала величезний поштовх для самоідентифікації українців, усвідомлення того, хто вони такі та до якої церкви ходять. Через війну люди також стали частіше звертатися до Господа, просячи про підтримку та допомогу, спасіння, – зазначає отець Юрій. – Українська православна парафія у Відні з’явилася б так чи інакше, але війна прискорила цей процес. Багато людей не хотіли йти до російської церкви, яка фактично підтримувала ескалацію».
Таким чином у Відні після 2016 року де-факто почали існувати два окремі осередки українських православних – юридично невизнана парафія у складі УПЦ КП та канонічна парафія у складі Вселенського патріархату. Новий поштовх розвитку православної громади українців в Австрії дало надання Вселенським патріархатом Томосу про автокефалію Православній церкві України. Згідно з ним, усі українські православні парафії та священники, котрі здійснюють душпастирську діяльність за кордоном, почали підпадати під омофор єпископа Православної церкви Константинопольського патріархату. У січні 2019 року й відбулося офіційне об'єднання двох українських православних парафій Відня у складі митрополії Вселенського патріархату в Австрії.
«Томос, наданий Православній церкві України, має величезну цінність. Зокрема, він дав вектор спрямування до об’єднання нації, у тому числі за кордоном», – переконаний отець Юрій.
Православна парафія Святих Володимира та Ольги у Відні зберігає українські традиції та використовує українську мову під час богослужіння. Свого храму вона не має, а тому Божественна літургія почергово звершується у двох церквах грецьких парафій: у кафедральному соборі Святої Трійці у центрі Відня (Фляйшмаркт,13) та розташованому поруч храмі Святого Великомученика Георгія (Гріхенгассе, 5).
Так склалося історично, що у Відні було створено дві грецькі православні парафії, кожна з яких мала свій храм. Зараз кількість активних парафіян дещо зменшилися, і грекам вистачає однієї церкви для спільного богослужіння, яке проводиться почергово у соборі Святої Трійці та храмі Святого Великомученика Георгія.
«У грецьких парафіях сказали нам: який храм буде вільний, у тому і служіть. І для нас це була велика відповідальність проводити богослужіння у цих історичних церквах. Можна сказати, що це був навіть такий Божий промисел – мати таку церкву, – зазначає отець Юрій. – Мало б хто захотів пустити до себе, дати свій храм і повну підтримку. Тільки з такої великої любові та підтримки. І, можливо, був ще фактор війни в Україні, що греки вирішили допомогти українцям. І, звичайно, велику роль відіграв також митрополит Арсеній».
Священник додає, що наявність своєї церкви за кордоном є дуже важливим фактором для діаспорян.
«Наше головне завдання – це підтримка віруючих людей, які виїхали з різних причин за кордон, здійснення пасторської опіки. Передусім, щоб люди могли й далі жити за своєю вірою, прийти й помолитися, отримати духовну допомогу. Але також важливою є і просто розмова і побутова підтримка, – зазначає отець Юрій. – Українська церква за кордоном означає, що, коли людина приходить на службу до храму, то певною мірою входить також і у таку духовну єдність зі традицією своєї батьківщини, її культури. Вона чує рідну мову, бачить поруч співвітчизників, свої релігійні традиції. І люди відчувають, що вони зберігають те, що мали вдома».
Цю думку поділяє і отець Микола: «Наша церква дає людям можливість продовжувати відчувати себе українцем, а точніше – православним українцем. Вони можуть продовжувати відзначати свята, як це було вдома, молитися рідною мовою, але також прищеплювати свою релігійну традицію своїм дітям, які, можливо, не мають того зв’язку з батьківщиною, який мають батьки. І потім, коли ця дитина поїде до України, то вона вже також краще відчуватиме себе своєю, бо буде знайома зі звичаями та обрядами, церковною традицією».
Окрім духовної складової, українські церкви за кордоном також виконують роль культурних центрів. Не є винятком і парафія Св. Володимира та Ольги у Відні, при якій було організовано низку заходів з українськими діячами культури та мистецтва, кримськотатарськими активістами, представниками грузинської діаспори у Відні.
Священники парафії – отець Микола й отець Юрій – також серед постійних учасників заходів, які організовує українська громада. Зокрема, спільно зі священниками Української греко-католицької парафії в Австрії. Наприклад, під час ходи пам'яті жертв Голодомору центром Відня чи вшанування пам’яті загиблих на території Австрії українців. І ця спільна участь православних і греко-католицьких священників є гарним прикладом для української громади Відня єднатися і бути разом.
УКРАЇНСЬКА ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА
Справжнім осередком українства у Відні є греко-католицька церква Святої Великомучениці Варвари, розташована в історичній частині міста.
Сама церква є важливим свідченням історичних зв’язків Австрії з греко-католицькою церквою та Україною, які тривають уже кілька століть. Офіційною датою її заснування є 1775 рік – саме тоді, через три роки після приєднання Галичини до Габсбурзької монархії, імператриця Марія-Терезія передала приміщення колишнього єзуїтського конвікту Святої Варвари разом із храмом для проведення богослужінь за греко-католицьким обрядом. Так етнічні русини (українці) отримали місце для задоволення своїх духовних потреб і можливість для самобутності. На той час на місці конвікту вже існувала перша греко-католицька духовна семінарія «Барбареум».
У 1784 році імператор Йосиф ІІ створив на базі громади при храмі Святої Варвари парафію для усіх греко-католицьких вірян. При цьому зазначалося, що парох мав бути родом з Галичини або Волині. Держава також оплачувала посади дяка та паламаря.
Відтоді й бере початок нинішня Греко-католицька центральна парафія Святої Варвари у Відні, яку, як і саму церкву, часто називають «українською», що, втім, є не зовсім так. Насправді до неї входять усі греко-католики різних національностей, які проживають в Австрії, а «філіали» парафії є у різних містах республіки. Основною громадою є українська, але служби у візантійському обряді відправляються й для інших, менш численних громад католиків візантійського обряду: румунів, словаків, угорців, болгар і навіть сирійців і ліванців), що проживають у Відні.
«Історично так склалося, що парафія була заснована для усіх греко-католиків на території Австрії. Тому її й назвали центральною. Хоча це досить незвичний у церковному понятті термін, – зазначає парох парафії отець Тарас (Шагала). – Так ми відповідаємо за усіх греко-католиків в Австрії, незалежно від національності. Хоча, звісно, українська громада є найбільшою. Національні громади мають майже повну самостійність у своїй діяльності, а наша відповідальність полягає передусім у веденні метрикальних книг».
Що стосується офіційної юрисдикції, то парафія Св. Варвари належить до Ординаріату Східних католицьких церков Віденської архиєпархії та підпорядкована кардиналу Крiстофу Шьонборну. Але, оскільки більшість її вірян підпадають під Українську греко-католицьку церкву, парафія тісно співпрацює з УГКЦ, священники якої служать в Австрії.
У середовищі українців Відня церкву Святої Варвари за звичкою називають просто «українською». Упродовж років вона сприймалася як місце, куди можна прийти у пошуках вирішення духовних, але так само і побутових проблем, як своєрідна точка збору українців та частинка «українського дому» на чужині.
«Наша церква, з одного боку, є таким об'єднавчим місцем: українці, коли приїжджають до Відня і Австрії загалом, шукають частинку дому. І в церкві вони можуть знайти цей рідний куточок. Крім того, часто буває так, що людині за кордоном стає непросто. А коли їй важко, вона приходить до Бога. Через це люди також йдуть до нашої церкви, може навіть частіше, ніж це було в Україні, – зазначає отець Тарас. – З іншого боку, церква є своєрідним інтеграційним місцем. Людина після приїзду з України намагається інтегруватися у місцеве суспільство, і цей процес часто починається саме у нас. Як через спілкування парафіян між собою, так і безпосередньо від нас можна отримати необхідну початкову інформацію щодо життя в Австрії, роботи, вивчення мови тощо».
Власне, і для автора цих рядків український Відень розпочинався з церкви Святої Варвари: як задля знайомства зі співвітчизниками, що проживають у місті, так і з професійною метою – у парафіяльному залі церкви саме проходила виставка малюнків.
Церква Святої Варвари в житті українців Відня вже давно стала чимось більшим, аніж просто місцем культу. Громада спільно з церквою проводить зустрічі з цікавими людьми, концерти та виставки, вшановує пам'ять загиблих українців, проводить екскурсії. Є навіть свій парафіяльний футбольний клуб. Також парафія активно долучена до благодійних справ. Зокрема, в останні роки традицією стало регулярне проведення парафією акції «Доброчинна кава»: люди приносять солодощі, продають їх або просто роблять пожертви, а прибуток від того йде на певну благочинну справу – від збору коштів на «швидкі» для зони АТО до підтримки хворих людей, а також різних ініціатив.
УКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТР ТА ПЛОЩА УКРАЇНЦІВ
Так склалося, що у Відні хоч і є низка українських організацій та окремих активістів, однак часто вони займаються свою діяльністю окремо. І якогось одного потужного центру, навколо якого б могли гуртуватися українці, наразі немає. Утім, ситуація може змінитися вже цієї осені, коли при церкві Святої Варвари відкриється справжній український центр.
Точніше, навіть не при церкві, а поруч з нею, в одному з приміщень, яке звільняється у результаті реконструкції всього комплексу за адресою Постгассе 8-12, що поступово був створений навколо храму. Раніше ця монументальна будівля використовувалася як міністерство торгівлі та центральна пошта, зараз інвестори хочуть вдихнути нове життя в будинок – там з'являться кафе, ресторани, житлові й офісні приміщення. У рамках досягнутої домовленості одне з приміщень буде здаватися за адекватною ціною в оренду парафії Св. Варвари.
«Крім нашої безпосередньої душпастирської діяльності, ми зараз також займаємося створенням українського центру при церкві Святої Варвари. Потреба в такому центрі вже давно назріла, а з перебудовою комплексу з’явилася чудова нагода реалізувати цю ідею, яку ми виношували роками, – повідомляє отець Тарас. – Ми будемо використовувати центр не лише у церковних, а й українських (світських) цілях. Хочемо, щоб він став місцем спілкування та культурного обміну, де люди могли б дізнатися більше про нашу церкву та Україну, але також, щоб самі українці могли краще пізнавати Австрію. Як саме виглядатиме центр і чим займатиметься – зараз є предметом відкритої дискусії, яку ми проводимо».
Наразі вирішено, що центр площею у близько 100 квадратних метрів матиме назву «Барбареум» (Barbareum), це свого роду посилання на однойменну духовну семінарію часів Марії Терезії на цьому місці – першого навчального закладу у Відні, в якому здобували освіту студенти з Галичини та Буковини. Один із запланованих напрямків його діяльності полягатиме у проведенні виставок, творчих зустрічей і конференцій. Також планується розміщення бібліотеки на 4–5 тис. книг українською і німецькою мовами про Україну.
Крім того, при центрі діятиме невеличке кафе на 40–50 людей. То ж ще одним напрямом діяльності можуть стати просто зустрічі у «своєму» кафе – вечори спілкування для українців, зокрема для знайомства чи спільного перегляду футболу.
Очікується, що частина приміщення зможе відкритися вже через два-три місяці, орієнтовно у вересні. Ремонт вже майже зроблено. У березні 2022 року, після завершення усієї перебудови комплексу, планується повноцінне відкриття.
За словами отця Тараса, поки проблемним питанням залишається те, як в умовах пандемії організувати активних українців Відня до спільної роботи в центрі – на початку обміном ідей, а пізніше і безпосередньо працею. Поширення новини про створення центру через соціальні мережі показало дуже сильну підтримку цієї ініціативи серед українців Відня.
Меншим успіхом завершилися спроби залучити офіційний Київ чи доброчинців до цього процесу: була ідея створити у кооперації більший за розміром центр, орендувавши вдвічі більшу площу, однак, попри висловлену підтримку ідеї з боку окремих українських представників, реальна допомога не надійшла.
«Українська держава хотіла б мати у центрі Відня український центр, але при цьому вона якось чи то боїться, чи то соромиться демонструвати свою пов’язаність із церквою. Попри спілкування з цього приводу, нам не вдалося домовитися про співпрацю, і тому ми робимо це самостійно, – зазначив отець Тарас. – Але, звісно, коли ми відкриємо центр, то Україна також зможе ним користуватися. Ми б хотіли, щоб вона щонайменше надсилала до нас людей, які можуть якісно презентувати українську культуру, розповісти в Австрії щось хороше і добре про Україну».
Поруч з цим, окрім українського центру біля церкви Святої Варвари у центрі столиці Австрії може з'явитися ще одна українська позначка – «Площа українців» (Ukrainerplatz). Річ у тому, що після перебудови будівлі, в яку інтегрований храм, відбудеться також закриття двох провулків біля комплексу – і тим самим навпроти церкви утворюється площа. А оскільки церква та площа поруч з нею останні 245 років фактично була центром релігійного, національного та культурного життя українців у Австрії, то було б логічно, щоб цей факт був закріплений і у назві площі.
«Роками, коли хтось приїжджав у Відень і хотів побачити українців, то йшов на цю площу. Там вони збиралися на знакові події, для того, щоб дізнатися новини. Тому українці сюди вже протоптали стежку, і зараз її треба, скажімо так, «забетонувати» та повісити табличку. Хоча насправді вже зрозуміло, що це українська площа і без таблички на ній», – стверджує парох церкви Св. Варвари.
З відповідним проханням щодо найменування українська громада за підтримки посла України в Австрії Олександра Щерби та деяких місцевих політиків зверталася у 2019 році до голови першого району Відня, де розташована церква та площа. Тоді було сказано, що питання взято до уваги, однак жодного розвитку далі не було.
Є сподівання, що новий імпульс питанню нададуть після того, як торік його порушили на найвищому політичному рівні: під час візиту до Відня президент України Володимир Зеленський передав федеральному канцлеру Австрії Себастіану Курцу листа від української громади з проханням надати площі перед церквою Св. Варвари назву Ukrainerplatz.
«Після того, як президент Зеленський звернувся до канцлера Курца, наше питання витягнули з запорошеної шухляди. І ним знову почали займатися. Буквально днями я спілкувався щодо цього питання з керівництвом 1-го району, і мені повідомили, що справу почали розглядати. Будемо сподіватися, що Українській площі у Відні бути», – зазначив отець Тарас.
Священник наголошує, що всі ці українські точки зустрічей є дуже важливими для українців за кордоном: інтегруючись у чуже суспільство, важливо також не забувати своє коріння.
І виняткова роль у цьому належить також українській церкві.
«Ми в церкві намагаємося допомогти українцям, які приїжджають, як зорієнтуватися в нових умовах, так і не втратити пам'ять про місце, звідки вони приїхали. І тоді, власне, з одного боку, будемо мати вдалу інкультурацію, а з іншого – збереження коріння. Хочемо у цьому знайти рівновагу – між тим, щоб вони залишалися українцями, пов’язаними з Батьківщиною, та тим, щоб вони були добре інтегрованими в місцеве суспільство і почували себе у ньому комфортно», –наголосив отець Тарас.
Василь Короткий
