Created with Sketch.

“Від романтики авантюри до раціональної методи”

18.08.2010, 11:30

Макс Вебер та його «протестантська етика»

Література, присвячена соціологічній спадщині видатного німецького історика й соціолога Макса Вебера (1864-1920), направду неозора. І хоча в кількісному вимірі його праці з вивчення неєвропейських релігій переважають дослідження християнських віровизнань, найбільший інтерес викликали, викликають і, напевно, ще довго викликатимуть його розвідки про зв’язок протестантизму з «духом капіталізму». Саме ці веберівські праці спричинили палкі дискусії серед соціологів, істориків, теологів і публіцистів, саме вони справили дуже серйозний вплив на подальший розвиток суспільствознавчих студій.

При вивченні суспільства М. Вебер озброюється методологічним знаряддям, яке він називає «ідеальними типами». Вони не є узагальненням фактів чи описом дійсності, але закорінені в панівних суспільних цінностях і являють такі собі гіпотетичні моделі, які дозволяють упорядкувати емпіричний матеріал. Наприклад, «капіталізм» — така характерна модель, сенс якої усвідомлюється через поняття «дух капіталізму», що виявляється у прагненні до економічної ефективності, прибутку, раціональної організації суспільного життя.

Реформація, вважав Вебер, викликала до життя принципово нову настанову на віднайдення благодаті: не втечу від світу, а активну працю у світі було проголошено умовою спасіння душі. Це новий тип аскетизму, який сам соціолог називає «мирським аскетизмом». Саме завдяки йому праця втратила свій буденний, посейбічний прагматичний характер. Зважте: людина працює не задля задоволення власних матеріальних потреб, а заради спасіння душі! Нестямна гонитва за прибутком, розмір якого перевищує всі потреби, відмова від життєвих насолод на користь розширення виробництва суперечать, згідно з Вебером, здоровому глузду. Причому ставлення до праці робітника тотожне з настановою підприємця: «З погляду гедоніста, обидва працюють без смислу, обидва охоплені професійною ідеєю. Виникає питання: звідки походить цей духовний імпульс, якого ми не спостерігаємо більше ніде у світі? Він має релігійне походження, хоча нині воно повністю розчинене в суто світських спонуках». Якраз з метою «схопити» цей неповторний настрій, цей стан Вебер і використовує поняття «дух капіталізму».

Головними ознаками обраності до спасіння у протестантизмі стають сила віри, продуктивність праці та підприємницький успіх. Прагнення віруючого довести собі та іншим свою богообраність створило могутній стимул до підприємництва й базу нових моральних норм та критеріїв. Ділова кмітливість та накопичення багатства стали богоугодними. Отримання меншого прибутку при можливості досягнення більшого засуджується (згадаймо євангельську оповідь про господаря, який роздав певні суми своїм слугам у сподіванні на адекватний прибуток і його реакцію на «ледачого слугу»).

Протестантська етика освятила працю й засудила неробство, ледарство. Практичним наслідком цього стало суворе законодавство стосовно волоцюг, яке в ряді країн перетворилося на ефективне знаряддя утворення ринку дешевої робочої сили. Витлумачення професії як відповіді на вимогу (заклик) Бога зробило здобуття спеціальності й постійне вдосконалення її моральним обов’язком. Піклування про убогих, яке в католицизмі поціновується як одна з добрих справ, втрачає актуальність. Милосердя розуміється насамперед як надання можливості навчатися фаху і працювати.

Особливо шанованою чеснотою вважається ощадливість. Марнотратство або невигідне капіталовкладення гріховні.

Протестантська етика регламентувала весь спосіб життя: її вимоги стосувалися виробничої і соціальної дисципліни та якості праці. Вона засуджувала пияцтво й розпусту, вимагала зміцнювати сім’ю, залучати дітей до праці та навчати їх читати й розуміти Біблію. Християнин, згідно з вимогами цієї етики, повинен бути охайним у побуті, старанним у праці, чесним у виконанні зобов’язань перед партнером і знати, що ліпший спосіб догодити Богові — це отримати по можливості більший прибуток.

Принципи протестантської етики ставали основою та аргументами соціальної критики, яка мала антифеодальну спрямованість. Засудження лінощів стосувалося й людей, які жили лише рентою, і лихварів, але не розповсюджувалося на тих, хто жив за рахунок банківського проценту.

Викладаючи релігійну етику лютеранства, кальвінізму та інших відгалужень протестантизму, М. Вебер спирався на фундаментальні теологічні праці. Скромно зазначивши, що не претендує на оригінальність у цій ділянці, він «виправдовується»: «Було б надзвичайно самовпевнено ігнорувати витончений аналіз, зроблений богословами, та здійснювану ними впродовж століть роботу...» На робочому столі соціолога завжди були не лише праці Лютера, Кальвіна і Цвінглі, але й батька ліберальної протестантської теології Ф. Шлейєрмахера (1768-1834) й сучасників М. Вебера — теологів А. Гарнака (1851-1930) та Е. Трьольча (1865-1923).

Важливо підкреслити, що М. Вебер зовсім не вважав (як це йому часом приписують), нібито програма етичних реформ, яка міститься у працях ідеологів Реформації, свідомо орієнтувала «середнього протестанта» на посилення світської активності. Ні, вони, як і годиться християнам, вбачали «надзавданням» спасіння душі, а не досягнення посейбічних благ. «Але культурні впливи Реформації, — пише М. Вебер у найвідомішій своїй праці «Протестантська етика і дух капіталізму», — у величезній своїй частині, а в нашій сфері — в переважаючій частині були непередбаченими, не залежними від волі реформаторів наслідками їхньої діяльності».

Ще одну обставину слід зазначити, звертаючись до веберівської концепції зв’язку протестантизму з формуванням капіталізму. Вебер не вважав капіталізм продуктом Нового часу; на його думку, елементи капіталізму існували завжди: в Китаї, в Індії, у Вавилоні й у середні віки. Але у цього «капіталізму» не існувало того етосу, який ми зустрічаємо в новочасному протестантизмі. Цей капіталізм грунтується не на окремих яскравих особистостях, а на світосприйнятті середнього класу, він перетворюється з ризикованої справи окремих підприємливих осіб на масове явище. До цієї тези варто придивитися пильніше. Бо наш пострадянський етап розвитку ринкових відносин має дуже мало спільного з тим «духом капіталізму», про який ідеться у М. Вебера. Але сам він дав цьому пояснення — пояснення, спрямоване, як виявилося, в майбутнє. М. Вебер спеціально виокремлює «авантюристів капіталістичного розвитку», які абсолютно випадають з його схеми «мирської аскези». Вони працюють не заради праці й не бажають нічим себе обмежувати. «їхнє економічне значення в історії є дуже великим, — зауважує М. Вебер, — саме для раннього капіталізму». Але все ж дедалі зростаючий вплив капіталізму йде шляхом переходу від випадкового економічного прибутку до економічної системи, «а генеза капіталістичного духу в моєму сенсі цього слова — це перехід від романтики економічної авантюри до раціональної економічної життєвої методи».

Людина і світ. — 1998. — № 7. — С. 33-34.

Віра СЕРГІЙКО

Читайте також
Людина і світ Поділ Київської митрополії
18.08.2010, 14:46
Людина і світ Лицарі степів
18.08.2010, 14:44
Людина і світ Паладій України
18.08.2010, 14:42
Людина і світ Велике бачиться на відстані
18.08.2010, 14:40