• Головна
  • Публікації
  • Інтерв'ю
  • “Вибухає ліворуч, вибухає праворуч, а ми несемось, як божевільні!”. Саїд Ісмагілов про різкі повороти у житті, рабську Росію та візію України після перемоги...

“Вибухає ліворуч, вибухає праворуч, а ми несемось, як божевільні!”. Саїд Ісмагілов про різкі повороти у житті, рабську Росію та візію України після перемоги

“Вибухає ліворуч, вибухає праворуч, а ми несемось, як божевільні!”. Саїд Ісмагілов про різкі повороти у житті, рабську Росію та візію України після перемоги - фото 1
11 листопада, 10:50
Інтерв'ю
Складні часи вимагають складних рішень. 44-річний Саїд Ісмагілов – не тільки перший муфтій в історії незалежної від Москви України, який «звільнився» зі своєї посади за своїм бажанням. Він – єдиний в країні колишній духовний лідер, який під час збройного нападу РФ взяв до рук зброю та працює одночасно водієм, стрільцем та парамедиком у складі підрозділу «ASAP Хоттабич» (входить до батальйону «Госпітальєри»).

Слово «перший» можна застосувати до Ісмагілова ще один раз: він, ексмуфтій і нині доброволець, який бере участь у евакуації поранених з самого «передку» та не отримає при цьому зарплатні від держави.

Але до «ASAP Хоттабич» Ісмагілов приєднався не одразу. До 2022 року він, випускник Московського ісламського університету, впродовж 13 років керував Духовним управлінням мусульман України «УММА» (далі – ДУМУ «УММА») – невеликим за розміром проукраїнським духовним центром, який був популярним серед мусульман та користувався повагою у світському середовищі. У 2014 році разом з сім’єю Ісмагілов покинув Донецьк, який росіяни повністю окупують, оселився у Бучі (його частково зруйновану квартиру у 2022-му росіяни пограбують) та повертався на Донеччину вже у якості військового капелана.

Саїд Ісмагілов - фото 102404
Саїд Ісмагілов
Джерело фото: Всі фото з архіву С.Ісмагілова

— Ще до війни з правлінням ДУМУ «УММА» я домовився, що у березні 2022 року відбудеться з’їзд, на якому зібрання обере нового муфтія. Я заздалегідь дав зрозуміти, що не буду висуватись і планую присвятити себе іншим справам – науці та громадській активності. Справа в тому, що я 13 років служив муфтієм. Вважаю, що цього достатньо, бо починається професійна деформація та втома від непростої роботи бути обличчям мусульман бодай одного духовного управління. Це особливо складно в умовах жорсткої, часом брудної, конкуренції між духовними управліннями (мається передусім ДУМУ, Духовне управління мусульман України, керівник Ахмед Тамім – О.Г.). Крім того, я маю відповідати не лише за себе, але й за підлеглих, імамів, усе духовне управління і за все, що відбувається в мусульманському світі. Якийсь неадекват щось вчинив, а питання «Чому мусульманин це скоїв?» ставлять тобі.

На момент, коли ж стало зрозумілим, що з’їзд у березні не відбудеться, я вже три місяці, з грудня, тренувався добровольцем в Ірпінсько-Бучанській ТрО, співпрацював з парамедиками і фактично не міг виконувати обов’язки муфтія. Все, що я мав зробити, я вже зробив: записав кілька звернень — до мусульман усього світу, росіян і деяких мусульманських країн. Часом іноземні посли просили мене підготувати звернення суто до їх мусульманської держави. Все це писалось в перші дні війни, коли я вже пішов захищати Батьківщину.

Війна зруйнувала все. Можливо, я й повернусь до викладацької, наукової, громадської та, можливо, політичної діяльності, але точно не зараз. Але бути муфтієм я вже не планую.

***

Добровольчий парамедичний підрозділ «ASAP Хоттабич», у якому з березня служить Ісмагілов, з’явився на світ у 2014 році та входить до складу «Госпітальєрів». «Останні – це об’єднання добровольців, які за власним бажанням виконують дуже важку і непросту роботу», — каже він.

“Вибухає ліворуч, вибухає праворуч, а ми несемось, як божевільні!”. Саїд Ісмагілов про різкі повороти у житті, рабську Росію та візію України після перемоги - фото 102406

— Мої побратими надавали домедичну допомогу ще з часів Іловайська та Дебальцевого. Кількість екіпажів у різні роки варіювалась. Це 100%-ві добровольці: організація існує за рахунок пожертв спонсорів, які дарують автівки, препарати, паливо і так далі. До 24 лютого підрозділ мав небагато екіпажів, адже війну всі бачили у замороженому вигляді. Та й сам Зеленський усіляко намагався заморозити війну, адже вірив, що буде гинути менше людей. Росія цей час використовувала, щоби приспати нашу пильність і зухвало напасти.

Коли ж почалась друга фаза війни, всі до єдиного екіпажі, які працювали впродовж останніх 7 років, повернулись у стрій. І коли війна протягнулась від Київської до Одеської області, а лінія фронту сягнула понад 1000 км, попит на парамедиків багатократно збільшився.

Ісмагілов розповідає, що з «ASAP Хоттабич» познайомився ще під час свого капеланського служіння в Донбасі і вже повноцінно приєднався до них у березні.

«Коли була потреба вивозити поранених військових та цивільних з Романівки (колишнє село, а нині житловий масив поблизу Ірпеня, поряд з яким розташований відомий на весь світ зруйнований міст – О.Г.), екіпажів не вистачало. То ж ми почали вивозити поранених, — деталізує ексмуфтій. — Пізніше «ASAP Хоттабич» запропонував нам з нашим бусом приєднатись до них для роботи на лінії зіткнення. Командир Святошинського батальйону ТрО К-8 Володимир Варнаков відповів, що, якщо ми готові їхати фактично на лінію фронту, то він дозволяє. А коли москалі втекли з Київщини, екіпажі підрозділу приєднались до однієї з бригад, яка вирушила до Лисичанська Луганської області. 5 квітня ми чотирма екіпажами заїхали у це місто, і з того часу фактично продовжуємо працювати на фронті. Нині – на Херсонському напрямку.

Свідомо глухі та сліпі

— Наприкінці жовтня в інтерв’ю російському виданню Republic ви сказали, що у лютому мотивували українських мусульман захищати країну та допомагати ЗСУ. Вас почули?

— У найперші дні війни мусульмани України мене запитували, чи буде правильно їм брати участь у війні, захищаючи цю державу і наскільки це корелюється з нормами ісламу. Я відповідав, посилаючись на Коран, що захищати свою Батьківщину, країну, родину, дітей, землю та народ – абсолютно правильно, і на це є купа настанов пророка Мухаммада. Така поведінка відповідає вимогам шаріату, й у цьому немає нічого гріховного.

Українські мусульмани дійсно мене почули, а у військо влились тисячі послідовників ісламу. Чимало з них пішло до ЗСУ, інші – до Сил спеціальних операцій (разом із ними молились у мечеті в Костянтинівці) та Головного управління розвідки. Є мусульмани й серед добровольців: наприклад, мій побратим-парамедик з «Хоттабича» Каміль Гімадутін.

Звертався я і до мусульман Росії та всього світу. І я був почутий, адже чимало людей з Росії стежать за мною. Саме тому в мене й досі багато меседжів, спрямованої на російську аудиторію. Був і зворотній зв’язок: муфтій Чечні Салах Межієв на 8-хвилинному відео розповідав, що він й знати не знає, хто я такий, що я самозванець, що не маю компетенції щось засуджувати чи до когось звертатись або когось до чогось закликати. Тобто, мене не тільки почули, але я дочекався і реакції. Думаю, що їх бентежило те, що мої слова набули значного резонансу.

До речі, я своїми відео постійно працюю у цьому напрямку: випускаю записи з розпаковкою рюкзаків російських фельдшерів, фільмую те, що ми знаходимо в окопах, коли москалі відступають. Я виробляю контент, орієнтований на російського споживача. Адже ми воюємо й інформаційно, і ця ділянка не менш важлива, ніж збройне протистояння. Безперечно, зброя завдає шкоди, але, якщо ворог деморалізований, то і зброя не потрібна. Вони самі втечуть. Одні відео я спрямовую на російську аудиторію та намагаюсь донести, що їх очікує в Україні. З іншого, я роблю мотивувальні відеозаписи для мусульман України: читаю Коран і так далі.

— Російські мусульмани комунікують з вами у месенджерах?

— Так, спілкуються. Деякі – погрожують, а дехто пише, що я брехун, що моя оцінка війни неправдива й взагалі не може такого бути. Мені оці всі звинувачення смішно читати. Особливо їх зачепило відео з побиттям мусульманина (місце і дата невідомі – О.Г.). Але це була абсолютна правда. І розстріл, вчинений таджиками, коли були ображені їх релігійні почуття (15 жовтня під Білгородом Мехроб Рахмонов і Амінзод Есхон розстріляли щонайменше 11 окупантів, 15 зазнали поранень – О.Г.), ще раз підтверджує, що там все абсолютно ненормально. Ну і треба пам’ятати про ксенофобію росіян і про те, як вони ненавидять тих, кого вони ж називають «чурками» (азіатів, кавказців).

Особливо на початку російської мобілізації деякі співбесідники питали мене, як правильно здатись у полон ЗСУ, як і де виходити, щоб не застрелили. Я їм розповідав про програму Генерального штабу «Хочу жити».

“Вибухає ліворуч, вибухає праворуч, а ми несемось, як божевільні!”. Саїд Ісмагілов про різкі повороти у житті, рабську Росію та візію України після перемоги - фото 102405

— Наскільки релігійний фактор важливий для російських мусульман, які йдуть на нас війною? Перефразую: для більшості це інструмент розплатитись за іпотеку чи джиґад?

— Як і всі росіяни, мусульмани у РФ перебувають у контексті російської пропаганди, яка потужно впливає на людей. Вони переконані у правдивості цих пропагандистських штампів про війну, страшних «фашистів» і тому подібне. Отже, мусульмани Росії — під впливом російської міфології.

Але дуже важлива позиція, яку зайняли російські мусульманські лідери. Більшість муфтіїв не те що підтримали цей напад, але благословили війну та закликали до неї приєднуватись. Це активна пропутінська позиція. Щоправда, є муфтії, які промовчали, але жодний із них не виступив проти війни. І, якщо, наприклад, верховний буддійський лама у Калмикії мав хоробрість висловитись проти нападу на Україну (йдеться про заяву Тело Тулку Рінпоче від 30 вересня – О.Г.), то з мусульманських лідерів таких сміливців не виявилось. Меншість промовчала, більшість підтримала. Через це російські мусульмани, які, з одного боку, перебувають під впливом пропаганди та, з іншого боку, мотивовані духовними лідерами воювати, цілком вірять, що в Україні виконують якусь там благу місію. Але це до першого потрапляння на поле бою. Коли це стається, вони одразу бачать, в кого стріляють. Які міста та села знищують. Кого з цивільних вбивають. І тут цікаве питання: чи починають вони усвідомлювати, що вони прийшли на нашу землю нищити мирне населення та влаштовувати геноцид?

Лише одного разу я спілкувався з пораненим полоненим-мусульманином. Він був дагестанцем, навесні потрапив у полон у Київській області. Напередодні Рамадану його привели до нашої мечеті на вулиці Дегтярівській. Ми дали йому теплий чистий одяг та поспілкувалися з ним понад годину. Він сказав стандартну «відмазку»: «Я нічого не знав і отримав наказ». Але, вибачте, людина місяць прожила на Київщині, і складно було не зрозуміти, що це вже не Білорусь. Виправдання росіян були заздалегідь підготовлені, якщо хтось потрапляє в полон. Шкода, що у розмові з цією людиною я не побачив ні прозріння, ні покаяння. Потім він попросив зателефонувати з мого телефону своїй матері. Я думав, що його родичі будуть мені далі дзвонити та питати, як справи в їх сина. Ніхто більше не писав і не телефонував.

— Як російські мусульмани богословськи виправдовують можливість нападу на сусідню державу? Чого там більше – пошкодженої теології чи ідеологічної зашореності?

— Це комплексна проблема. Вони посилаються на офіційні російські звинувачення, що наша країна начебто вдалась до геноциду, утискає та позбавляє людей їх прав, і тому потрібно негайно звільнити Україну від українців. Далі триває демілітаризація та навіть «десатанізація». І це реально смішно: люди, в яких головний храм ВС РФ більш схожий на капище сатани, ніж на православний храм, заявляють про те, що прагнуть «десатанізувати» сусідів. Та солдати в наших окопах релігійніші за всю російську армію. Отже, російські мусульмани повторюють пропагандистські штампи та підтягують під них священні тексти. Вони обґрунтовують необхідність вбивати та воювати проти українців ніби захистом пригноблених в Україні українців!

— Поговоримо про оприлюднене вами відео, на якому російські солдати б’ють воїна-мусульманина. Невже у РФ іслам настільки традиційний, що не реагує на знущання над «своїм» з боку формально «православних» солдатів?

— Мусульмани в Росії – безправні! Всі ці офіційно поставлені ФСБ муфтії, по-перше, виконують завдання держави і, по-друге, не намагаються щось змінити в тій ситуації, що склалась у Росії. У цій державі існує чіткий поділ на «білих» (слов’яни) і «не білих» (мусульмани). Це своєрідна «расова» сегрегація. До останніх скрізь неповажне, недоброзичливе ставлення, й їх принижують.

Потужна російська ісламофобія сформувалась завдяки державній пропаганді. Після Першої чеченської війни та приходу Путіна до влади він угледів необхідність у знищенні незалежної Ічкерії. Він вирішив розігнати в суспільстві хвилі ненависті до чеченців, кавказців та усіх мусульман (а тепер згадайте Беслан, Норд-Ост та вибухи у житлових спорудах). Так розкручувався маховик ненависті до неслов’ян. І тепер мусульмани пожинають плід того, що ціле покоління росіян виросло зі зневагою до співгромадян, які від них відрізняються. Підсумую: Росія – абсолютно нездорове суспільство, яке живе у абсолютно середньовічних реаліях. Тому побиття та приниження інших, хто відрізняється кольором шкіри, мовою чи релігією, будуть продовжуватись. Думаю, хтось когось у російській армії розстрілює не востаннє.

— Тобто, це ознака спротиву, який тільки починається?

— Це не просто спротив. Це ознака опору приниженню, яке переживає неросійське населення з боку росіян-слов’ян.

— Чи є серед російських мусульман одностайність у підтримці нападу на Україну? Можливо, загибелі солдат-мусульман або муфтіїв мають свій попереджувальний вплив?

— Такі смерті нічого не змінюють. У Росії мусульманське релігійне поле вже давно зачищене. Іслам для них – це небажана релігія, яку не терплять. А мусульман – не люблять. Але що робити, коли їх більше 20 мільйонів? Навіть для Сталіна знищити таку кількість людей було б надскладним завданням, а у сучасному світі з його запобіжниками це ще важче. Звісно, російські муфтії «небажаність» ісламу спростовують: мовляв, нам дозволяють будувати мечеті. Але це просто прийом: культову споруду будуть, а жити за ісламом не дозволяють. Мати відмінну від «офіційної» думку або національну чи релігійну свідомість – заборонено. «Ось, ідіть молитись до мечеті, але моліться за Путіна». Я не зустрічав у Росії мусульманських діячів, які б висловились проти цієї війни. З тих емігрантів, що втекли з РФ, – є такі люди. У Росії мусульмани або схвалюють війну, або просто мовчать.

У Росії мусульмани або схвалюють війну, або просто мовчать.


— Це цікаво, адже у РФ є священики РПЦ, які висловлюються проти кремлівської агресії. Звісно, їх потім залякують, але факт залишається фактом.

“Вибухає ліворуч, вибухає праворуч, а ми несемось, як божевільні!”. Саїд Ісмагілов про різкі повороти у житті, рабську Росію та візію України після перемоги - фото 102408

Нюанси евакуації

Як влаштована парамедична евакуація в Україні? Ісмагілов малює її наступним чином. Перше логістичне плече – це так званий CASEVAC (абревіатура від «casualty evacuation»), вивезення пораненого від окопу до стабілізаційного пункту. «На нашій ділянці фронту від підрозділу «ASAP Хоттабич» на цьому напрямку працюють два джипи, одним з яких кермую я сам. Що є у джипі? Турнікети, кровоспинні бинти, оклюзійні наліпки, шини та розчини, якщо у воїна велика крововтрата. Ця машина знаходиться там, де постійно стріляють і можуть влучити. Її завдання – якомога швидше забрати пораненого та довезти його живим до стабпункту. Це моя робота», — стверджує він. Два інших екіпажі – це реанімобілі, які не бувають на «передку» і натомість відповідальні за MEDEVAC (абревіатура від «medical evacuation») — транспортування від стабпункту до лікарні, де професійні лікарі надають пораненому справжню медичну допомогу.

— Як ми працюємо? По-перше, у кожного парамедичного екіпажу – de facto різна кількість виїздів. Є дні, коли роботи немає, і ми можемо чекати на виклик з ранку до пізньої ночі. У такі години я записую відео. Коли нас викликають, за кілька хвилин ми маємо бути на евакуаційній локації, будучи готовими надавати допомогу. І ми вже знаємо, скільки буде важких і скільки легких, лежачих і сидячих. Точка перехоплення заздалегідь узгоджена. Відштовхуючись від цих даних, ми вирішуємо, скільки машин їде. Іноді буває 20 поранених за раз, у такому випадку вирушають 3-4 автівки. Якщо не всі на ходу, тоді доводиться виконувати декілька рейсів. Були такі страшні дні, коли ми з ранку і до ночі не злізали з коліс. Одного дня під Сіверськом я та мій побратим-парамедик «Фіш» дістались «передку» для евакуації поранених, і до пізньої ночі я їх вивозив. Мало бути 3 екіпажі, однак 2 інші працювати не могли. Тобто, ми були єдиною робочою машиною між місцем бою та стабпунктом. Було важко, але ми не могли зупинитись, бо розуміли, що поранені можуть померти. Вибухає ліворуч, вибухає праворуч, а ми несемось, як божевільні. Але ми встигли вивезти всіх. Я навіть не пам’ятаю, скільки рейсів я тоді зробив.

— Українські водії мені не пробачать, якщо я вас не спитаю: з якою середньою швидкістю ви евакуюєте? 130?

— Якщо дорога дозволяє, понад 100 км/г. Тому що ми працюємо у зоні, де нас можуть обстріляти. Буває ситуація, коли траса прокладена через поля. І навіть немає дерев, де сховатись. Якщо досвідчений ПТУРист (оператор ПТУРа, протитанкової керованої ракети – О.Г.) захоче спалити нашу автівку, він влучить. Але зазвичай ПТУРи не полюють за звичайними легковими авто, їм цікавіше підбити військову вантажівку, цистерну або бронетехніку. Легкові – це не їх парафія. Можуть думати: «Ймовірно, солдати втікають з позицій, хай в себе сіють паніку». Безперечно, квадрат, яким ми їдемо, можна «накрити» артою або мінометами, але влучити вже дуже важко. Нас може посікти уламками (так і було), але щоби сталось прямо влучання… це майже неможливо. Танки іноді можуть обстрілювати, але вони не встигають взяти на приціл автівку, яка несеться сторчголов.

Коли ж нормальних доріг немає, сильно не розженешся, бо повідлітають усі колеса. Приміром, у Херсонській області, де ми працюємо, доріг вже не залишилось. Тому доводиться їхати по накатаному ґрунту. Влітку, коли рушиш, здіймаєш у повітря стовпи пилу. Несешся у пильній хмарі. Коли йдуть дощі, — скрізь бруд. І якщо в тебе не гарний повнопривідний джип, то у цій багнюці можна посеред поля «на пузо» сісти. Все це непросто. І ускладнює ситуацію те, що у полях досі розкидані снаряди, які не вибухнули. Коли касетний боєприпас розривається у повітрі, навколо розкидуються його вибухонебезпечні компоненти. Наїдеш – здетонує. Якщо це невеличкий снаряд, відірве колесо, усі отримають контузію. Якщо великий – автівку рознесе. Саме тому, коли їду, дивлюсь не тільки на саму дорогу, але й стежу, щоби з неї нічого не стирчало і не валялось. Це просто жесть.

Загороджувальний TikTok-загін

Ісмагілов каже, що не останню роль у рішенні російських мусульман йти воювати грає феномен Рамзана Кадирова та кадирівців, які виготовляють спеціальний пропагандистський контент виключно для арабо-мусульманської аудиторії. І у меншій мірі – для внутрішньо-російського споживання.

— Про російських мусульман передусім знають завдяки кадирівцям, «TikTok-бійцям». Що ви думаєте про їх релігійність? Вони вбивають в ім’я Аллага.

— По-перше, кадирівці – це не стільки воїни, скільки актори. Я весь час з зацікавленістю та сміхом продивляюсь їх ролики, і мені вони все більше нагадують боллівудські стрічки. Щось на зразок фільму про вічного раджа, який зубами ловить кулі.

Як людина, яка перебуває на реальній війні з 24 лютого, я не можу дивитись ці відео без посмішки. У сучасній війні солдати не бігають у повний зріст із автоматом наперевіс – один кулеметник «покосить» їх усіх. Сучасний збройний конфлікт – це ти повзеш або сидиш у окопі чи бліндажі. Що ми бачимо в кадирівців? Біжать та стріляють, і попереду них – оператор, який знімає їх «у обличчя». Все це постановка з пропагандистською метою. Вони ніякі не воїни, хоча запаковані добряче. Ще цікаво те, що серед них немає брудних: всі вимиті, а зачіски та бороди ніби щойно вони вийшли з барбершопу. Ви бачили справжніх бійців? Одяг брудний, як і сама людина, бо в окопі за тиждень-другий немає можливості помитись. Ну який тут барбершоп? Кадирівці – актори.

Кажуть, що вони ще працюють у загороджувальних загонах. Я схильний вірити у це. Адже, як росіяни ненавидять чеченців, так само й чеченці ненавидять росіян. І, якщо їм накажуть розстрілювати москалів, які втікають, вони із задоволенням це зроблять. А росіяни, звичайно, боятимуться відступати, бо знатимуть, що в них за спинами чеченці. Ця ідеальна сталінська тактика «заградотрядов» у сучасній Росії живе й працює.

— Чи можете ви сказати, що кадирівці – віруючі?

— В ісламі неможливо судити, віруюча людина чи ні. Це виключна компетенція Всевишнього. Втім, на відео кадирівці показово релігійні. Кадиров публічно молився з кулеметом на «маріупольській» АЗК. Це не була аматорська зйомка, все знімалось спеціально. Складно сказати, які вони віруючі. Втім, вони вип’ячують свою релігійність, і це робиться для пропаганди серед мусульман. «Дивіться, як тут круті воїни! Як вони добре вдіті! Як вправно воюють! Як моляться і, коли атакують, вигукують «Аллагу Акбар!»». На диво, в арабо-мусульманському світі це працює. Навіть європейські мусульмани симпатизують Кадирову і вважають його мусульманським політичним лідером світового рівня. Вони більше вірять TikTok-стрічкам кадирівців, ніж європейській пресі. І мова роликів неважлива, адже кадирівці майже нічого не кажуть. Раніше, особливо навесні, використовували національно-патріотичну арабську бойову музику. Цей підхід дуже приваблює східну аудиторію, частина якої підтримує Росію та її дії, а Путіна вважають сильним та харизматичним лідером. Люди, які не бачили, що таке справжня війна, сприймають цей перфоманс кіно за чисту монету.

— У книжці «Islamischer Staat: IS-Miliz, al-Qaida und die deutsche Brigaden» («Ісламська держава: ІД-загони, аль-Каїда та німецькі бригади; видавництво C.H.Beck, Мюнхен, 2015) наголошується, що диджітальна вербовка ІДІЛу у Франції та Німеччині була доволі ефективна. Чи має кадирівський TikTok-контент аналогічну мету – набирати бойовиків на війну з Україною?

— Якщо Росія захоче легально вербувати мусульман з будь-якої країни, вона виявить величезну кількість бажаючих воювати за гроші. Це Європа, Афганістан, Пакистан і арабо-мусульманський регіон. Але, судячи з усього, Москва не надто довіряє цій публіці, бо вона неконтрольована та може розвернути зброю в інший напрямок. Вважаю, що на цьому етапі вони не користуватимуться послугами найманців з арабо-мусульманських країн.

Мотивація воювати

— Чи єдині українські мусульмани у своєму ставленні до війни? Особливо мене цікавить позиція ДУМУ, чий лідер Ахмед Тамім ніжно дружить з Р. Кадировим, а центральну мечеть Ар-Рахма на Лук’янівці дехто вважає ледь не мусульманською Києво-Печерською лаврою?

— (сміється). Я думаю, що скептики мають для цього всі підстави, бо ще до початку війни це управління мало потужні зв’язки з Росією та безпосередньо з Чечнею. Так, А. Тамім у інтерв’ю не раз свідчив, що він друг Кадирова. На відкриття згаданої вище мечеті приїздив муфтій Чечні, і обидва муфтіяти підтримували тісні контакти, особливо в сфері освіти. Що цікаво, у «Ар-Рахма» постійно перебували представники чеченської діаспори, які носили футболки «Ахмат-сила!». І це ще до 24 лютого! Коли з почалась нова фаза війни, ДУМУ затихло. У перші дні Тамім написав для офіційного сайту звернення у стилі «ми проти війни» та «ми за все добре й проти усього поганого». Після цього акту я більше не стикався з фактами засудження Тамімом Росії та її муфтіїв.

Звісно, ДУМУ виступало з заявами також і в форматі ВРЦіРО. Але з ми розуміємо, що це такий міжцерковний орган, у якому геть не мусульмани грають першу скрипку. Потужні позиції посідають греко-католики, ПЦУ і протестантські церкви. І вони виступають з консолідованою, усередненою позицією, щоби нікого не образити. Втім, індивідуально ДУМУ ніколи не засуджувало муфтіїв РФ, які закликають російських мусульман йти війною на Україну.

— Іслам Дабабсех, палестинський лікар, який багато років живе та працює в Україні, розповідав НВ про існування 4-х ісламських батальйонів, що воюють за Україну. На ваш погляд, чи мають вони інституційну перспективу?

— Мені відомі батальйони ім. Шейха Мансура, «Крим» та ім. Номана Челебіджихана. Кажуть, що ще створюється дагестанський батальйон, але я навіть його назви не знаю. З’являються різні батальйони, зокрема, кримськотатарські. «Крим» бере участь у бойових діях (але не знаю, де саме), а батальйон Челебіджихана не бачили на позиціях.

В українській армії не може існувати військовий підрозділ за національною ознакою. Але всі ці батальйони поставали як добровольчі. Тобто, їх створювали не ЗСУ, а люди, які добровільно об’єднались та з 2014 року виконують поставлені завдання. Ці структури не входять до Армії, тому вони у підвішеному стані.

Повторюсь, що, з одного боку, у світській державі не може бути «релігійних» батальйонів. З іншого, я розумію мусульман, які стикаються з певними проблемами (як і ми самі). Втім, ми — невелика парамедична служба, на стабпункті — до 10 осіб. І всі проблеми ми вирішуємо самостійно, по-дружньому. Наприклад, ми не забезпечені халяльною їжею (найбільше – м’ясом). Немає в армії жодного сухпая, який готується з урахуванням норм халялю. У нашій маленькій структурі ми вирішили це так: закуповуємо халяльне м’ясо на всіх. Його споживають і мусульмани, і немусульмани. Але це рішення неможливе для батальйону: ніхто не шукатиме халяльне м’ясо заради трьох прибічників ісламу.

Ось інша ситуація: мусульманам потрібно здійснювати молитви. Ми всередині домовились, що, поки ми 10 хвилин молимось, інші нас не чіпають, а потім ми далі працюємо. Все всіх влаштовує. У квітні, коли ми постили у священний місяць Рамадан, всі мої колеги з повагою ставились до того, що троє мусульман вдень нічого не їдять і не п’ють, але при цьому повноцінно виконують завдання. Ввечері ми сідали їсти, а вночі молились. Деяким навіть подобалось слухати наші читання Корану перед сном. «Ви там гучніше читайте, я краще засинаю», — казала тоді наша пані командир на позивний «Ромашка».

Отже, у великому військовому колективі виникають труднощі, коли людина хоче дотримуватись релігійних приписів. Феномен добровольчих батальйонів полягає у тому, що у них служать переважно мусульмани, які самі собі встановлюють графік, за яким можна воювати, не нехтуючи задоволенням релігійних потреб. Тобто, українські мусульмани віднайшли зручний для себе формат.

Ставлення до таких батальйонів двояке. З одного боку, муфтій ДУМУ А. Тамім кілька років тому з трибуни Верховної Ради засуджував факт їх існування та називав їх «екстремістськими». Однак багато хто розуміє, що це форма, яка допомагає мусульманам захищати країну, сумлінно виконуючи необхідний мінімум обрядів.

“Вибухає ліворуч, вибухає праворуч, а ми несемось, як божевільні!”. Саїд Ісмагілов про різкі повороти у житті, рабську Росію та візію України після перемоги - фото 102409

— В одному з інтерв’ю ви казали, що волонтерська організація «Крила перемоги» доставляє воїнам-мусульманам халяльну їжу. Чи є намагання системно вирішити цю проблему? І взагалі як живеться мусульманину на фронті?

— Ми започаткували волонтерський центр «Крила перемоги» у перші дні широкомасштабної війни. Це була моя ініціатива спільно з Вікторією Нестеренко, Камілем Гімадутіним та іншими небайдужими. Ми вважали, що має бути мусульманська волонтерська організація, яка, допомагаючи всім одягом, ліками та харчами, враховуватиме потреби прихильників ісламу. Ну а хто це буде робити? Чи цікаво іншим волонтерам, що мусульмани потребують халяльної їжі? Ні. Рятування того, хто тоне, є справою… . То ж «Крила перемоги» налаштували доставку з Європи халяльних продуктів харчування (ковбаси, консерви, консервовані сосиски). А потім організація домовилась з українськими виробниками тушківки. Вони за сприяння мусульман закуповують туші тварин та великими партіями виготовляють продукцію. Цим також займається фонд «Хаят» (очолює Гайяна Юксель) та інші організації. А далі ці харчі розподіляються серед мусульман. Ми вирішили проблему системно: вже не шукаємо, де купити, а натомість знаємо, скільки і чого нам треба та силами волонтерів самостійно закриваємо ці потреби адресно.

— Ви раніше згадали про Крим, і, як екссевастополець, не можу не спитати про нього. Одразу після окупації Криму у 2014 році Духовне управління мусульман Криму (ДУМК) пристало до послуг РФ. Як конфесія поводить себе з лютого 2022-го?

— Ситуація не змінилась. З 24 лютого муфтій ДУМК Еміралі Аблаєв ніяк не висловлювався стосовно війни. Він просто зник з інфопростору. Всі потрібні заяви виголошував його заступник Айдер Ісмаїлов. Інший заступник Аблаєва, Есадуллах Баїров, брав участь у конференціях російських муфтіїв, на яких схвалювався напад на Україну. Восени, коли Кремль оголосив мобілізацію, на екранах з’явився і Аблаєв: він підтвердив, що мобілізація потрібна і що кримські татари не мають стояти осторонь. Тобто, врешті-решт і його дістали з тіні, щоби він сказав своє слово. Можливо, його тримали для важливих моментів. Ось він і прийшов час.

— Певний «антонім» проросійського ДУМК – це рух «Хізб-ут-Тахрір» (ХуТ). Яким стало відношення до нього з боку російської влади з початком війни? Це для Кремля досі екстремістська організація?

— Так, вірно. Щоправда, силовики нині переключились на політичні репресії (приміром, переслідують Нарімана Желялова). При цьому представників ХуТ в Криму доволі багато. Їх просто стали менше чіпати. Загалом, ідеологія ХуТ була дуже популярна серед кримськотатарської молоді до 2014 року. У кожному селі знаходились їх осередки. Сільська молодь захоплювалась цими ідеями, адже вона вважала себе причетною до побудови якогось справедливішого мусульманського світу. Звісно, СБУ відстежувала активістів ХуТ. А далі більшість кримської СБУ – з усією інформацією та напрацюваннями – перейшла на бік Росії. Відповідно, в них залишились всі списки, явки, паролі та лідери. Якби вони хотіли, вони могли посадити всіх. Це був би масштабний арешт на декілька тисяч осіб. Але ФСБ це виявилось не потрібним – вони сконцентрувались на окремих особах з-поміж кримських татар.

— Є міф, що кримські татари не беруть участь у війні проти Росії. Чи зустрічали ви киримли? Який їх мотив воювати?

— Вони є, але точна цифри мені невідома. З деякими я знайомий давно, з деякими зустрівся цьогоріч: наприклад, нещодавно вночі евакуйовували кримського татарина. В кожної людини своя мотивація. Є кримські татари, які просто захищають Україну: в них дружини та діти – українці. Вони не будують стратегічних планів по звільненню Криму та відродженню там, як того хоче Меджліс, кримськотатарської автономії. Воюючи з окупантом, вони просто захищають свої родини. Звісно, є й ті, хто своєю участю у війні наближає відновлення прав кримськотатарського народу.

— Ваша мотивація воювати цілком зрозуміла та чітка. А в інших мусульман?

— У всіх – своя. Більшість мусульман, які захищають Україну, не відділяють себе від країни проживання. Вони такі самі українців, як і всі інші. На фронті я зустрічав і чоловіків, і жінок-мусульманок (таких щонайменше 5) – це українці, які прийняли іслам та захищають свій український народ. Серед мусульман на фронті – чоловіки різних національностей. Чеченці захищають Україну як форпост вільного світу зі здоровим ставленням до мусульман, а також, після розвалу Росії, планують створити незалежну державу Ічкерія. Чимало кримських татар хочуть повернутись до Криму. Мусульмани інших національностей вже відчувають себе українцями. Україна – спільна Батьківщина для всіх них.

Капелан на лінії

— На чому сконцентрувалось ДУМУ «УММА» після вашого відходу? Що змінилось у роботі Управління з початком війни?

— Після того, як я у березні написав на Правління ДУМУ «УММА» звернення з проханням звільнити мене з посади муфтія, його задовільнили. Шейх Мурат Сулейманов, кримський татарин та імам львівської мусульманської громади, 8 листопада був обраний новим муфтієм ДУМУ «УММА».

— Торік я брав інтерв’ю в Мурада Путиліна, голови Управління військового капеланства мусульман України від ДУМУ «УММА». Що змінилось у мусульманському капеланстві з 24 лютого? Чи запустили інші «гравці» свої капеланські підрозділи?

— Наш капеланський відділ продовжує ефективно працювати. Втім, впродовж перших двох місяців війни капелани були вимушені займатись не стільки своєю роботою, скільки безпосереднім захистом Батьківщини. Наприклад, очільник цієї структури шейх Хаджимурад Путилін служив у підрозділі «Фрайкор» у Харкові та вже відійшов від безпосередніх бойових дій. Інший капелан, Абдула Глущенко, взагалі залучений до ЗСУ не як капелан. Втім, інші наші капелани вже понад півроку продовжують свою роботу: вони навіть приїздили мене відвідати!

“Вибухає ліворуч, вибухає праворуч, а ми несемось, як божевільні!”. Саїд Ісмагілов про різкі повороти у житті, рабську Росію та візію України після перемоги - фото 102410

Капеланство не було нікому потрібне, поки не з’явились офіційні посади з державним грошовим забезпеченням і соціальними гарантіями. Коли у ЗСУ почала формуватися офіційна капеланська служба, інші духовні управління (ДУМУ, ДУМ Автономної республіки Крим) відразу висловили бажання, щоби їх імамів взяли на посади попри відсутність мінімального досвіду. Тобто, поки за це не платили, нікому воно не було потрібно. Чому ж ви не звершували це духовне служіння тоді, коли це було за покликом серця, а не за гроші? 8 років триває війна – де всі ці бажаючі були раніше?

— У контексті ДУМУ це частково зрозуміло, бо його муфтій Ахмед Тамім у Москві абстрактно виступав «за мир». А чому своє капеланство не запустило ДУМ АРК? Це було б настільки природньо!

— Мені важко відповісти на це питання. Нюанс у тому, що капеланство – це дуже нелегка робота. Сидіти в мечеті та проводити обряди в комфортній культовій споруді легко. А от їздити по полях, іноді під обстрілами, працювати духовно й іноді психологічно з бійцями, травмованими війною, іноді з поламаною психікою і почасти з контузіями та стресами… у холоді, у полях, під дощем, взимку на морозі. Завдання капелана – бути поруч: молитись з воїнами, підтримувати, давати настанови, вислуховувати, читати з ними Писання – і це все не у зручній мечеті, а в бліндажі! А на вулиці – мінус 20! І ти сидиш у холодному окопі разом із хлопцями та кажеш їм, що ми маємо боротись, щоби захистити країну. Це зовсім інше! Це важка, небезпечна праця! Бо, якщо прилітає снаряд, він не розбирає, в кого влучати. Можливо, хлопці просто не знають, наскільки важко бути капеланом. Це високий рівень духовного служіння, коли ти віддаєш всього себе і служиш задля Бога. Це служіння потребує потужної віри.

— Скільки мусульман має бути у бригаді, щоби там з’явився професійний (за посадою) мусульманський капелан? І чи фіксується число прихильників ісламу в війську взагалі?

— Кілька офіційних посад мусульманських капеланів дійсно передбачені. Але, оскільки мусульман у силових структурах небагато і вони служать у різних військових частинах, капелан буде закріплений не за бригадою, а за певним сектором. Відповідно, він працюватиме з мусульманами, які служать у цьому регіоні.

— Яке ваше ставлення до УПЦ (МП)?

— Чесно кажучи, я ніколи не приховував, що не схвалюю політику УПЦ (МП). Вона завжди була проросійською, навіть незважаючи на те, що офіційне керівництво відгороджувалось від Росії і казало: «Ми окрема, незалежна церква». Але у Статуті все одно прописано, що вони є частиною Московського патріархату. Крім того, вчинки та висловлення єрархів та місцевих кліриків додає особливого негативу до їх діяльності – серед них було чимало зрадників, колаборантів і осіб, які працювали проти України. У жодній іншій конфесії такого немає!

— А у самому війську як ставляться до УПЦ (МП)?

— У патріотично налаштованих – негативне. Додам, що у ЗСУ зараз немає капеланів УПЦ (МП). Нині там служать капелани виключно українських Церков. Активна ПЦУ, УГКЦ, численні протестанти, які працюють і організовано, і у рамках окремих ініціатив.

— Вже понад півроку ви живете іншим життям та спілкуєтесь з людьми, з якими раніше здебільшого не перетинались. Що ви відкрили для себе як вчений та як колишня духовна особа?

— Мені дуже подобається спілкуватись з нашими воїнами на фронті. На реальній лінії зіткнення, де стріляють і де страшно. Люди тут – справжні. Ніхто не вдягає маску та не лицемірить. Кожна людина демонструє свої найкращі якості, та всі тримаються один за одного. Тут потрібно бути колективом. Ти маєш відчувати свого побратима, чути його та йому допомагати. То ж формується справжнє військове братерство. Люди, які цінують одне одного не через вподобання, належність до однієї нації чи релігії, а через військове побратимство. Кожен відповідає за життя свого побратима. Це зовсім інший рівень свідомості. Можливо, у цивільному життя він/вона були б тобі неприємні, але він чи вона – на фронті разом з тобою, хоча мільйони людей не хочуть там опинитись. Все змінюються: люди починають терпіти один одного.

На війні все змінюється, особливо свідомість та відносини між людьми. Чому військові побратими, навіть вже після закінчення конфлікту, тримаються один одного? Бо вони спільно пройшли такі випробовування, що цій людині можна повністю довіряти. Тут довіряєш своє життя іншому. Це такий рівень відносин, який у цивільному житті не зустріти.

Тут довіряєш своє життя іншому. Це такий рівень відносин, який у цивільному житті не зустріти.
“Вибухає ліворуч, вибухає праворуч, а ми несемось, як божевільні!”. Саїд Ісмагілов про різкі повороти у житті, рабську Росію та візію України після перемоги - фото 102411

На українському фронті — зміни

— Як ви ставитеся до діяльності після закінчення війни Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій (ВРЦіРО) та Державної служби України з етнополітики та свободи совісті?

— У державі має функціонувати орган, який комунікує з релігійними організаціями. Адже потрібно їх реєструвати, надавати їм послуги, вести моніторинг і статистику та реагувати на порушення їх прав (або реагувати на порушення прав самою конфесією). Важливо також, щоби цей орган працював на засадах справедливості й однаково, за Конституцією, ставився до усіх, не надаючи при цьому преференцій.

А-от стосовно існування ВРЦіРО в мене завжди виникало питання, оскільки наше Управління щонайменше впродовж 13 років ця структура не хотіла приймати до себе. Так в Україні сталось, що нагальні питання держава вирішує виключно з ВРЦіРО. Якщо ти до неї не входиш, тобі майже неможливо достукатись та висловити свої потреби. Держава тебе «не бачить» і не слухає. Це ненормально, несправедливо та порушує Конституцію і Закон України «Про свободу совісті…», де зазначено, що всі релігії та конфесії рівні перед державою. Тобто, потрібно враховувати інтереси усіх.

У якому форматі – це дискусійне питання, але у ВРЦіРО є членами не 100 організацій, щоби більше нікого не приймати. Там нині менше 20 членів. Водночас на світських партійних з’їздах рішення ухвалюються і 200-ми, і 400-ми делегатами, і є час вислухати позицію кожного. Підсумую: бути організацією, яка складається з 50 представників найбільших українських релігійних центрів, — цілком можливо. Просто ВРЦіРО монополізувала канал комунікації з державою, бо найбільші церкви зацікавлені у збереженні такого формату. Навіть якщо в УПЦ (МП) заберуть реєстрацію, це буде лише «мінус один». Члени ВРЦіРО не хочуть нікого додавати, вони вже давно порозумілись та зайняли усі наявні ніші.

При цьому ДУМУ – точно не амбасадор інтересів ДУМУ «УММА». Скажу відверто: ДУМУ не тільки не представляє інтереси мусульман, але й шкодить їм. Впродовж останніх 30 років Ахмед Тамім розповідає, що українські мусульмани, окрім послідовників його духовного управління, — екстремісти. Як це виглядає з зовні? Лунають заяви про українських мусульман-«терористів», але немає злочинів! Це відверте приниження авторитету України: якщо вулиці кишать «екстремістами», то чим займаються силовики? Начебто держава не здатна впоратись із цією проблемою. Та, з іншого боку, самим українським мусульманам неприємно, що їх гідність принижують. Але Ахмед Тамім не міняється.

Міркую, що після перемоги ВРЦіРО залишиться зацікавленою у збереженні свого закритого статусу. Але я хотів би, щоби майбутній формат взаємодії «держава – конфесії» був ширшим та демократичнішим. Але я буду за цим спостерігати вже не як муфтій, а дослідник. І мовчати я точно не буду.

— Що особисто для вас означатиме перемога? Якою Україна має стати після неї у релігійному, політичному та економічному вимірах?

— Чимало українців вважають, що перемога – це цілковите звільнення всіх наших територій. Думаю, що цього недостатньо. Якщо ми зробимо тільки це (включно з Кримом і Донбасом) і зупинимось, то мине, скажімо, зо 10-20 років, і Росія позбудеться санкцій, навиготовляє нових танків і літаків. За цей час виростуть діти, виховані на антиукраїнській істерії і ненависті, та РФ знову на нас нападе. Щоби нашим дітям і онукам не довелось воювати, ми маємо перемагати зараз. Не доб’ємо Кремль – він відновить сили та повторить 24 лютого, але вже з урахуванням своїх попередніх помилок.

Найкращий сценарій для нас – це розвал Росії на низку незалежних національних держав. Нехай республіки Північного Кавказу здобудуть самостійність, як Ічкерія. Нехай Татарстан отримає незалежність, оголошену ним ще у 1990 році. Хай постраждалі від війни республіки – зокрема, Бурятія та Якутія, які нині служать регіонами-донорами «гарматного м’яса», – перестануть залежати від Москви. Якщо це станеться, Росія не матиме необхідного потенціалу та грошей, щоби створити оновлену армію та напасти на Україну. У майбутньому буде купа незалежних постросійських держав з власною економікою, армією та національним інтересом. Це убезпечить Україну від майбутньої можливої повномасштабної війни.

Не доб’ємо Кремль – він відновить сили та повторить 24 лютого, але вже з урахуванням своїх попередніх помилок.


Що ж стосується моєї країни, то я дуже хотів би, щоби Україна стала сучасною, демократичною державою, у якій враховувались права всіх громадян, але з орієнтиром на українські національні політичні інтереси. Щоби не було жодного сепаратизму – закарпатського, кримського, донбаського тощо. Ми повинні бути єдиною, вихованою, освіченою, консолідованою, потужною нацією. Також ми маємо зберегти високий рівень толерантності: права всіх релігій мають бути враховані. Преференції для одних та нічого для решти – це шлях у нікуди. Я вірю у вільну, демократичну та європейську Україну.

Чому я кажу про «європейську»: я вважаю, що Україні в європейському контексті буде набагато легше відроджувати власну незалежність, культуру та мову. Європейські стандарти захищають свободу слова та бізнесу (а в Україні підприємництво досі пригнічується державою). І мене не лякають певні нездорові елементи у євро-атлантичному просторі на зразок ЛГБТ. Я їх відверто критикую, за що мене кличуть «гомофобом». Я кажу, що думаю, адже, якщо їм дозволено засуджувати своїх опонентів, то тим більше я можу публічно та аргументовано відстоювати свою позицію. У здоровому суспільстві всі можуть висловлюватись. Я вірю, що українське суспільство обере здорове та адекватне майбутнє у цьому плані. Тим більше що у країнах, де ЛГБТ-підхід популярний (країни Скандинавії передусім), люди вже «наїлися» і переситились. Християни Норвегії та Швеції, наприклад, вже не хочуть відвідувати церкви, які відкрито підтримують ЛГБТ-погляди. «Краще ми помолимось вдома». Думаю, і ми подолаємо цю ЛГБТ-тенденцію, а Божі цінності (Він створив чоловіка та жінку без численних опцій) будуть ще ближчими українцям.