УПЦ МП попросили з Києво-Печерської лаври. Чи залишиться порожнім святе місце
Святослав Хоменко
Привід для звернення — церкві митрополита Павла, УПЦ МП не продовжили оренду двох храмів Києво-Печерської лаври, величезного монастиря в центрі Києва, який має сакральне значення і для українського, і для російського православ'я.
Власне, забирають частинку лаври в УПЦ через те, що політика української влади, яка до останнього часу не надто цікавилася справами церковними, зараз полягає у тому, що російського православ'я в Україні має бути якомога менше.
І в цьому розумінні УПЦ не допомагають ні зміни до статуту, з якого були викреслені майже всі згадки про Російську церкву, ні заяви її ієрархів про те, що з Москвою нічого спільного вони не мають.
РПЦ досі вважає їх своїми, довгі роки "духовного зв'язку" з Москвою, якими в УПЦ просто-таки пишалися, даються взнаки сьогодні. УПЦ починає втрачати лавру, — хоча це на разі зовсім не значить, що головний "конкурент" цієї церкви, автокефальна ПЦУ, починає її отримувати.
ВВС розбиралася, чому лавра настільки важлива для всіх українських православних, як десятиліттями за неї йшла тиха і не дуже тиха боротьба, що відбувається навколо неї зараз, і яке на неї чекає майбутнє.
Монастир, музейне містечко, заповідник
Свято-Успенська Києво-Печерська лавра, яка з 1990 року входить до списку об'єктів світової спадщини ЮНЕСКО — це неформальна столиця східнослов'янського православ'я. Цей монастир почав діяти в ХІ столітті, за часів князювання в Києві Ярослава Мудрого, тобто приблизно за сто років до того, як набагато північніше було засновано Москву.
Тому, часто можна почути від співрозмовників у Києві, говорити про те, що Києво-Печерська лавра історично належить Московському патріархатові, немає жодних підстав: лавра є набагато старшою і за Москву, і за її патріархат.
Лавру часто називають джерелом монашої традиції на Русі — а саме від того історичного періоду ведуть свій державотворчий міф і сьогоднішня Україна, і сьогоднішня Росія.
На території лаври жили та були поховані чимало сподвижників церкви, яких потім визнали святими, та просто видатних історичних осіб: від Нестора-літописця до інока Ілії Печерського, який вважається прототипом богатиря Іллі Муромця, від князя Костянтина Острозького до Петра Столипіна.
Одним словом, монастир цей відігравав ключову роль в історії як українського, так і російського православ'я, як української, так і, виходить, російської держави.
Ще один важливий факт: за століття свого існування цей величезний монастир ніколи не був повністю зруйнований. Нелегкі часи настали для нього після утвердження в Україні радянської влади. Спочатку, у 1926 році його закрили, перетворивши на "Всеукраїнське музейне містечко". У роки Другої світової — він відновив свою діяльність з дозволу окупаційної влади.
У 1961-му його знову закрили, вже в рамках хрущовської антирелігійної кампанії. Лавра перетворилася на історико-культурний заповідник.
Церква повернулася в лавру у 1988 році. Саме тоді, до сторіччя хрещення Русі лавру передали Руській православній церкві — інших у Радянському Союзі просто не було. Якщо бути точним, передали церковникам тоді частину лаври — Дальні печери і корпус, в якому пізніше буде відкрито Київську духовну семінарію.
Поступово територія, яку контролювала українська частина РПЦ, яка згодом виокремилася в УПЦ Московського патріархату, розширювалася.
У 2013 році, за президентства Віктора Януковича, уряд Миколи Азарова ухвалив рішення про передачу цій церкві у безоплатне користування "комплексу будівель і споруд" лаври за списком у 79 найменувань.
Сьогодні, грубо кажучи, Лавра структурно складається з двох частин, розділених стіною. Верхню лавру в основному займають об'єкти заповідника — музеї, галереї чи, приміром, національна історична бібліотека.
Утім, тут же розташовані два храми, які перебувають в погодинній оренді у УПЦ МП. Нижня лавра — це об'єкти, що використовуються УПЦ на підставі вже згаданої постанови уряду Азарова, в тому числі, храми, знамениті лаврські печери, семінарія, духовна академія, синодальні відділи та офіційна резиденція предстоятеля церкви митрополита Онуфрія.
Битви за лавру
Крім того, що лавра є столицею українського православ'я, вона, слід визнати, є і предметом постійних суперечок між різними гілками того ж таки українського православ'я.
У далекому 1988 році документи про передачу лаври церкві підписував тодішній митрополит Київський і екзарх України Філарет (Денисенко). Вже за кілька років, у 1992-му, Філарет виступив з ініціативою повного відділення Української церкви від РПЦ і навіть зібрав під відповідним зверненням підписи єпископату.
Проте вже за кілька тижнів — подейкують, під тиском з Москви — українські єпископи провели "Харківський собор", на якому відправили Філарета у відставку, а новим митрополитом Київським обрали Володимира (Сабодана).
Філарет цього рішення не визнав. Більше того, він був сповнений рішучості не віддавати свою лаврську резиденцію новообраному наступнику, якого вважав нелегітимним.
Судячи з мемуарів учасників тих подій, оточення Філарета звернулося до організації УНА-УНСО, якою керував 28-річний Дмитро Корчинський.
"Ми ще в середині 80-х хотіли робити національну революцію, а в 91-му створили воєнізовану організацію", — відповідає Корчинський на питання, як би він охарактеризував себе і своїх колег станом на літо 1992-го. На той час вони мали досвід участі в реальних бойових діях у Придністров'ї, попереду у них були участь у грузино-абхазькому конфлікті та у першій чеченській війні.
Тоді ж, у 92-му, Корчинський виставив охорону біля резиденції Філарета на вулиці Пушкінській у центрі Києва та біля кафедрального Володимирського собору, розташованого неподалік. А в ніч на 19 червня кілька десятків унсовців перелізли через монастирську стіну і швидко захопили один з корпусів лаври.
Розрахунок, каже Корчинський, був на те, що до лаври прибуде сам Філарет. "Після його появи ми були б бодай трохи прикриті по відношенню до Кримінального кодексу. Тоді наша акція була б не розбійним нападом, а взяттям під охорону власності під керівництвом законного власника", — пояснював він пізніше.
Натомість за чотири години до Лаври прибули сотні ОМОНівців, і унсовці були змушені здатися.
Корчинський каже, що, за його даними, автомобіль з Філаретом тієї ночі таки під'їздив до стін лаври, проте ієрарх не наважився увійти всередину. Сам Філарет не коментував цієї історії.
Так чи інакше, це була єдина спроба силового захоплення лаври в новітній історії України. Влітку цього року, коли ВВС говорила з Дмитром Корчинським, він висловлював впевненість у тому, що сьогодні, якщо у певний момент автокефальній ПЦУ знадобиться допомога добровольців з фронтовим досвідом у тому, аби увійти до Лаври, охочих знайдеться вдосталь.
На питання, чи не боїться він звинувачень у розпалюванні релігійної ворожнечі, Корчинський відповідає просто: "Якщо ми не боїмося російських танків, ми що, маємо боятися поліцейських бобіків?"
Ще одним драматичним моментом в історії лаври став вечір 22 лютого 2014 року. На той час шокований Київ оплакував Небесну сотню, Віктор Янукович щойно втік з Києва, а на спантеличений Євромайдан надійшла звістка про те, що "московські попи" вивозять з лаври історичні цінності.
На Майдані тут же сформувалася колона, яка рушила у напрямку до лаври. Настрої у активістів були радикальними.
У ці ж хвилини глава пресслужби УПЦ МП Василь Анісімов заявив російському "Інтерфаксу", що "70 озброєних бойовиків виставили патрулі навколо лаври, зайшли всередину, нікого не впускають і кажуть, що найближчим часом Верховна Рада ухвалить рішення про передачу цього монастиря так званому Київському патріархатові".
Цю заяву тут же підхопили російські ЗМІ. Тодішній митрополит Переяславський УПЦ МП Олександр (Драбинко) розповів ВВС, що одразу зрозумів: ситуація критична.
"Я тут же поїхав до Філарета і попросив його відкликати людей", — пригадує він. До лаври тут же прибули Петро Порошенко і Арсен Аваков, збурений натовп вдалося затримати просто на шлагбаумі на в'їзді. Трансляцію з камер по периметру лаври з ініціативи Олександра вивели в інтернет, щоб усі охочі могли переконатися: ніякого захоплення не відбувається.
Тоді ж, продовжує митрополит Олександр, представники УПЦ Московського та Київського патріархатів провели неформальну зустріч в "Афганському" храмі неподалік від лаври.
"Ми тоді просили, щоб лавру ніхто не захоплював, бо це призведе до провокації, яка дасть можливість (Росії) "прийти і захищати православіє". Якби тоді (активісти Майдану) зайшли в лавру, впевнений, це б запустило агресію Росії проти України набагато раніше, ми уже тоді мали б окупацію Києва… Адже армії в Україні тоді практично не було", — згадує він.
Зрештою, гарячого конфлікту тоді вдалося уникнути. Проте питання про те, чому лаврою — надбанням усього українського народу, усього українського православ'я — користується тільки одна з його гілок, у вагомої частини суспільства залишилося.
Дві лаври
"Наша позиція завжди полягала в тому, що українська святиня повинна служити всьому українському народові. А як це реалізувати на практиці, залежить уже не тільки від нас", — каже ВВС архієпископ Євстратій (Зоря) з автокефальної ПЦУ.
Зрештою, звертають увагу релігієзнавці, титул "священноархімандрит Києво-Печерської лаври" входить до регалій усіх предстоятелів українських православних церков: і митрополита Онуфрія з УПЦ МП, і митрополита Епіфанія з ПЦУ, і навіть патріарха Філарета з його відродженою напівмаргінальною УПЦ КП.
"Ще в середині 90-х церква Київського патріархату просила надати їй для богослужінь один з храмів лаври. Кілька років депутат Верховної Ради Олександр Гудима з прихильниками кожної неділі, кожного свята проводили молитви біля Троїцької Надбрамної церкви (на головному вході в Лавру) з вимогою дати Українській церкві право молитися в лаврі", — каже архієпископ Євстратій.
Він згадує, що коли у 2000 році мали відкривати відбудований за державний кошт головний храм Лаври — Успенський собор, зруйнований у 1941 році, — Київський патріархат провів великий молебень з вимогою недопущення передачі собору Московському патріархатові.
Уже після створення автокефальної ПЦУ її предстоятель митрополит Епіфаній заявляв, що Києво-Печерська лавра нині тимчасово перебуває "в духовній окупації", а ПЦУ не ставить це питання руба виключно через небажання створювати "внутрішній релігійний фронт".
"Ми бачимо, що зараз відбувається на кордонах (мається на увазі концентрація російських військ на кордонах України навесні 2021 року — ВВС). Війська постійно очікують, Путін очікує будь-якого приводу (для атаки). І ми як церква зараз не маємо права дати йому такий привід. (Тому) просто ми не зможемо ці лаври забрати", — заявив митрополит Епіфаній у травні 2021 року в ефірі "5 каналу".
Після того, як вторгнення Росії в Україну стало реальністю, у квітні цього року, на сайті президента Володимира Зеленського було зареєстровано петицію з вимогою передати лавру автокефальній ПЦУ.
Вже за два тижні вона набрала потрібні 25 тисяч підписів, а в травні на неї відповів сам Зеленський. Відповідь його була багато в чому формальною: мовляв, за подібні питання в Україні відповідає уряд, до нього і звертайтеся.
Але паралельно власний план входження до Лаври виник у надрах ПЦУ. У травні цього року автокефальна церква подала до державних органів заявку на реєстрацію юридичної особи з назвою "монастир Києво-Печерська лавра".
Одночасно, розповідав тоді ВВС архієпископ Євстратій, ПЦУ звернулася до міністерства культури — а саме воно є розпорядником усього лаврського комплексу — з проханням про дозвіл орендувати один з храмів Верхньої лаври.
У розмові з ВВС архієпископ Євстратій перелічує щонайменше сім лаврських церков, які зараз "по факту не використовуються". Формальних підстав відмовити "лаврі від ПЦУ" в оренді котрогось з лаврських храмів у мінкульту не мало б бути, казав тоді ієрарх, адже всі конфесії в Україні є рівними перед законом.
В УПЦ МП різко відреагували на появу у ЗМІ плану ПЦУ, назвавши його "продовженням загарбницької політики церковного мародерства".
Утім протягом наступних місяців УПЦ не мала приводів для тривоги, адже держава вперто відмовлялася реєструвати "паралельну Лавру". У ПЦУ обурювалися: мовляв, причини відмови у реєстрації є цілковито надуманими.
Ситуація докорінно змінилася лише нещодавно, коли темою церков раптом зацікавився до того байдужий до сфери релігії Володимир Зеленський.
"Ідеальне поле для резидентури"
Насправді перші ознаки того, що українська держава змінює своє ставлення до УПЦ МП, з'явилися приблизно в жовтні цього року, коли Служба безпеки почала регулярно проводити "контррозвідувальні заходи та заходи безпеки" — фактично обшуки "на об'єктах" цієї церкви.
З першого інтерв'ю в.о. голови СБУ, кадрового спецслужбіста Василя Малюка, який у липні замінив на цій посаді друга дитинства Зеленського та активного прихожанина УПЦ МП Івана Баканова, було зрозуміло, що за цю церкву у Службі взялися невипадково.
"Це середовище (УПЦ) — ідеальне поле для функціонування ворожої резидентури. Тому цей напрям ми якісно відпрацьовуємо", — заявив Малюк в інтерв'ю "Інтерфакс-Україна" у жовтні.
Зрештою, зранку 22 листопада СБУ завітали і до Печерської лаври. На той момент патріотично налаштована громадськість і так вимагала від влади "зробити щось з лаврою": напередодні у мережі з'явилося відео, на якому вірні в одному з лаврських храмів співали пісню зі словами "Звон плывет-плывет над Россией, пробуждается матушка-Русь", яка багатьом українцям у розпал війни з Росією здалася, м'яко кажучи, недоречною.
За підсумками обшуків у спецслужбі заявили, що виявили на території лаври "людей без документів, громадян Росії, проросійську літературу, а також готівку на суму понад 2 млн гривень, більше ніж 100 тисяч доларів США та декілька тисяч російських рублів".
В УПЦ прокоментували ці знахідки в дусі того, що головне — що нічого серйозного на кшталт російських диверсантів або схронів зі зброєю не знайшли. А відеозапис з піснею про "матушку-Русь" взагалі міг бути монтажем, сказав ВВС співрозмовник у єпископаті УПЦ. Однак там ще не знали, що проблеми у церкви на цьому тільки починаються.
Спочатку у спілкуванні з журналістами Володимир Зеленський побіжно згадав, що має нового радника з релігійних питань, — ним виявився відомий релігієзнавець, колишній депутат Ради від партії Арсенія Яценюка та послідовний прихильник автокефалії українського православ'я Віктор Єленський.
Згодом саме Єленський став керівником державної служби з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС), а самому цьому органові за дорученням президента дали більше автономії.
А увечері 1 грудня Зеленський, який доти, складалося враження, зовсім не цікавився церковними матеріями, присвятив вагому частину свого щоденного звернення питанню православ'я, а саме "численних фактів зв'язків окремих релігійних кіл в Україні з державою-агресором".
У оприлюдненому в той же день указі президент доручив урядові "перевірити наявність правових підстав та дотримання умов користування релігійними організаціями майном, яке перебуває на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника".
Простіше кажучи — перевірити, чи немає у держави формальних підстав забрати в УПЦ право користування Лаврою.
І "вишенька на торті" — до санкційного списку президентським указом було внесено багаторічного намісника Лаври, одіозного митрополита Павла (Лебедя).
А 2 грудня ДЕСС після кількамісячних зволікань таки зареєстрував монастир з назвою "Києво-Печерська лавра" у складі ПЦУ.
Щоправда "паралельну лавру" зареєстрували за адресою Феодосіївського монастиря цієї церкви (через дорогу від лаврської стіни), однак сам факт появи на релігійній мапі Києва ще одного монастиря з такою назвою став показовим і в перспективі відкривав можливість для втрати УПЦ монополії на Києво-Печерську лавру.
Новий рік — нові правила
Днями події навколо Лаври суттєво пришвидшилися. Намісник монастиря митрополит Павло записав відеозвернення, в якому повідомив, що напередодні директор лаврського заповідника повідомив йому, що 31 грудня спливає термін оренди УПЦ двох храмів Верхньої лаври.
Йдеться про найбільший храм комплексу лаври — Успенський собор та про Трапезну церкву.
У своєму розлогому зверненні — у ньому митрополит Павло, зокрема, згадав, як у 1983 році ховався від КДБшників у кущах, а нині їхні онуки, треба розуміти з СБУ, приходять до лаври на обшуки — він попросив у президента Зеленського "дати достойні укази Кабінету міністрів" і "дати укази партії", аби лаврські храми залишилися у користуванні УПЦ.
Міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко — саме у сфері відповідальності його відомства перебуває лаврський заповідник — у коментарі ТСН підтвердив, що строк оренди двох названих Павлом храмів спливає, і що його міністерство рекомендуватиме заповідникові не продовжувати орендну угоду з УПЦ.
У своєму коментарі Ткаченко згадав про доручення президента перевірити, як саме УПЦ використовує об'єкти Лаври. Аби провести цю перевірку, продовжив він, було створено спеціальну міжвідомчу групу. Міністр натякнув, що саме від результатів цієї перевірки залежатиме доля оренди УПЦ Нижньої Лаври.
Чимало у цьому розрізі залежатиме і від позиції голови ДЕСС Віктора Єленського — такого собі "міністра у справах релігій України". У розмові з ВВС він утримався від коментаря з цього приводу, однак ще в листопаді, до свого призначення в структури виконавчої влади, він мав недвозначну позицію з цього питання.
"Як діяти з УПЦ і лаврою? Держава має сказати, що не терпить присутності структур Московського патріархату на своїй території. Структури, які перебувають у прямій чи опосередкованій залежності від Московського патріархату, повинні відмежуватись від РПЦ. Вони повинні розіслати грамоти іншим церквам, що не перебувають у підпорядкуванні РПЦ", — заявив він тоді в ефірі телеканалу "Еспресо".
У будь-якому разі, майбутнє лаврських церков — навіть лише тих двох, які з нового року не зможе використовувати УПЦ — поки що виглядає невизначеним. Судячи зі слів Олександра Ткаченка, одразу після нового року у використання ПЦУ їх точно не передадуть: доки триватиме згадана міністром перевірка, використання церковного майна унеможливлюється.
Завершення перевірки очікують і в ПЦУ — саме після неї, каже архієпископ Євстратій, у цій церкві розраховують отримати відповідь на своє звернення про передачу для богослужінь храмів Верхньої лаври.
"З нашої точки зору, Успенський собор як збудований українською державою дійсно був би найбільш відповідним для звершення там богослужінь ПЦУ. Ми готові організувати регулярні богослужіння і в інших храмах Верхньої лаври. Конкретних пропозицій щодо цього ми поки що не отримували", — зазначає він.
Співрозмовники ВВС в УПЦ ймовірну появу в периметрі лаврських стін "колег" з ПЦУ вважають кроком до ескалації міжконфесійного протистояння в Україні.
Архієпископ Євстратій з ПЦУ відповідає: "Ескалацію створює дотеперішня монополія монастиря Московського патріархату на служіння у святині світового і національного значення та використання її для пропаганди ідеології "русского міра"… Якщо МПвУ (Московський патріархат в Україні — так в ПЦУ називають УПЦ) не буде розпалювати конфлікт та не чинитиме провокацій, то підстав для ескалації насправді нема".
У розмові з ВВС міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко висловлюється про майбутнє лаври надзвичайно обережно: "Ситуація, яка складається довкола УПЦ МП, потребує серйозного перегляду (принципу) використання храмів, переважна більшість з яких належать державі, і подальшої дискусії щодо їхнього використання". Утім, додає він, ця дискусія може початися тільки після закінчення перевірки, — а це, згідно з указом президента, має статися до 1 лютого.
В ПЦУ майбутнє Лаври коментують більш однозначно. "У короткостроковій перспективі буде паралельне існування двох монастирів — від ПЦУ та від МП… У більш тривалій перспективі буде лише один монастир — у складі ПЦУ, — двері якого будуть відкритими для всіх так само, як відкритими є можливості для паломників відвідувати монастирі в інших помісних церквах", — заявив ВВС архієпископ Євстратій.
Натомість в УПЦ прогнозують: навіть якщо ПЦУ увійде до Лаври, це не додасть цій церкві прихильників серед вірян: мовляв, їхні храми у Києві і так стоять напівпорожніми.
"В ПЦУ думають, що якщо вони служитимуть у Лаврі, то до них всі наші віряни відразу перейдуть. (Але) для віруючих людей Лавра це не Успенський собор, а монастирська молитва і духовне життя. І нікого вони не обдурять, що це Лавра", — каже ВВС митрополит Климент (Вечеря) з УПЦ.
