Сто років тому, 8 лютого 1925 року, у Варшавському університеті урочисто відкрили Студіум православного богослов’я – навчальний підрозділ, що мав стати основою для створення повноцінного богословського факультету. Він "доповнював" уже існуючі католицький та протестантський (євангельського богослов'я) факультети, відображаючи складну етноконфесійну палітру ІІ Речі Посполитої.

За 14 років своєї діяльності Студіум прийняло на навчання 589 студентів, з яких 249 завершили повний чотирирічний цикл і успішно захистили дипломи. Викладацький склад складався з відомих учених, а серед випускників були майбутні діячі кількох Помісних церков. Важливе значення мала й наукова діяльність Студіум: тут було підготовлено низку ґрунтовних праць з історії Церкви, патрології, канонічного права, літургіки, що зробили вагомий внесок у розвиток православного богослов’я.

До свого ювілею Студіум так і не отримало всебічного узагальнюючого наукового дослідження, присвяченого його історії. Це зумовлено низкою як об'єктивних, так і суб'єктивних чинників. Адже польська історіографія часто сприймає цей протофакультет лише як вкрай “периферійний” епізод в історії Варшавського університету. А представники Польської автокефальної православної церкви зазвичай уникають глибокого аналізу історії Студіум, зосереджуючись переважно на “формальних” аспектах його роботи та майже не торкаючись складних чи суперечливих тем. Водночас для багатьох українських істориків цей заклад залишається лише другорядним епізодом у біографіях окремих діячів або ж розглядається у вузькому контексті регіональних досліджень, зокрема історії Волинської єпархії міжвоєнного періоду.

Попри те, що столітній ювілей варшавського Студіум залишиться поза увагою в Україні, ця дата є важливою для історії українського православ’я.

Зокрема, є привід згадати, що ініціатором створення православного богословського факультету виступив українець – митрополит Георгій (Ярошевський) (1872–1923). Дата відкриття Студіум була обрана не випадково: на 8 лютого припадала друга річниця його трагічної загибелі, а сам акт заснування навчального закладу став вшануванням пам’яті владики.

Точні деталі задуму митрополита Георгія щодо організації вищої православної освіти в ІІ Речі Посполитій залишаються невідомими, проте, як колишній випускник та професорський стипендіат Київської духовної академії, він мав намір залучити до викладання у Варшаві провідних викладачів КДА. Зокрема, серед імовірних кандидатів на викладацькі посади розглядали останнього ректора академії – єпископа Василія (Богдашевського).

Детальніше див.:

МИТРОПОЛИТ ГЕОРГІЙ (ЯРОШЕВСЬКИЙ) ЯК ІНІЦІАТОР ЗАПОЧАТКУВАННЯ ВИЩОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ БОГОСЛОВСЬКОЇ ОСВІТИ В ПОЛЬЩІ

ПРОФЕСОРИ КДА І ПРАВОСЛАВНИЙ БОГОСЛОВСЬКИЙ ФАКУЛЬТЕТ ВАРШАВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Цікавим епізодом, пов’язаним зі Студіум, є історія богослова, професора КДА Михайла Оксіюка (1884–1961). Ще за ініціативою митрополита Георгія (Ярошевського), а згодом за підтримки його наступника, митрополита Діонісія (Валединського), він отримав запрошення викладати у Варшавському університеті. Однак з невідомих причин Оксіюк не зміг виїхати з Радянського Союзу.

До Варшави він потрапив лише у 1951 році, вже як митрополит Макарій —“відкомандирований” з Московського патріархату очільник Польської автокефальної православної церкви

Детальніше див.:

НОВІ МАТЕРІАЛИ ДО БІОГРАФІЇ МИТРОПОЛИТА ВАРШАВСЬКОГО І ВСІЄЇ ПОЛЬЩІ МАКАРІЯ (ОКСІЮКА МИХАЙЛА ФЕДОРОВИЧА) (1884–1961)

Варшавський Студіум православного богослов’я відіграв значну роль не лише у формуванні духовної освіти в Польщі, а й у науковій діяльності українських вчених. У різні періоди тут викладали видатні українські науковці та громадські діячі, серед яких Іван Огієнко, Олександр Лотоцький, Василь Біднов, Дмитро Дорошенко, В’ячеслав Заїкин і Павло Зайцев. Проте аспекти роботи у Варшавському університеті залишаються найменш дослідженими в їхніх біографіях.

Аналіз публікаційної діяльності Студіуму свідчить про значний внесок українських професорів у розвиток його академічного середовища. Вони активно друкували свої наукові розвідки на сторінках часопису Elpis, який містив статті з богослов’я, історії Церкви, канонічного права, літургіки та духовної культури. У цьому виданні також з’явилася низка біографічних нарисів і некрологів, присвячених видатним богословам і дослідникам церковної історії, зокрема тим, хто був пов’язаний з Україною.

Українські професори не лише сприяли розвитку наукових досліджень, а й активно залучали студентів до підготовки магістерських робіт, у тому числі з питань української історії та філології. Так, професор І. Огієнко (майбутній митрополит Іларіон) консультував студента Г. Шретера (1901–1962), який згодом став єпископом Польської автокефальної православної церкви Тимофієм (у 1961–1962 роках - очолював Варшавську митрополію). Під керівництвом Огієнка Шретер підготував дослідження «Вплив Реформації на появу перекладів Святого Письма українською мовою».

Окремим і також недостатньо вивченим є питання, чи міг Студіум частково компенсувати відсутність українського університету в міжвоєнній Польщі. У цьому контексті варто розглядати його діяльність у ширшому соціально-політичному вимірі, враховуючи польську політику щодо української академічної спільноти в той період.

Детальніше див.:

ПУБЛІКАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ ВЧЕНИХ-ЕМІГРАНТІВ НА СТОРІНКАХ ЧАСОПИСУ СТУДІУМ ПРАВОСЛАВНОГО БОГОСЛОВ’Я ВАРШАВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ “ELPIS” (1926–1937 рр.)

"СПОГАДИ-НЕКРОЛОГИ" ВАСИЛЯ БІДНОВА ПРО ПРОФЕСОРІВ КДА КІНЦЯ 1890-х -ПОЧАТКУ 1900-х РОКІВ

Потребує ретельного вивчення та аналізу контингент студентів, які студіювали православне богослов’я у Варшавському університеті. Важливим аспектом є встановлення їхньої національної та соціальної приналежності/самоіндентифікації, освітнього й інтелектуального рівня, деталей подальшої церковної чи наукової кар’єри, а також впливу навчання на Студіум на їхній життєвий шлях. Частка українців серед студентів цього закладу в окремі роки сягала 50%. Водночас у другій половині 1930-х років спостерігалося цілеспрямоване скорочення цієї цифри через адміністративні обмеження, політичні перевірки та вплив державної політики щодо православної спільноти (формування ідентичності "православних поляків"). Особові справи студентів свідчать про системний контроль з боку органів влади та поліції, що позначалося на можливостях навчання та подальшої діяльності випускників.

Попри ці обмеження, до 1939 року випускники Кременецької духовної семінарії залишалися однією з найзгуртованіших студентських груп у Студіумі. Вони вирізнялися високим рівнем внутрішньої солідарності, демонстрували виразну національну ідентичність, не використовували російську мову в повсякденному спілкуванні та активно протидіяли спробам полонізаційного тиску.

Детальніше див.:

NATIONAL SELF-IDENTIFICATION OF STUDENTS THE FACULTY OF ORTHODOX THEOLOGY AT THE UNIVERSITY OF WARSAW (LATE 1920s-1930s)

«NIC SIĘ NIE DZIEJE BEZ WIEDZY I ZGODY DELEGATA». Чиновник Міністерства релігійних визнань і народної освіти Зиґмунт Заґуровський та Студіум православного богослов’я Варшавського університету у 1929–1939 роках

У будь-якому випадку Студіум православного богослов’я – не є "прохідним" епізодом в історії університетської освіти чи звичайною "інституційною" сторінкою історії православ’я у Польщі. Його функціонування дозволяє глибше зрозуміти українсько-польські відносини в міжвоєнний період, зокрема державну політику щодо національних меншин, взаємодію інтелектуальних і релігійних еліт, процеси культурного співіснування та конфліктів. Для повноцінного аналізу цього феномена необхідний міждисциплінарний підхід і активна кооперація між українськими та польськими дослідниками. Це, в ідеалі, передбачало б доступ до архівних матеріалів обох країн, спільні дослідницькі проєкти, конференції та видання наукових праць.

Те, що нічого з цього не сталося до ювілейної дати не означає, що цього не буде в перспективі (хоча повірити в це наразі нелегко) :-)