УПЦ МП в Осло: скандал довкола каплиці
Ситуація, яка зараз розгортається в Норвегії, виглядає, м’яко кажучи, дуже дивно. І чим глибше в неї занурюєшся, тим більше виникає запитань без відповідей.
Почнемо з фактів.
Едуард Кислий приїхав до Норвегії приблизно у 2023 році як біженець і отримав колективний захист. Після цього близько 9 місяців, а можливо й довше, він або його поплічники вели переговори щодо можливості служіння в місті Мосс. Це велике місто неподалік Осло (близько 60 км), поруч із великим центром розміщення біженців.
У підсумку їм надали приміщення в самому центрі Мосса — біля вокзалу, навпроти центральної церкви. Локація хороша, доступна, логічна. Але сам факт, що процес тривав майже рік, уже виглядає дивним. Плюс отримали вони це приміщення від міської влади, а не від церкви.
Загалом у Норвегії є близько шести таких священників. Вони розкидані по різних містах:
- Тьонсберг — прот. Василій Олійник;
- Мосс (пізніше Осло) — прот. Едуард Кислий;
- Сарпсборг — ієрей Андрій Кобулей (фактично парафія не діє, бо він поїхав в Україну без повернення, але іноді приїжджає священник Василій з Тьонсберга)
- Крістіансанн — прот. Володимир Савіський;
- Саннес — прот. Віктор Мілін, прот. Віталій Красовський та диякон Дмитрій Убоженко.
І при цьому — повна відсутність координації:
жодних спільних богослужінь, зустрічей чи видимої співпраці. Враження таке, що кожен існує окремо, без єдиної структури або стратегії. Єдина спроба зібратися разом була 2 лютого 2025 року в Саннесі на парафії Міліна. Але навіть із доступних відео було видно, що ситуація всередині далека від здорової. Саме там, до речі, був висвячений диякон Дмитрій Убоженко.
Окремо варто згадати ще один показовий момент: повне ігнорування іншого священника УПЦ МП — о. Андрія Пінчука.
Його не визнавали, не запрошували до співслужіння, фактично виключили з будь-якої взаємодії. І це теж говорить про внутрішні процеси більше, ніж будь-які заяви.
Тепер для контрасту.
ПЦУ в Норвегії представлена значно скромніше за кількістю, всього три священники: протоієрей Михаїл Горислаець (Тронхейм), прот. Олег Гах (Ставангер), ієрей Олег Назаренко (Осло) і диякон Володимир Пожидаєв (Осло). Але при цьому:
— офіційна реєстрація єдиної великої спільної української православної громади в Норвегії;
— членство в Раді церков Норвегії, що є рідкістю для закордоння і на канонічній території Константинопольського Патріархату;
— регулярні спільні служби;
— відкритість і публічність інформації;
— активна комунікація та єдність.
Різниця — очевидна. І вона не на користь УПЦ МП.
Повернемося до Кислого.
У Моссі служіння відбувалося не в храмі, а в пристосованому приміщенні. Але локація була зручною, люди могли приходити. І тут починається найцікавіше.
Про діяльність Кислого та його громади майже нічого немає у відкритому доступі. Закриті сторінки, відсутність фото та відео. Єдиний випадок — відео на Пасху 2025 року, яке виклала одна жінка. За наявною інформацією, її попросили це відео видалити щоб не було інформації в мережі.
Чому така тотальна закритість? Що саме потрібно настільки ретельно приховувати?
Далі — Осло.
Там є каплиця, яка понад 8 років фактично стояла занедбаною. З 2017 року Українська греко-католицька церква в Осло неодноразово зверталася з проханням отримати її в користування і отримувала постійні відмови. Рік за роком. І це при тому, що католицька церква є поважною.
У 2024 році до процесу долучається новостворена громада ПЦУ в Осло, під керівництвом ієрея Олега Назаренка. Вони також звертаються з проханням про отримання цієї каплиці і теж отримують відмову. Офіційна причина: стан будівлі незадовільний , необхідність ремонту, тощо.
Але далі відбувається різкий і дуже «цікавий» поворот.
У Моссі Кислому не продовжують оренду вже у 2025 році. Він перереєстровує громаду з Моссу на Осло — і практично одразу отримує ту саму каплицю,яку роками «не можна було передати». Де ремонт одразу робиться за рахунок місцевої влади.
З’являються фото передачі ключів. Навіть була новина на сайті Норвезької церкви про те, що каплицю передано «єдиній канонічній українській православній громаді, яка перейшла на новий календар та святкує Різдво і Пасху з Європою». Звучить як мінімум маніпулятивно. Після резонансу ця новина на сайті зникає.
Після цього починаються питання.
Громади УГКЦ і ПЦУ разом звертаються до церковної ради Осло. Підключаються церковні структури, керівництво Ради християнських церков Норвегії, представники лютеранської церкви, місцевої влади. Відбуваються слухання та зустрічі у лютому 2026 року.
І є головне: на рівні обговорень було розуміння, що рішення виглядає щонайменше непрозорим і несправедливим, ба більше, ті хто передав (церковна рада Осло - світський орган) не надали звітів усьому зібранню, чому рішення було прийнято на користь УПЦ МП.
Але по факту — нічого не змінюється. Каплиця передана. Богослужіння тривають.
І тут ще один важливий штрих.
У самій каплиці:
— оголошення російською мовою
— технічні написи російською
— табличка «УПЦ»
І все це подається як «українська церква».
У нинішніх реаліях для багатьох українців це виглядає не просто дивно — а відверто неприйнятно.
Українська громада в Норвегії, яка існує ще з 2004 року, також висловила своє обурення.
Коли церковна влада в Осло почала усвідомлювати, та пояснила світській владі, що УПЦ МП є частиною РПЦ і що саме їм була передана каплиця, це викликало серйозний резонанс і навіть шок. Але навіть після цього рішення не було скасовано.
о. Андрій Пінчук теж звертався про оренду храму в Осло, але йому відмовили, пославшись, що вже є громада на чолі з ієреєм Олегом Назаренко (тобто ПЦУ), і направили його звертатися туди.
Зараз говорять про можливий судовий процес щодо переданої каплиці. Але чіткої позиції або пояснення, яке б розставило все на свої місця, досі немає.
Додамо ще одну деталь.
На освяченні каплиці був присутній священник із Тьонсберга — близька людина Кислого та його кум. Він активно веде діяльність російською мовою і запрошує на богослужіння, не акцентуючи, до якої саме структури належить.
І ось підсумок.
Маємо:
— закриту діяльність
— відсутність координації
— мовні питання
— і водночас — доступ до ключового приміщення, в якому роками відмовляли іншим
І головне питання, яке зависає в повітрі:
- чому саме так?
- на яких підставах приймалися ці рішення?
- і хто насправді стоїть за цими процесами?
Бо виглядає це не як випадковість. А як добре організована, але дуже непрозора система.
І на цьому фоні діяльність ПЦУ, яка є відкритою, публічною і зрозумілою, лише ще більше підсвічує цей контраст.
У Норвегії це вже не виглядає як просто «різні юрисдикції».
Це виглядає як дві абсолютно різні моделі існування. І держава вже починає розбиратися з цими питаннями (хоча і дуже повільно, як і все в Європі), бо не дуже хочуть отримати «нових агентів російського впливу».
P.S. До речі послухайте (відео останніх двох постів) проповідь Кислого на відкритті каплиці, де він порівнює втечу українців від російського вторгнення з білою еміграцією з Російської імперії.
