Від агностика до вірянина: як студент кібербезпеки знайшов свободу у християнстві

— Твоя спеціальність називається кібербезпека. Це означає, що ти стоїш на сторожі нашої країни у інформаційному плані?

— На сторожі, це дуже гучно сказано, але дійсно я проводив лекції для школярів, студентів та військових про кібербезпеку, про те як себе захистити, що робити коли людина потрапляє у ситуацію, коли ламають акаунт, знімають кошти з картки та інші неприємності.

— Знаю випадки, що люди, які приїздили на навчання в університет до Львова зразу були атеїстами, а потім вже наприкінці магістратури, розуміли, що вони міцно увійшли у певну християнську спільноту, інтегрувалися у духовне життя міста. Чи був у тебе такий досвід?

— Коли я приїхав до Львова, то був, можна сказати, атеїстом. У Бога я, на той момент, вірив, але у мене були важкі стосунки з релігією. Після першої сесії, я побачив запрошення на англомовний табір і там було питання: “Чи готовий ти говорити на Біблійні теми?”. Я собі подумав, що не дуже цього хочу, але бажання покращити свою англійську було для мене важливим. Це виявився проєкт протестантів. Разом із ними я переглянув свої відносини з Богом. І тоді запитав себе: “Мої відносини з Богом будуть у рамках якої релігії?”. Обрав УГКЦ. На той момент я роздумував і про православ’я ПЦУ, відвідав мусульман, римо-католиків, протестантів, і зупинився на греко-католиках. У Львові я почав ходити у різні церкви, а потім подумав, що найкраще відвідувати ходити у той храм, де говоритимуть до студентів і для студентів. Так, потрапив у храм блаженного Олексія Зарицького. Почав долучатися до Центру Студентського Капеланства з поїздки на море, згодом на Схід, щотижневих заходів як от “Кава з капеланом” та “Студдень”.

Зараз я розумію, що капеланство дало мені досить багато.

— Наприклад, що тобі дало капеланство?

— Перш за все, навчило мене правильно ставити питання і не боятися складних відповідей. Капеланство, у певній мірі, дало мені можливість зовсім по-іншому подивитися на себе. Дало потужних вчителів. Як в особі самих капеланів, так і людей дотичних. Також капеланство розвинуло деякі мої якості про які я раніше думав, що то слабкості. Капеланство закцентувало мою увагу на ситуації з війною на Сході України, на поняттях націоналізму та патріотизму.

— Чому у тебе були складні відносини з Богом до вступу в університет? Можливо тому, що у молодіжному середовищі модно бути атеїстом чи агностиком?

– У старших класах моя найкраща подруга стала сатаністкою. У мене виникло бажання її “повернути”, зробити знову християнкою. Але на той момент на чимало питань духовного життя, я і сам не мав відповідей. Це були питання, наприклад, про походження світу, еволюцію, як поєднувати це з християнством? Також питання відносно того, як маючи у світі стільки зла, можна вірити, що Бог добрий?

— Зазвичай є такий стереотип, що програмісти далекі від релігії.

— Тут частково погоджуюся з цим, бо це мейнстрім, але я також знаю чимало технічних спеціалістів, філологів, журналістів, поетів , які не бачать за цим всім Бога. Це не є питання конкретної спеціальності. Я так само знаю чимало програмістів, які є активними християнами. Тут взагалі не йдеться про приналежність професії, треба говорити у контексті кожної окремої людини і її шляху. Життя довге.

— Серед студентів можна почути тезу про те, що християнство дуже обмежує і через це у ньому некомфортно.

— Християнство спочатку здається обмеженням, але згодом я усвідомив, що насправді в ньому є свобода. Якщо дивитися на Божі Заповіді у контексті того, що робиш це – і все добре, або не робиш це – і не добре то це виглядає як обмеження, а , насправді це щось на кшталт інструкції з використання телефону. Ти можеш телефон кидати у річку? Можеш, ніхто тобі цього не забороняє, але знай якими можуть бути наслідки, тож дій відповідно. У цьому плані, християнство для мене є тим, що допомагає не загубитися у свободі і вседозволеності цього світу. Своєрідний компас. Коли ж я можу робити все, що завгодно і здається, що лімітів немає, життя спершу стає цікавим і непередбачуваним, а потім дуже нудним і одноманітним. Бачу, як я інколи тікав від глибинних запитань душі у все, що є навколо: у комп’ютерні ігри, подорожі, творчість, роботу, різні залежності. Кожен з нас біжить втікає від чогось кудись, але за цим бігом стоїть дещо більше.

— А чи буває таке, що твоє студентське оточення насторожено ставиться до твоєї залученості у життя християнської спільноти?

— Момент того, що я не такий як всі мені закидали неодноразово упродовж життя. І я це нормально сприймаю. Кожна людина є унікальна і робить свій вибір. Це мій вибір і я знаю чому зробив його. Водночас, серед мого оточення є друзі-атеїсти і ми цілком нормально з ними спілкуємося. Просто є теми на які ми поки що не спілкуємося.

— Нещодавно я брала інтерв’ю у одного відомого християнського блогера і він зазначив, що, на його думку, християнство навчає маскулінності. Чи це так, на Твій погляд?

— Відносно фрази, що християнство вчить маскулінності, то з цим я погоджуюся, але за однієї корективи, християнство з добрим прикладом чоловіка вчить маскулінності. Християнство лише з “Галицькою побожністю” не може навчити маскулінності. З християнських міркувань я став частиною Молодіжного Націоналістичного Конгресу (громадської організації), поїхав на базовий військовий вишкіл у навчальному центрі УДА . Бо я розумію, що важливо бути здатним захистити себе, рідних, близьких і Україну. Згодом, завдяки друзям і наставникам, я зрозумів, що не обов’язково захищати Україну з автоматом у руках, це можна робити також своїми мізками і не тільки.

— Що б ти порадив студентам, які хотіли б, наприклад, зайти до храму, але ще вагаються?

— Не бійтеся. Людина, що живе дуже обережно, в середньому, за рік робить 1-2 серйозні помилки. Людина, що наважується на ризик і живе активно, в середньому за рік робить 1-2 серйозні помилки. Насправді студентські роки – це прекрасний час, щоб пізнавати і пробувати. Щоб шукати себе і людей навколо. Колись наш викладач історії сказав, що Львів стоятиме ще довго, чого не можна сказати про нас. Тому не бійтеся пізнавати, шукати і ставити питання, а також знаходити на них нелегкі відповіді.