«УСІ нитки вели до святого Юра»
Розмова з Ґжеґожем ЛІНКОВСЬКИМ, режисером документального фільму «Блаженний... Праведник?»
Ви саме монтуєте документальний фільм про митрополита Андрея Шептицького. Чи можете сказати кілька слів про цей фільм?
Це детективний фільм. Його сюжет полягає в тому, що отець Стефан Батрух у різних місцях світу – в Україні, По-льщі, Ізраїлі, пробує довідатися, чому так довго триває беатифікаційний процес митрополита Шептицького і процес за внеском про присвоєння звання «Праведник серед народів світу». Відомо, що в першому випадку це триває вже понад 50 років, а в другому 16 разів відкидався внесок. Останнім разом не був відкинений, залишено хвіртку, тобто справа не закрита, тільки залишена для чергового розгляду.
Чекає вона на це вже два роки. Фільм починається поясненням, у чому полягає різниця між шовінізмом і патріотизмом. Я постійно змагаюся з різними стереотипами в поглядах поляків на українців, українців на поляків, одних і других на євреїв та навпаки. Творять вони таку піну, що плаває на поверхні і яку я мушу весь час відкидати, щоб уникнути враження постійної напруги між тими народами. Шептицький мені являється як постать, що рішуче діє для їхнього поєднання. У ті часи про це навіть годі було думати.
Чи вдалося Вам знайти відповіді на поставлені питання?
Так. Частково вони будуть показані у фільмі — не хочу цього розказувати, але напевно історія з беатифікацією та званням «Праведник серед народів світу» виникає передусім зі стереотипного мислення, з невміння подивитися на митрополита в значенні трансцендентному. Не можна розглядати цю постать без історичного контексту. У Яд Вашем цього контексту не розуміють, не розуміють його і поляки, не розуміють навіть українці, які не усвідомлюють цієї постаті. Думаю, що вона щойно чекає на свій ренесанс. Хоч українці повинні до неї сягати, бо вона була профетична. Шептицький завжди говорив, що Україна буде незалежна.
Тепер є добрий момент, якщо йдеться про беатифікаційний процес. Виглядає на те, що закінчився етап збирання різних документів, задавання питань — також і тих стереотипних – і відповідей на них, врешті той історичний контекст узято до уваги. Крім того, у порівнянні з Пієм XII Шептицький виглядає набагато краще. Отож, був він єдиним ієрархом, який під час II Світової війни настільки виразно запротестував проти нацистської системи, проти Голокосту, який створив у Греко-католицькій церкві організовану акцію рятування євреїв. Шептицький переховував у себе у Святоюрському палаці відомі постаті єврейського світу: Давида Кахане, д-ра Хамайдеса, сина Єхескеля Левіна — Курта, який, до речі, розказує про це все у фільмі. Крім того, є документи і докази на те, включно з картками, що попереджували окремих греко-католицьких священиків перед арештами, бо в їхніх парафіях видавалося забагато метрик євреям. Шептицький створив цілу систему в монастирях Студитського чину, де рятуванням євреїв займалися близько кількасот монахів і монахинь. Отож, такі документи вже зібрані. Бракує тільки чуда. З того, що говорив єпископ Гринчишин — бо ми віднайшли і єпископа Гринчишина, тобто постулатора, який протягом 48-ми років вів у Ватикані беатифікаційний процес — є чудо в США. Звичайно, остаточне рішення прийме Папа Римський.
Незважаючи на ті прекрасні заслуги, про які Ви говорили, нагонка на митрополита Шептицького триває вже 50 років і в мене складається враження, що останнім часом набирає сили. Чому?
На мою думку, вона ведеться виключно з політичних міркувань людьми, які не розуміють історичного контексту і будують свій політичний образ виключно на вічному пригадуванні кривд. Відомо, що в історії й українського народу, і народу польського діялося різне, однак ці народи повинні з того очиститися, самі повинні зробити розрахунок зі своїм сумлінням.
У Польщі існує ще такий стереотип-ний міф Кресів, такий спосіб мислення про ті місця, що оцінює негативно все, що там діялося. Тому трагедія Волині дуже часто використовується до політичних дій. Тепер так діється, наприклад, за справою о. Ісаковича-Залеського, який порушує ці теми, але рідко використовує документовані факти, також щодо митрополита Шептицького. Не знайдено жодного документа, який підтверджував би, що Шептицький казав греко-католицьким священикам убивати. Це якесь безглуздя! [...] Це якесь безглуздя!
Але в інтерв'ю для «Речі Посполитої» о. Ісакович-Залеський сказав, що Шептицький підтримував А. Гітлера...
Передусім, треба знати історичний контекст. Уже два роки у Львові перебувають совіти. Пригноблюють Церкву, проводять арешти, політична ситуація дуже важка. Раптом приходять німці. Шептицький був капеланом в австро-угорських відділах, трохи знає ту прусько-австро-угорську дисципліну і йому здається, що після терору, якого зазнали, прихід армії того типу означатиме введення сякого-такого порядку. Особливо після періоду безголів’я та нищення релігії. Його цікавила передусім релігія, він не був, на мою думку, політиком, він був духовним, моральним і релігійним провідником. Той лист до Гітлера, якого, до речі, ніхто не може знайти, мав значення виключно жесту ввічливості. Я думаю, що багато воєвод на тих землях повелися подібно у відношенні до нової окупаційної влади. Передусім для того, щоб рятувати своїх громадян. Я сам із Люблинщини, отож знаю з родинних розмов, як виглядав прихід совітів після 17 вересня, а як прихід німців. Німці карали за порушення окупаційних прав, але не було ще винищення євреїв. Звичайно, були т.зв. Дні Петлюри, тобто погром у Львові, що почався 25 липня 1941 р., коли німці використали різні напруження та вміло напустили міський мотлох проти євреїв. Шептицький відразу вислав священиків, щоб стримати те юрмище, і видав відповідну відозву до Церкви. Пишуть про це і Левін, і Хамайдес. Привітання Гітлера жодною мірою не можна розцінювати як співпрацю. У фільмі я відразу в це вдаряю: я дуже перепрошую, але якщо це була співпраця, то чому Шіндлер, який був членом NSDAP — і не тільки співпрацював, а й був частиною того режиму — отримує звання «Праведника»? У випадку Шептицького, який почував відповідальність за свою Церкву, це в жодному випадку не була зрада.
Отець Ісакович-Залеський закидає також Шептицькому, що той поблагословив створення СС Галичина, направляючи священиків капеланами до того злочинного формування. Греко-католицькі священики були теж капеланами в інших злочинних формуваннях — батальйонах «Нахтіґаль» і «Роланд»...
Це чергове знеславлення. Існує різниця в часі, коли була створена СС Галичина, а коли відбулося навіть не благословення, тільки звернення до тих священиків, які стали капеланами. Це 1943-44 рр., німці програють, зараз знову увійдуть совіти. У такій ситуації формування, у яких служать українці, можуть бути ядром майбутніх порядкових служб на тих теренах. Виразно про це говорить історик Шимон Редліх, який досліджував ті документи. Нема жодного прикладу, що греко-католицькі священики брали участь у вбивствах. Жодного! Зрештою, Ватикан закрив беатифікаційний процес, тобто вже не дискутує на цю тему. Відкинув теж арґументи, про які говорить о. Ісакович-Залеський. Отець Ісакович-Залеський повинен послухати того, що сказав Іван Павло II у Львові під час проповіді в греко-католицькому обряді: ми б хотіли, щоб за нашого життя великий митрополит був беатифікований. Крім того, як-що о. Ісакович-Залеський часом сідає у сповідниці — а повинен, бо він священик — то було б добре, якби трохи інакше подивився на проблему розрахунку з минулим і пробачення провин, про що, зрештою, говорить йому колишній його зверхник Іван Павло II: поляки й українці, ви мусите у певному моменті залишити те, що було, і зробити спільний крок далі. Це так, як у випадку віднайдених мною документів. Коли архієпископ Більчевський звернувся до митрополита Шептицького, щоб він засудив волинський злочин, Шептицький йому відповів: зробімо це разом!
Чому Ви робите фільм про митрополита Шептицького?
Зустрівся я з цією постаттю вже раніше — під час роботи над фільмом про Еміліана Ковча «Парох Майданека», де постійно говорилося про митрополита. Шептицький значно вплинув на відношення греко-католиків до інших націй, наприклад євреїв. Говорив, яким чином слід поводитися в складних ситуаціях, які завдання священиків. Найкращим прикладом того впливу митрополита був саме о. Е. Ковч, якого називали «парохом Майданека». Однак він не був парохом лише для християн, до нього приходили теж і євреї. Він дуже помагав усім людям. Пізніше я зустрічався з іншими прикладами греко-католицьких священиків, які рятували євреїв під час війни. Однак усі нитки вели до святого Юра!
